Рішення

від 09.10.2014 по справі 915/1352/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року Справа № 915/1352/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Лідер"

02140, м. Київ, проспект Миколи Бажана, 14, офіс 8

Адреса для листування: 01133, а/с 82, м. Київ -133

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаїв- Енергосервіс"

54055, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 62

про розірвання договору та стягнення заборгованості в сумі 256970,89 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Мельник Р.А., за довіреністю;

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач 26.08.14 р. звернувся до суду з позовом розірвати договір поставки № МП 77 від 05.02.2014 р. укладений між ТОВ «Еко Лідер» і ТОВ «Миколаїв-Енергосервіс» та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі основного боргу в розмірі 235000,00 грн., пеню - 12129,86 грн., 3 % річних - 2086,03 грн., збитки понесені в зв'язку із знеціненням грошових коштів (втрати від інфляції) 7755,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору поставки № МП 77 від 05.02.2014 року; копій платіжних доручень від 25.02.14 р. на суму 200000,00 грн. та від 13.03.14 р. на суму 35000,00 грн.; претензії від 20.03.14 р. з вимогою поставити товар чи повернути перераховані кошти, факсимільної відповіді від 24.03.14 р.; претензії № 2 від 08.05.14 р.; листа від 05.07.14 р. про розірвання договору; норм ст. ст. 712, 629, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що товариством виконані всі зобов'язання згідно договору щодо оплати, оскільки пунктом 4.3 договору передбачено, що оплата кожної партії товару відбувається протягом одного банківського дня з моменту підтвердження кількості та якості товару в місті розвантаження, проте доставки товару на даний час не відбулося, товар зазначений у специфікації ТОВ «Еко Лідер» від ТОВ «Миколаїв-Енергосервіс» не передано, товаророзпорядчих документів на товар 14.03.14 р. не підписано. Не поставивши товар, відповідач здійснив істотне порушення умов договору, оскільки позивач внаслідок зазначених дій позбавлений того,на що розраховував при укладенні договору. Тому позивач вважає, що має повне і законне право вимагати розірвання договору у судовому порядку.

26.08.14 р. разом з позовом позивач надав до суду заяву, в якій просив суд вжити заходів по забезпеченню позову, виявити на накласти арешт на майно відповідача, накласти арешт на грошові кошти у розмірі 5139,42 грн.

За правилами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову . Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В судовому засіданні 16.09.14 р. позивач просив додатковий час для надання суду належних доказів, які підтверджують підстави для здійснення відповідних дій.

Але, суд розглянувши вищевказану заяву, дослідивши матеріали справи та обставини на які посилається позивач в обґрунтування забезпечення позову, дійшов висновку про відмову в задоволенні цієї заяви, оскільки позивач, всупереч наведеним нормам, не надав належних доказів, які б свідчили, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, відзив по суті позову не надав, в судове засідання свого представника двічі не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать відмітки канцелярії суду на зворотніх сторонах ухвал.

Отже, справу розглянуто на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

09.10.14 р. за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд -

встановив:

05 лютого 2014 року між сторонами був укладений договір поставки № МП 77, згідно з предметом якого відповідач, як постачальник, зобов'язався передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а позивач, як покупець, зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до умов пунктів 1.2, 3.2 договору: товаром, що поставляється за договором, є сільськогосподарська продукція (далі - товар), яка визначається сторонами у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Поставка товару за договором здійснюється на умовах та в пункті, що вказані у специфікаціях.

Так, згідно специфікації № 5, підписаної сторонами до договору поставки: товар - олія соняшникова нерафінована ДСТ 4492-2005, в кількості 30 тон на загальну суму 252000,00 грн., з терміном поставки - до 28.02.2014 року (п. 2).

За умовами пунктів 4.3, 4.4 та 6.1 договору: оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 1 (одного) банківських днів з моменту поставки товару після підтвердження кількості та якості товару в місті розвантаження. Спосіб оплати товару покупцем: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. У призначенні платежу має бути вказаний цей договір і відповідний рахунок-фактура. У випадку порушення взятих на себе зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У випадку прострочення здійснення поставки товару постачальник зобов'язується сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день такого прострочення (п. 6.3 договору). Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору (п. 9.3 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором - до моменту їх повного виконання. Термін дії договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди (п. 9.1 договору).

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями діючого законодавства про поставку.

Так, відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору № МП 77 від 05.02.14 р . позивач перерахував відповідачу, а останній прийняв грошові кошти в розмірі 200000,00 грн . за олію соняшникову нерафіновану сплачені за платіжним дорученням № 226 від 20.02.14 р. Грошові кошти були перераховані позивачем на свій ризик в якості авансу.

Крім цього, позивач відповідачу платіжним дорученням № 269 від 13.03.14 р . перерахував за цим договором як передплату ще 35000,00 грн ., які також були прийняті останнім, бо доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Втім, як вбачається з наданих суду позивачем доказів, відповідач поставку товару за договором № МП 77, відповідно до п. 2 специфікації № 5, так і не здійснив.

20.03.14 р . позивач оформив та скерував відповідачу претензію № 06/03-14 в якій просив останнього повернути одержані грошові кошти або надати інформацію про строки запланованої поставки товару.

На цю претензію, відповідач надав позивачу письмову відповідь б/н від 24.03.14 р., в якій сповістив останнього про неможливість здійснити відповідні дії у зв'язку з кражідкою на товаристві.

12.05.14 р. позивач вдруге направив відповідачу претензію № 2 вих. № 01/05 від 08.05.14 р., в якій вимагав повернення на розрахунковий рахунок позивача перерахованих грошових коштів в сумі 235000,00 грн.

Відповідь на вказану претензію в матеріалах справи відсутня. Будь-які докази належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки суду не надано.

Предметом даного спору виступають дві вимоги позивача: розірвати договір № МП 77 від 05.02.14 р. та стягнути з відповідача грошові кошти (авансовий платіж).

Дослідивши матеріали даної справи, оцінивши відповідно до вимог ст. 43 ГПК України докази надані позивачем, проаналізувавши норми діючого законодавства України які регулюють спірні відносини у відповідності з встановленими фактами та обставинами, суд дійшов наступних висновків:

1) Стаття 651 Цивільного кодексу України визначає основні способи зміни або розірвання договору. Так, частина 2 ст. 651 установлює характер порушень договору однією стороною, що дають іншій стороні цього ж договору можливість захищати своє цивільне право в суді у такий спосіб як пред'явлення позову про розірвання договору.

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався з письмовими вимогами до відповідача повернути грошові кошти в розмірі 235000,00 грн. Тому, із вимоги про повернення товару (грошових коштів) непрямо випливає і висновком від наступного до попереднього правового явища виявляється воля на розірвання договору шляхом відмови від нього.

Що й відбулось листом від 05.07.14 р., скерованого позивачем до відповідача 05.07.14 р., з вимогою до останнього підписати додаткову угоду № 1, якою припиняється дія договору № МП 77 від 05.02.14 р.

Оскільки відповідач проігнорував зазначене звернення позивача, то останній цілком правомірно звернувся до суду за захистом свого права.

За приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України, покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар. У свою чергу продавець має право відмовитись прийняти та оплатити товар (ч. 4 ст. 692 ЦК України).

Виходячи із загального змісту статей 662-664 ЦК України, основний зміст зобов'язань купівлі-продажу (поставки) полягає в обов'язку продавця передати покупцеві товар у визначений в договорі строк. Отже, беручи до уваги наведене, відповідач не передавши позивачу товар (олію соняшникову) на загальну суму 235000,00 грн. за договором № МП 77 від 05.02.14 р. фактично позбавив останнього того на що він розраховував при укладенні цього договору.

Таким чином, суд по даній справі вбачає істотність порушення відповідачем договору № МП 77, що є підставою для розірвання цього договору в судовому порядку.

2) Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач не спростував вимоги заявлені позивачем, не надав суду доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару в обумовлені договором строки, або доказів, що свідчать про повернення позивачу, на вимогу останнього, одержаних за товар грошових коштів.

За правилами ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Фактично, відмова від договору і вимога про повернення в даному випадку, грошових коштів (товару) є пов'язаними як попереднє і наступне правові явища.

Отже, позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з вимогою стягнути (фактично - повернути) з відповідача суму попередньої оплати в загальному розмірі 235000,00 грн.

3) За правилами ст. 610, п. 1 ст. 624, п. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, на підставі вищенаведених норм та обставин, суд перевірив нарахування позивачем розміру неустойки, і дійшов висновку про обґрунтованість заявленних вимог щодо стягнення з відповідача за період прострочення поставки товару з 17.03.14 р. по 03.07.14 р. пені в сумі 12129,86 грн.

4) Водночас, суд не погоджується з правовою позицією позивача щодо стягнення з відповідача за ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних та 3% річних.

Так, відповідно до змісту ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Але, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Таким чином, дослідивши надані позивачем документальні докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши норми діючого законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 66, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки № МП 77 від 05.02.2014 р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Лідер» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаїв-Енергосервіс».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаїв-Енергосервіс" (54055, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 62, код ЄДРПОУ 35889731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Лідер" (02140, м. Київ, проспект Миколи Бажана, 14, офіс 8, код ЄДРПОУ 38745281) грошові кошти в розмірі 235000,00 грн., пені - 12129,86 грн. та 6160,60 грн. судового збору.

4. В іншій частині позову щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат позивачу відмовити.

5. В забезпеченні позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 14 жовтня 2014 року.

Суддя О.Г.Смородінова