Рішення

від 09.10.2014 по справі 911/3495/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. Справа № 911/3495/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Бровари

Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічні тканини», м.Донецьк

про стягнення 38000,00 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_3

Від відповідачів: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічні тканини» (далі - відповідач 2) стягнення 38000,00 грн.

Провадження у справі №911/3495/14 порушено відповідно до ухвали суду від 15.08.2014 року та призначено справу до розгляду на 02.09.2014 року.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 02.09.2014 року без поважних причин не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали. Розгляд справи відкладався на 16.09.2014 року.

Відповідач 1 у судове засідання 16.09.2014 року не з'явився та надіслав клопотання в якому заборгованість у сумі 500,00 грн. визнає і зобов'язується її сплатити та просить суд розглядати справу без участі його представника.

Відповідач 2 у судове засідання 16.09.2014 року не з'явився та надіслав відзив на позов в якому заборгованість у сумі 30000,00 грн. (основний борг) визнає, заперечував про стягнення штрафних санкцій. Також, відповідач повідомив, що не має можливості бути присутнім у судовому засіданні через технічні та матеріальні труднощі.

Розгляд спраив відкладався до 09.10.2014 року.

В судовому засіданні 09.10.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обязі. Від відповідачів надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, судом встановлено наступне.

11.04.2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічні тканини» (покупець, відповідач 2) було укладено Договір поставки № ДНч0000054 (надалі - Договір), відповідно до умов якого (п. п. 1.1., 3.1.) постачальник зобов'язується поставити та передати покупцю текстильну продукцію, надалі - товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах, визначених у цьому договорі. Ціна, загальна кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у відповідних накладних та/або в рахунках-фактурах та/або специфікаціях постачальника, які є невід'ємними частинами даного договору. Загальна вартість отриманого товару за договором визначається на підставі підписаних відповідних накладних та/або рахунків-фактур.

В силу п. п. 4.2., 4.4. Договору, моментом (часом) прийому-передачі товару за договором вважається підписання відповідної видаткової накладної представниками сторін. У випадку відсутності будь-яких претензій під час прийому-передачі товару вважається, що товар не має недоліків (пошкоджень) тощо, тобто відповідає умовам договору та поверненню не підлягає.

Згідно з п. 3.2. Договору, розрахунки за даним договором здійснюються на умовах відстрочення платежу, який складає 30 (тридцять) календарних днів з дати підписання відповідної накладної та/або виставлення рахунку-фактури.

На виконання умов Договору позивачем 11.04.2014 р. було поставлено, а відповідачем2 прийнято товар на загальну суму 34320,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної: № ДНч-1104-10 від 11.04.2014 р. підписаною сторонами. Факт отримання товару відповідачем2 не заперечено та не спростовано.

Однак, в порушення свого грошового зобов'язання, вартість отриманого товару відповідач 2 оплачував несвоєчасно та не в повному обсязі, зокрема відповідачем 2 було оплачено вартість товару за Договором на загальну суму 4320,00 грн., що підтверджується відповідним прибутковим касовим ордером.

За таких обставин, за відповідачем 2 рахується заборгованість перед позивачем за Договором у сумі 30000,00 грн. Наявність вказаної заборгованості визнана відповідачем 2 у відзові до позовної заяви.

30.05.2014 р. відповідач 2 надав Позивачу гарантійний лист вих.№2, яким гарантував, що товар отриманий від позивача на суму 30000,00 грн., знаходиться у безпеці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача 2 з претензією № 12/08/14-01 від 12.08.2014 р. щодо сплати заборгованості за Договором, проте відповідачем 2 вказана претензія залишена без реагування.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене та те, що заборгованість відповідача 2 перед позивачем у сумі 30000,00 грн. за товар на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи і визнано відповідачем2, вимога позивача про стягнення з відповідача 2 заборгованості у сумі 30000,00 грн. підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача2 штраф у розмірі 25% від загальної суми заборгованості, що становить 7500,00 грн.

Відповідач2 у відзиві заперечував проти штрафу зазначаючи, що починаючи з 01.06.2014 р. підприємство припинило свою виробничу діяльність у зв'язку з розграбленням його складів угрупуваннями ДНР, факт чого зареєстровано РВВС Куйбишевського району м. Донецька і не може його поновити через військові дії в регіоні.

Позивач, з вказаним не погоджується та вказує у своїх письмових поясненнях, що обов'язок сплати Товару виник 12.05.2014 р., тобто ще до розграблення складів відповідача 2, до того ж до відзиву не додано жодного доказу реєстрації такої заяви в органах МВД.

Крім того, позивач зазначає, що попереджав відповідача2 про необхідність вивезення товару, на що відповідач2 запевняв, що товар знаходиться в безпеці. В Гарантійному листі відповідача2 вказано, що вивезти товар для повернення неможливо, хоча в період травень-липень позивач здійснював повернення Товару від інших контрагентів в м. Донецьку, підтвердженням чого є накладні на повернення, які містяться в матеріалах справи. Також позивач надав фото території відповідача 2, в яких не міститься пошкоджень та слідів будь-яких групувань ДНР , фото надані до матеріалів справи. Тобто відповідач 2 своїми діями (умисним чи з необережності) сприяв втраті майна та виникненню простроченої заборгованості, що не звільняє його від сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами другою, третьою цієї ж статті встановлено, що штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини першої ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.3. Договору встановлено, що у випадку порушення покупцем п. п. 3.2. та/або 8.1. Договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25 (двадцяти п'яти) відсотків від загальної суми заборгованості, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення. На стягнення пені сторони встановлюють строк позовної давності в три календарні роки.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, господарський суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Враховуючи те, що відповідач 2 порушив строки здійснення розрахунків, встановлені пунктом 3.2. Договору, штраф у розмірі 25 % від суми простроченого платежу (погоджений сторонами п. 6.3. Договору) у сумі 7500 грн. (25 % від 30000грн. (вартість неоплаченого понад 30 днів у товару), розмір вказаного штрафу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про його стягнення підлягає задоволенню судом.

Крім цього, 20.06.2014 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач 1, поручитель) було укладено Договір поруки № 20/06/14-09Ю (Договір поруки), відповідно до умов якого відповідач1 поручився перед позивачем за виконання обов'язків відповідача 2 за Договором в межах визначеної сторонами суми 500,00 грн. (п. 3.2. Договору поруки).

За таких обставин, позивачем було виставлено відповідачу 1 вимогу від 21.07.2014 р. № 21/07/14-03 про сплату заборгованості, яка була отримана останнім 21.07.2014 р., що підтверджується підписом відповідача 1. Проте, вказані вимоги були залишені відповідачем 1 без задоволення.

З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 заборгованість за договором поруки у сумі 500,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідач 1 визнав свою заборгованість перед позивачем за Договором поруки № 20/06/14/09Ю від 20.06.2014 р. у сумі 500,00 грн.

Таким чином, відповідач 1 та відповідач 2 є солідарними боржниками позивача за зобов'язанням відповідача 2 за Договором, проте відповідальність відповідача 1 відповідно до Договору поруки обмежена сумою 500,00 грн.

Оскільки, позов заявлено на суму 38000 грн., а за наслідками розгляду спору встановлено, що основний борг складає 30000 грн. та штраф 7500 грн., тобто всього підлягає стягненню 37500 грн. Заявлені до солідарного стягнення з відповідачів 500 грн. входять до встановленої судом суми основного боргу 30000 грн., тобто 500 грн. стягується солідарно з суми основного боргу, а не додатково, як заявлено в позові, решта суми основного боргу 29500 грн. підлягає стягненню з відповідача2. Таким чином, додаткове заявлення 500 грн. до суми боргу 30000 грн. є безпідставним, необґрунтовано збільшує заборгованість, тому відповідна вимога задоволенню не підлягає.

Статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів 1, 2 пропорційно задоволеним позовним вимогам, зокрема солідарно з відповідачів 1, 2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 24,04 грн., та стягненню з відповідача 2 підлягає судовий збір у сумі 1778,92 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Солідарно стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (07400, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічні тканини» (83008, м. Донецьк, вул. Югославська, буд. 30, код 35865197) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02098, АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) 500 грн. основного боргу та 24,04 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічні тканини» (83008, м. Донецьк, вул. Югославська, буд. 30, код 35865197) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02098, АДРЕСА_2, код НОМЕР_2) 29500 грн. основного боргу, 7500 грн. штрафу та 1778,92 грн. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Кошик А.Ю.