Постанова

від 20.07.2006 по справі 11/2970а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/2970а

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                                 

                                          ПОСТАНОВА            

                                            ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

                                                          Справа №  11/2970а

"20" липня 2006 р.,   11 год.  15 хв.                                                       м. Черкаси

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Довганя К.І., при  секретарі судового засідання  Анастасьєвій Л.В., за участю представників сторін: від позивача –Слуцька Н.Ю., Ковбасюк М.П. за довіреностями, від відповідача –не з”явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси  справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду  соціального захисту інвалідів  до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка про  стягнення 8700 грн.,   

                                                       ВСТАНОВИВ:     

Заявлено вимогу про стягнення 8700 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами у відповідача у 2005 році 3 робочі місця, з мотивів порушення відповідачем вимоги статті 19  Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".  

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали у заявленій сумі,  пояснили,  що розрахунок нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, вказаний у позовній заяві, відповідає чинному законодавству, зокрема Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, і таке правило розрахунку підтверджено в зміненій редакції ст. 19  Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".    

Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання. Однак в судове засідання неодноразово не з”явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов суду не подав.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача.

Оцінивши докази у їх сукупності,  вислухавши пояснення представників позивача, суд  приходить  до висновку,  що позов  підлягає  до задоволення з наступних мотивів.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у редакції від 5 липня 2001 року (далі  -  Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в 2005 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, якщо інше не передбачено законом.  Тобто  норматив  встановлено  Законом  і не  потребується  встановлення його для кожного підприємства  та  доведення.    

За Законом підприємства  (об'єднання),  установи, організації, де кількість працюючих інвалідів   менша,  ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду  соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня наступного року,  штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на  відповідному підприємстві (об'єднанні),  установі, організації за кожне робоче місце,  не зайняте інвалідом.  Отже,  у разі невиконання підприємством в 2005 році встановленого законом нормативу,  воно  зобов'язане сплатити штрафні санкції  не пізніше 15 квітня 2006 року.

Як вбачається із Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів  за 2005 рік,  підписаного посадовими особами відповідача,  середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році у відповідача складала 94 особи. Чотири відсотки від цієї кількості –4. Відповідно до пункту 3.4. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”,  затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 338,  суд вважає,  що для відповідача норматив на 2005 рік складав 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Правильність  такого підрахунку підтверджується  також приписом  частини 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції від 06.10.2005р..

Із  вказаного  звіту  відповідача вбачається,   що  у  нього в 2005 році  працював один інвалід,  тобто  було створено одне робоче місце для  інвалідів,  отже встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2005 році не був виконаний. .   

Відповідач не спростував встановлені факти,  не подав суду доказів створення у 2005 році робочих місць для працевлаштування інвалідів.   

           Відповідно до статті 18 Закону в редакції, яка діяла в 2005 році, працевлаштування інвалідів повинно було здійснюватися органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів). Як вбачається із тексту абзацу 3 статті 18 Закону, підприємства зобов'язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням  індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії,  передбачені чинним законодавством.      

Пунктами 5, 10 Положення встановлено,  що підприємства інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального захисту населення  та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,  і працевлаштування інвалідів здійснюється  державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту,  місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань,  стану здоров'я інвалідів,  їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до пунктів 11, 12, 14 Положення місцеві органи соціального захисту  населення виявляють інвалідів,  які бажають працювати,  державна служба зайнятості –веде облік інвалідів,  які звернулися за допомогою у працевлаштуванні,   сприяє працевлаштуванню інвалідів,  які звернулися з таким проханням,  з урахуванням рекомендацій МСЕК,  підприємства –створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади,  на яких може використовуватися праця інвалідів.  

Суд прийшов до висновку про те, що відповідач не вжив всіх заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.  Відповідач не довів,  що ним  створено необхідні умови для праці ще трьох інваліда,  як того вимагає закон.  

Такий висновок суду ґрунтується на практиці Верховного Суду України (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 8 лютого 2005 року).   

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті  встановлено, зокрема,  що учасник  господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності,  якщо не доведе, що він ужив усіх залежних  від  нього заходів  для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів і належними доказами не підтвердив,  що ним було вжито у 2005 році всіх залежних  від  нього заходів  для недопущення порушення вимог Закону  України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  і забезпечення встановлено Законом нормативу  створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,  тому  суд  приходить до висновку про правомірність вимоги позивача  про стягнення із відповідача штрафу за нестворення  для  працевлаштування інвалідів трьох робочих місць.    

Як вбачається із даних звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2005 рік  і не заперечується відповідачем, середня річна заробітна плата в 2005 році у відповідача складала 2900 грн.  Відповідно до статті 20 Закону (яка діяла в 2005 році) сума  штрафних санкцій визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні),  установі, організації за кожне робоче місце,  не зайняте інвалідом.  Таким чином,  відповідач повинен сплатити штрафні санкції в сумі  8700 грн.

          На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню до Державного бюджету  87 грн. 00 коп. судового збору.     

    Виходячи з викладеного,  керуючись  ст.ст.  94, 160 –163 КАС України, суд      

    ПОСТАНОВИВ:     

           Позов задовольнити  повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, Черкаська область, Катеринопільський район, с.Потоки, код 03792237 на користь Черкаського обласного відділення  Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Черкаси,  проспект Хіміків, 50, код 21368023  штрафні санкції в сумі  8700 грн.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, Черкаська область, Катеринопільський район, с.Потоки, код 03792237 в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31110095600002,  банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію в Катеринопільському районі  –87 грн. 00 коп. судового збору.   

Про апеляційне оскарження постанови може бути подана до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови і апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Суддя                                                                                                         К.І.Довгань