Рішення

від 18.09.2014 по справі 910/11876/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11876/14 18.09.14

За позовомЗаступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації До Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВІ-ЛАЙН" Простягнення 692 437,75 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від прокуратури - Курбатова І.С., за посв.;

Від позивача - не з'явився;

Від відповідача - Стоян М.Ф., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 598 000,10 грн. попередньої оплати, 28 704 грн. пені, 41 860 грн. штрафу, 21 431,54 грн. інфляційних втрат, 2 442,11 грн. 3% річних.

15.07.2014р. заступником прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації подана заява про зменшення розміру позовних вимог на 218 000 грн. попередньої оплати у зв'язку із тим, що відповідачем поставлено Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації за Договором поставки товар на суму 218 000 грн.

Враховуючи здійснення часткової поставки товару, заступник прокурора просить суд стягнути з відповідача 380 000,10 грн. попередньої оплати, 27 804 пені, 41 860 грн. штраф, 21 431,54 грн. інфляційних втрат, 2 442,11 грн. 3% річних.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

В подальшому 29.07.2014р. заступником прокурора Волинської області, також подана заява про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідачем за договором поставки поставлено Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації товар (вакуумну установку) на суму 380 000,10 грн.

У зв'язку із цим заступник прокурора просить суд зменшити розмір заявлених позовних вимог на суму 380 000,10 грн. та стягнути з відповідача 28 704 грн. пені, 41 860 грн. штрафу, 21 431,54 грн. інфляційних втрат, 2 442,11 грн. 3% річних.

Отже, відповідно до ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір по суті.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві, зокрема постався на те, що затримка поставки товару за договором виникла не з вини відповідача, а зумовлена форс-можорними обставинами, відповідно до яких завод-виробник, який зобов'язався провести виготовлення медичного обладнання змінив місце перебування виробництва, про що позивача було повідомлено листом.

Також, у відзиві на позов послався на те, що позивач неправомірно розраховує пеню (не з дати прострочки), позивачем також не враховано часткову проплату здійснену відповідачем на суму 218 000 грн., а також позивачем невірно нараховано 3% річних.

Відповідач, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України просив суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій на 90%, тобто до 8 787,32 грн.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення прости позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.08.2013р. між Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛВІ-ЛАЙН» (надалі - Постачальник) було укладено договір поставки №84 (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору Постачальник здійснює постачання та передає у власність Замовнику обладнання для монтажу на об'єкті «Реконструкція з прибудовою будівель Волинського обласного перинатального центру, структурного підрозділу Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання на пр-ті Відродження, 30, м. Луцьк» за переліком та ціною, зазначеними у додатку 1 (специфікація обладнання) до цього Договору, який є невід'ємною частиною, а Замовник зобов'язується прийняти й оплатити його.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно до п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що Постачальник здійснює поставку товару Замовнику протягом трьох місяців з дати отримання 100% передоплати.

Судом встановлено, що 27.12.2013р. Замовником проведено попередню оплату у розмірі 100% від загальної вартості обладнання в сумі 5 497 700 грн. на рахунок Постачальника (п. 3.2. Договору), що підтверджено платіжним дорученням №698 від 29.11.2013р. (згідно штампу відмітки Державної казначейської служби України оплачено 27.12.2013р.).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору поставки відповідач передав у власність Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації товар (згідно специфікації обладнання, зазначеного у додатку 1 до Договору) за видатковими накладними №РН-0000005 від 31.03.2014р. на суму 1 113 699,90 грн., №РН-0000006 від 31.03.2014р. на суму 3 786 000 грн., всього на загальну суму 4 899 699,90 грн.

Також, судом встановлено, що в подальшому відповідачем було поставлено товар на суму 200 000 грн. за видатковою накладною №РН-0000001 від 03.06.2014р. та на суму 18 000 грн. за видатковою накладною №РН-000002 від 19.06.2014р., на суму 380 000,10 грн. за видатковою накладною №РН-005 від 16.07.2014р.

Отже, станом на час винесення рішення у справі, відповідачем повністю поставлено товар на суму попередньої оплати в розмірі 5 497 700 грн., а відтак предметом розгляду справи, враховуючи останню заяву про зменшення розміру позовних вимог, подану заступником прокурора 29.07.2014р. є вимоги про стягнення з відповідача 28 704 грн. пені, 41 860 грн. штрафу, 21 431,54 грн. інфляційних втрат, 2 442,11 грн. 3% річних.

Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 28 704 грн. та штрафу в сумі 41 860 грн., суд вказує наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 1 статті 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до абз 3 ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому судом враховано, що придбання товару здійснювалось за рахунок коштів, виділених відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2013 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2011 року № 680 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо створення мережі регіональних перинатальних центрів, забезпечення інноваційними технологіями та сучасним обладнанням» за паспортом бюджетної програми на 2013 рік Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України за КГЖВК 6301130, затвердженого спільним наказом Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України та Міністерства Фінансів України від 22.03.2013 року № 043-07/420 у редакції наказу Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України та Міністерства Фінансів України від 03.10.2013 року № 134-07/856.

Отже, здійснення позивачем оплати за договором поставки виконувалось за рахунок коштів Державного бюджету.

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відтак, суд не погоджується із запереченнями відповідача в частині того, що такий вид неустойки, як пеня не може бути не може застосовуватись до не грошового зобов'язання (за прострочення терміну поставки), оскільки, як передбачено абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, штрафні санкції, застосовуються за допущене прострочене виконання лише не грошового зобов'язання.

Згідно з п. 7.1. Договору, сторони визначили, у випадку затримки товару більше ніж на 10 календарних днів постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Яку було зазначено раніше, згідно умов договору (п .5.1 Договору) Постачальник здійснює поставу товару Замовнику протягом трьох місяців з дати отримання 100% передоплати.

Отже, отримавши 27.12.2013р. (передоплату в сумі), відповідач повинен виконати свій обов'язок до 27.03.2014р., разом з тим, враховуючи умови п. 7.1 (у випадку затримки поставки товару понад 10 календарних днів), правомірно нараховувати пеню відповідачу необхідно саме з 06.04.2014р., тому суд погоджується з запереченнями відповідача в цій частині та здійснює перерахунок суми пені, згідно нижченаведеного розрахунку:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 598000.10 06.04.2014 - 15.05.2014 40 0.1 % 23920.00 Таким чином, суд дійшов висновку задоволення стягнення пені частково в сумі 23 920 грн.

З розміром штрафу суд погоджується, відповідно до наданого уточненого розрахунку, відповідно до умов договору (п. 7.1) та вимог чинного законодавства (ч. 2 ст. 231 ГК України, за умовами якого передбачена відповідальність за прострочення не грошового зобов'язання) в сумі 41 860 грн.

Заперечення відповідача щодо того, що останнім було здійснено поставку товару на суму 218 000 грн., а позивачем при розрахунку не включено здійснену поставу, відтак розрахунок є невірним, судом не приймається до уваги, оскільки за умовами договору відповідач повинен поставити товар протягом трьох місяців з дати отримання 100% передоплати (тобто до 27.03.2014р.). При здійсненні розрахунку позивачем (станом на 15.05.2014р.) було враховано здійсненна поставка на суму 4899699,90 грн. (за видатковими накладними №РН-0000005 від 31.03.2014р. на суму 1 113 699,90 грн., №РН-0000006 від 31.03.2014р. на суму 3 786 000 грн.).

Поставка товару на суму 218 000 грн. (за видатковою накладною №РН-0000001 від 03.06.2014р. та на суму 18 000 грн. за видатковою накладною №РН-000002 від 19.06.2014р.) була здійснена відповідно 03.06.2014р. та 19.06.2014р., а отже враховуючи умови п. 5.1 та 7.1 позивачем правомірно було здійснено нарахування пені та штрафу саме на суму 598 000,10 грн.

У задоволенні клопотання відповідача поданого на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України, в якому відповідач просив суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій на 90%, тобто до 8 787,32 грн., суд відмовив враховуючи нижчевикладене.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 3 пункту 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічні положення містяться у п. 1 ст. 229 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, враховуючи матеріали справи, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені. Відповідачем же всупереч ст. 33 ГПК України не доведено суду виняткових випадків, виходячи з яких суд має право зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 442,11 грн. та 21 431,54 грн. інфляційних втрат, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Відтак, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Разом з тим, судом не погоджується з розрахунком позивача в частині нарахування 3% річних, оскільки позивачем здійснюється нарахування те тільки на суму боргу, а і на інфляційне нарахування суми боргу, що є необґрунтованим, також суд не погоджується із розрахунком інфляційних втрат, оскільки позивачем рахується інфляційне збільшення суми боргу за 4 дні березня в розмірі 1 697,54 грн. (при інфляційному збільшенні 2,2%), тоді як у вказаному періоді сукупний індекс інфляцій становив 1,000 грн., а отже інфляційного збільшення суми боргу за 4 дні в березні не було, а відтак судом було здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Розрахунок 3% річних.

Сума боргу (грн..)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 598000.10 28.03.2014 - 15.05.2014 48 3 % 2 359,23

Розрахунок інфляційних втрат.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 28.03.2014 - 30.04.2014 598000.10 1.033 19734.00 617734.10

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім інфляційні втрати та проценти річних від простроченої суми, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних частково в сумі 2 359,23 грн. та 19 734 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню, а саме 23 920 грн. пені, 41 860 грн. штраф, 2 359,23 грн. 3% річних, 19 734 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір, який підлягає стягненню в Доход держави покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВІ-ЛАЙН" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 31-А, ідентифікаційний код 33639596) на користь Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації (43027, м. Луцьк, Майдан Київський, буд. 9, ідентифікаційний код 38527672) 23 920 (двадцять три тисячі дев'ятсот двадцять) грн. пені, 41 860 (сорок одну тисячу вісімсот шістдесят) грн. штраф, 2 359 (дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн. 23 коп. 3% річних, 19 734 (дев'ятнадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. інфляційних втрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВІ-ЛАЙН" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 31-А, ідентифікаційний код 33639596) в Доход держави 1 757 (одну тисячу сімсот п'ятдесят сім) грн. 46 коп. судового збору.

У решті в позові відмовити.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.10.2014р.

Суддя І.І. Борисенко