Постанова

від 14.10.2014 по справі 922/2700/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. Справа № 922/2700/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Денисенко О.В., дов.№03/08-14_ від 01.08.2014 року

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України "Укрзалізничпроект", м. Харків (вх.№2480 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 12.08.14 року по справі №922/2700/14

за позовом ТОВ "Технологічні системи", м. Донецьк

до Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України "Укрзалізничпроект", м. Харків

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2014 року по справі №922/2700/14 (суддя В.О.Яризько) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України Укрзалізничпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічні системи" основну заборгованість за договором на розробку проектно-кошторисної документації №2011/10 від 26.10.2011 року у сумі 15067,60 грн., 3% річних у сумі 3648,77 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Державне підприємство "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України "Укрзалізничпроект", з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Харківської області було винесено з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлявся, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали про призначення до розгляду апеляційної скарги, яка є належним доказом повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.11, 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення від 05.09.2014 року про вручення відповідачу 08.09.2014 року рекомендованого поштового відправлення.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка відповідача не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права передбачені ст. 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2011 року між Державним підприємством "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України "Укрзалізничпроект"" (замовник - відповідач у справі) та ТОВ "Технологічні системи" (підрядник - позивач у справі) було укладено договір № 2011/10 на розробку проектно-кошторисної документації.

Відповідно до умов договору сторони узгодили, що підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати проектно-вишукувальні роботи по робочому проекту: "Впровадження швидкісного руху поїздів на дільниці Гребінка - Полтава - Красноград - Харків - Лозова. Організація телемеханічного енергодиспетчерського кола ЕЧ-4 Полтава - Красноград ", а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконанні проектні роботи (п.1.1 договору).

Наукові, технічні та інші вимоги до проектно-кошторисної документації, що становить предмет договору, відповідають завданню на проектування (додаток №1), який становить невід'ємну частину договору та вимог ДБН А.2.2.-3-2004 (п.1.2 договору).

Ціна цього договору визначається згідно зі зведеним кошторисом (додаток №2), який становить невід'ємну частину договору і складає 239101,00 грн., крім того ПДВ 47820,00 грн. Загальна вартість 286921,20 грн. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.3.1 та 3.2 договору).

Розділом 4 договору сторони передбачили, що розрахунки проводяться в безготівковій формі шляхом перерахування замовником на поточний рахунок підрядника грошових коштів протягом 45 банківський днів з моменту підписання сторонами акту здачі приймання виконаних робіт.

Строк здачі робіт за договором визначається календарним планом, що є невід'ємною частиною договору (пункт 5.1).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (пункт 7.1).

Розділ 9 передбачає, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій, досудовий розгляд спорів, що виникають між сторонами є обов'язковим. У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.

Сторонами встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами сторонами і діє до повного виконання своїх зобов'язань (пункт 10.1).

В процесі виконання договору сторонами була зменшена його ціна. Зазначені зміни знайшли своє закріплення у виконавчому кошторисі №1, відповідно до якого остаточна ціна договору склала 285567,60 грн.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином та у повному обсязі, надавши на користь відповідача проектно-вишукувальні роботи, які були прийнятті відповідачем без зауважень чи претензій, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом №1 здачі - приймання проектно - вишукувальної, науково-технічної продукції від 30.12.2011 року.

Однак відповідач, в порушення умов договору фактично отримавши та прийнявши належним чином надані послуги за договором сплатив позивачу вартість наданих послуг лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 15067,60 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія (вх.№12/06-2014г) від 04.06.2014 року про сплату заборгованості у розмірі 15067,60 грн., що утворилась внаслідок не належного виконання ним зобов'язань за договором.

Факт направлення даної претензії відповідачу підтверджено описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком ДД УДППЗ «Укрпошта» від 05.06.2014 року.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15067,60 грн. та крім того стягнуто 3% річних в сумі 3648,77 грн.

Суд першої інстанції відмовив позивачеві в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки позивачем не наведений період нарахування (не вказано за які місяці враховані індекси інфляції, а лише зазначений сукупний розмір індексу інфляції).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст.843 ЦК України).

За приписами частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

В частині 1 статті 854 ЦК України закріплено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як вбачається з матеріалів справи, роботи за спірним договором виконані позивачем без зауважень, що свідчить про наявність зобов'язання відповідача сплатити за виконані роботи в обумовлений сторонами строк.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже було зазначено, спірним договором встановлено (п. 4.1 договору), що розрахунки проводяться в безготівковій формі шляхом перерахування відповідачем на поточний рахунок позивача грошових коштів протягом 45 банківських днів з моменту підписання сторонами акту здачі приймання виконаних робіт.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості у сумі 15067,60 грн. не сплатив та не надав суду апеляційної інстанції жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи умови п. 4.1 договору, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт за договором №2011/10 від 26.10.2011 року.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 15067,60 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України) та прострочив його виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), наявні підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за договором №2011/10 від 26.10.2011 року, у зв'язку з чим стягнення основного боргу з урахуванням трьох відсотків річних є цілком законними та обґрунтованими вимогами позивача за порушення відповідачем строків оплати. За таких обставин у апеляційного суду не має підстав для скасування правомірного рішення суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, а саме ст. 77 ГПК України прийняв рішення без участі представника відповідача, з огляду на наступне.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Тому, доводи скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача та надання останнім клопотання про відкладення розгляду справи, з причини неможливості прибуття представника у судове засідання, носить суб'єктивний характер, оскільки відповідач завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, і мав достатньо часу для направлення свого представника до суду; крім того нез'явлення в судове засідання будь-кого із сторін не є перешкодою в прийнятті рішення, а тому зазначене не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Крім того, скаржник, із посиланням на положення ч. 1 ст. 49 ГПК України вважає, що витрати по сплаті судового збору повинні були бути покладені місцевим господарським судом пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Згідно викладених в абз. 1 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснень, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Пунктом 4.7. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України 4.7. Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що судовий збір за подання позовної заяви в повному обсязі був покладений на відповідача.

Колегія суддів доводить до відома апелянта, що з огляду на правові приписи втілені в ст.106 ГПК України лише у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

А тому, вимоги скаржника про скасування рішення господарського суду Харківської області та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам процесуального права.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України "Укрзалізничпроект", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.08.14 року по справі №922/2700/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст складено та підписано 14.10.2014 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Тарасова І. В.