Рішення

від 15.10.2014 по справі 910/19507/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19507/14 15.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-ПЛАСТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТВИСОТБУД»

про стягнення 17 215,61 грн

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Фурсенко Б.М.- директор

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 15.10.2014. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю«РОСЬ-ПЛАСТ» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТВИСОТБУД» заборгованості у розмірі 17 215,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за видатковою накладною № Рп-0000232 від 06.12.2011 року позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 25 600,32 грн. відповідачем було частково оплачено товар у сумі 11 600,32 грн. Відтак, борг за поставлений товар становить 14 000,00 грн. крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 680,00 грн та 3% річних у розмірі 1 535,61 грн.

Ухвалою суду від 16.09.2014 за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/19507/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.10.2014.

У судове засідання призначене на 15.10.2014 з'явився представник позивача, подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача основну суму заборгованості у розмірі 14 000,00 грн інфляційні втрати у розмірі 2 268,00 грн та 3% річних у розмірі 1 603,50 грн. а також надав документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі, які суд долучив до матеріалів справи.

Керуючись ч.4 ст. 22 ГПК України, суд прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

У судове засідання 15.10.2014 відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу суду від 16.09.2014 було надіслано на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 02002 м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2-Б, отже відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України .

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України ).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-ПЛАСТ» (надалі - позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТВИСОТБУД» (надалі - відповідач) товар на суму 25 600,32 грн, що підтверджується видатковою накладною № Рп-0000232 від 06.12.2011 року, довіреністю на отримання цінностей № 1256 від 01.12.2011 р.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, відповідачем було частково оплачено за отриманий товар на суму 11 600,32 грн, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків станом на 17.07.2013 р., підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками, платіжними дорученнями, а саме: № 3339 від 25.11.2013 р. на суму 2 000,00 грн, № 3458 від 20.12.2013 р. на суму 2 000,00 грн, № 3506 від 30.1ё2.2013 р. на суму 2 600,32 грн (належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи). Товар на суму 14 000,00 грн відповідачем так і не було оплачено.

З метою досудового в № 03/07.01 від 03.07.2014 р. з вимогою погасити борг. Проте вказана претензія залишена без реагування, борг не погашений.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України , ст. 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України ).

Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар відповідачу на загальну суму 25 600,32 грн, що підтверджується видатковою накладною № Рп-0000232 від 06.12.2011 року, довіреністю на отримання цінностей № 1256 від 01.12.2011 р.(належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи). Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на суму 11 600,32 грн, що підтверджується матеріалами справи. Відтак, у відповідача утворився борг у сумі 14 000,00 грн (25 600,32 грн - 11 600,32 грн).

Позивач звертався до відповідача з претензією № 03/07.01 від 03.07.2014 р щодо погашення існуючої заборгованості, проте вказана претензія залишена без реагування з боку відповідача.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 14 000,00 грн нормативно та документально доведена, а тому підлягає задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 268.00 грн та 3% річних у розмірі 1 603,50 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 603,50 грн, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, з яким погоджується суд.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем інфляційні втрати у розмірі 2 268,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТВИСОТБУД» (02002 м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 37653677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-ПЛАСТ» (09100, Київська область, м. Біла Церква, Гайок, буд. 4, ідентифікаційний код 31907393) заборгованість у розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн 00 коп.; 3% річних у розмірі 1 603 (одну тисячу шістсот три) грн, 50 коп.; інфляційні втрати у розмірі 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.10.2014 року

Суддя Пукшин Л.Г.