Рішення

від 06.10.2014 по справі 914/2935/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2014 р. Справа № 914/2935/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім», м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів

про стягнення 29426,08грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім», м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів про стягнення 29426,08грн., з яких 18732,84грн. основного боргу, 393,38грн. індексу інфляції, 1227,74грн. 3% річних, 1860,00грн. пені та 7212,12грн. штрафу.

Ухвалою суду від 14.08.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.10.2014р.

Позивачем явки повноважного представника в судове засідання 06.10.2014р. не забезпечено, однак, долучено до матеріалів справи додаткові документи (вх.№41984/14 від 01.10.2014р.) на підтвердження своєї правової позиції. Окрім цього, на адресу господарського суду Львівської області надійшло клопотання ТзОВ «Дрім Тім» (вх.№41985/14 від 01.10.2014р.) про відкладення розгляду справи, оскільки повноважний представник позивача перебуває у відпустці.

Відповідачем явки повноважного представника в судове засідання 06.10.2014р. також не забезпечено, письмового відзиву на позовну заяву, так само як і витребуваних ухвалою суду документів, не подано, поважності причин неявки суду не повідомлено, хоча про час і місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (знаходиться в матеріалах справи).

Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що неможливість забезпечити явку повноважного представника ТзОВ «Дрім Тім» у судове засідання належними та допустимими доказами не доведено.

Зважаючи на встановлений ч.1 ст.69 ГПК України двомісячний строк розгляду справи господарським судом та відсутність клопотань сторін про продовження строку її розгляду, суд, відповідно до ст.75 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються. Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи та розглянувши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім» (позивач по справі, постачальник за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач по справі, покупець за договором), укладено договір поставки №ДВ0202-12 від 06.02.2012р., відповідно до умов якого та протягом його дії постачальник зобов'язався поставляти, а покупець - приймати та оплачувати товари народного споживання, далі іменовані товар (п.1.1).

Відповідно до п.2.1 договору, товар поставляється на підставі накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Загальна кількість, ціни й асортимент товару на кожну поставку зазначається в накладних. За умовами договору, замовлення вважається прийнятим з моменту підтвердження постачальником факту одержання і прийняття цього замовлення (п.4.3), а партія товару вважається переданою покупцю в момент підписання сторонами товаросупроводжувальних документів (накладних) або передачі партії товару перевізнику (п.4.4).

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 24732,84грн., що підтверджується видатковою накладною №Рбн-0000509 від 15.05.2012р., підписаною повноважними представниками сторін та скріпленою їх печатками (копія знаходиться в матеріалах справи).

Договором встановлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, яка вказана у товарно-транспортній накладній (п.5.1), шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця в термін 30 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу продавцем (п.6.1).

Як зазначено у позовній заяві, відповідачем отриманий товар оплачено частково в розмірі 6000,00грн., на підтвердження чого, позивачем долучено до матеріалів справи виписки про рух коштів по рахунку ТзОВ «Дрім Тім».

Зважаючи на те, що ФО-П ОСОБА_1 взяті на себе за договором зобов'язання з оплати за отриманий товар належним чином не виконано, у нього утворилась заборгованість, що зумовило звернення ТзОВ «Дрім Тім» до суду із позовною заявою, в якій окрім 18732,84грн. основного боргу, заявлено до стягнення 393,38грн. індексу інфляції та 1227,74грн. 3% річних, нарахованих згідно ст.625 ЦК України, а також 1860,00грн. пені та 7212,12грн. штрафу, нарахованих у відповідності до умов договору.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведене, а також відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань із оплати за отриманий товар, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 18732,84грн. обґрунтовані матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 393,38грн. індексу інфляції та 1227,74грн. 3% річних, суд зазначає, що відповідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1). Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2).

З долученого ТзОВ «Дрім Тім» до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат (додаток №6) вбачається, що відповідні нарахування здійснено позивачем з врахуванням індексів інфляції, встановлених відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на січень-грудень 2013 року та січень-червень 2014 року. Провівши відповідні перерахунки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 393,38грн., нарахованих за вказаний період, підлягають до задоволення.

Проаналізувавши долучений до позовної заяви розрахунок 3% річних (додаток №7), суд звертає увагу позивача на те, що на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти. Про це, зокрема, йдеться в п.3.3 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду. Із зазначеного розрахунку вбачається, що нарахування проведено виходячи із того, що прострочення платежу мало місце протягом 770 календарних днів, що в свою чергу, зважаючи на момент, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідає періоду з 15.06.2012р. по 24.07.2014р. включно. Враховуючи вищенаведене та провівши відповідний перерахунок на основі реально існуючого розміру заборгованості протягом вказаного періоду, суд, не виходячи за межі позову, приходить до висновку про те, що вимога про стягнення 1227,74грн. 3% річних підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, судом враховано наступне.

Законом, а саме ст.229 ГК України, визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договором, а саме п.8.2, встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 5% від несплаченої своєчасно суми за кожен день прострочення, повертає нереалізований товар, а також виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Пленумом Вищого господарського суду у п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2), а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).

Із аналізу п.8.2 договору вбачається, що встановлений сторонами штраф за несвоєчасну оплату товару є, за своєю правовою природою, таким видом неустойки як пеня.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Так, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Однак, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3).

Окрім цього, згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.2,5 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що приписом ч.6 ст.232 ГК України, передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Із долученого до позовної заяви розрахунку суми пені (додаток №5) вбачається, що позивачем проведено нарахування у відповідності до норм чинного законодавства, однак, не враховано, що загальна кількість днів у 2012 році становила 366, а не 365 днів, як звично. Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 1854,96грн., а у задоволенні позовних вимог про стягнення 7212,12грн. штрафу слід відмовити з метою недопущення подвійної відповідальності одного й того ж виду за це ж порушення договірного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, на відповідача слід покласти витрати зі сплати судового збору в розмірі 1378,84грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрім Тім» (м.Київ, пр-т.Визволителів, буд.3, оф.20; код ЄДРПОУ 36240764) 18732,84грн. основного боргу, 393,38грн. індексу інфляції, 1227,74грн. 3% річних, 1854,96грн. пені та 1378,84грн. судового збору.

3. Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 13.10.2014р.

Суддя Щигельська О.І.