Рішення

від 30.09.2014 по справі 911/3360/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа № 911/3360/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» до Приватного підприємства «Електромашкомплект» про стягнення суми,

за участю представників:

позивача: Климко Н.М. (дов. № 58 від 17.06.2014);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» до Приватного підприємства «Електромашкомплект» про стягнення коштів за непоставлений товар у вигляді попередньої оплати, стягнення неустойки та упущеної вигоди.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього суму попередньої оплати у розмірі 5932 грн. 08 коп., неустойку в розмірі 474 грн 57 коп. розраховану на підставі п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Постановою Ради міністрів СРСР від 25 липня 1988 року №888, а також посилаючись на положення ст. 623 ЦК України просить стягнути з відповідача 10611 грн. 12 коп. упущеної вигоди згідно розрахунку наведеного у позовній заяві.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.08.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.08.2014.

Ухвалою від 19.08.2014 розгляд справи було відкладено на 02.09.2014.

У судовому засіданні 02.09.2014 позивач подав клопотання про включення до судових витрат у даній справі витрат позивача на отримання банківських довідок про неповернення грошових коштів відповідачем на рахунки позивача у сумі 350 грн. з доказами, що підтверджують сплату вказаних коштів.

У судовому засіданні 02.09.2014 судом оголошено перерву до 11 год. 20 хв. 23 вересня 2014 року.

22.09.2014 позивачем через канцелярію подано заяву про уточнення позовних вимог №98 від 22.09.2014, згідно якої останній просить стягнути з відповідача додатково пеню (проценти за користування чужими грошовими коштами) в розмірі 807 грн. 74 коп. на підставі ст. 536 ЦК України та ч. 4 ст. 232 ГК України за період з 20.09.2013 по 06.08.2014. Також у вказаній заяві позивач просив не стягувати з приватного підприємства «Електромашкомплект» на користь Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» неустойку в розмірі 474 грн. 57 коп. на підставі п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення затвердженого Постановою Ради міністрів СРСР від 25 липня 1988 року №888.

Крім того, 22.09.2014 позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 23.09.2014 розгляд справи було відкладено за клопотанням позивача та у зв'язку з неявкою останнього у судове засідання.

25.09.2014 від відповідача через канцелярію суду надійшов супровідний лист з доказами оплати основного боргу згідно платіжного доручення №15 від 22.09.2014.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги в редакції згідно з поданою заявою про уточнення позовних вимог від 22.09.2014, суд також роз'яснив останньому наслідки відмови від частини позовних вимог. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між Науково-виробниим приватним підприємством «Пласт» та Приватним підприємством «Електромашкомплект» була досягнута домовленість, відповідно до якої відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №ПП-000134 від 22 липня 2013 р. з пропозицією поставки подрібненого поліетилену низького тиску на суму 5932 грн 08 коп., а позивач відповідно до платіжного доручення № 728 від 24.07.2013 перерахував відповідачу 5932 грн 08 коп. як оплату за ТМЦ згідно рахунку-фактури № 134 від 22.07.2013, виставленого відповідачем (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач в порушення своїх зобов'язань, товар не поставив, суму оплати не повернув.

Судом встановлено, що відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №ПП-000134 від 22 липня 2013 р., що є офертою в розумінні ст. 641 Цивільного кодексу України, а позивач в свою чергу оплатив вказаний рахунок, що є акцептом в розумінні ст. 642 Цивільного кодексу України. Відтак, вбачається, що сторони уклали договір купівлі-продажу у спрощеній формі на умовах передплати товару. Строки поставки сторонами неузгоджувались.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом частини першої ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зазначені вище обставини свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та містить ознаки поставки.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Так, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з листом-вимогою № 356 від 10.09.2013 в якому просив виконати обов'язок з поставки товару (копія листа-вимоги, а також докази надсилання останнього містяться в матеріалах справи).

Вбачається, що положення ст. 693 Цивільного кодексу України не вимагають обов'язкового дотримання вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, для повернення попередньої оплати у зв'язку з невиконанням зобов'язання з поставки товару.

Факт неповернення коштів відповідачем на момент подання позову також підтверджується довідками банків в яких відкриті рахунки позивача (довідки міститься в матеріалах справи).

Суд зазначає, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи відповідачу пропонувалось надати відзив на позов з документальним обґрунтуванням його доводів та докази повернення передплати.

Водночас, вбачається, що відповідач, після порушення провадження у справі, згідно платіжного доручення №15 від 22 вересня 2014 року сплатив 5932 грн 08 грн., що було підтверджено позивачем у судовому засіданні.

Відтак, враховуючи наведене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення 5932 грн 08 грн. на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, суд розглянувши подану 22.09.2014 позивачем заяву про уточнення позовних вимог №98 від 22 вересня 2014 року дійшов наступних висновків.

По-перше, вказана заява розцінена судом, як відмова від позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 474 грн. 57 коп. на підставі п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Постановою Ради міністрів СРСР від 25 липня 1988 року №888., яка приймається судом, у зв'язку з чим провадження в частині вказаних позовних вимог підлягає припиненню в порядку п.4 ст. 80 ГПК України.

По-друге, що стосується вимоги вказаної заяви про стягнення пені (проценти за користування чужими грошовими коштами) в розмірі 807 грн. 74 коп. на підставі ст. 536 ЦК України та ч. 4 ст. 232 ГК України за період з 20.09.2013 по 06.08.2014., то вона не приймається судом до розгляду у зв'язку з тим, що остання подана позивачем після початку розгляду позовної заяви по суті, є за своєю природою заявою про зміну підстав та предмету позову та має ознаки самостійної вимоги, а відтак є предметом окремого позовного провадження, що не позбавляє позивача права на звернення з відповідним позовом до суду в загальному порядку.

Також, як вбачається з поданої позовної заяви, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 10611 грн 12 коп. упущеної вигоди, яка не підлягає задоволенню з підстав не доведення відповідачем своїх вимог в цій частині, зокрема не доведення наявності причинно-наслідкового зв'язку між розміром упущеної вигоди (збитками) заявленим позивачем та фактом непоставки відповідачем визначеного в рахунку фактурі товару.

Крім того позивач просить покласти на відповідача витрати з отримання банківських довідок на виконання ухвали суду в розмірі 350,00 грн. Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Відтак, вказані кошти визначені позивачем в сумі 350,00 грн є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та підлягають до стягнення з відповідача.

Враховуючи, що позивачем подано докази оплати вказаних сум і вказані витрати безпосередньо пов'язані із розглядом справи, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу про їх стягнення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Приватного підприємства «Електромашкомплект» 5932 грн 08 коп. попередньої оплати та неустойки в розмірі 474 грн. 57 коп.

2. Відмовити в задоволенні вимоги про стягнення з Приватного підприємства «Електромашкомплект» 10611 грн 12 коп. упущеної вигоди.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Електромашкомплект» (код ЄДРПОУ 36315813) на користь Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» (код ЄДРПОУ 14347180) 1827,00 грн судового збору та 350,00 грн судових витрат.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 15.10.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз