Рішення

від 25.09.2014 по справі 910/12141/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12141/14 25.09.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар"

про стягнення заборгованості

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Брайко М.В. (дов.№26 від 11.12.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором поставки зобов'язань, зокрема щодо своєчасної оплати поставленого йому товару на загальну суму 11828,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 порушено провадження у справі №910/12141/14 та призначено її до розгляду на 07.08.2014 року.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 07.08.2014, суд відклав розгляд справи на 19.08.2014, про що виніс відповідну ухвалу суду.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 19.08.2014 справу №910/12141/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Літвіновій М.Є.

Відповідною ухвалою суду від 19.08.2014 вищезазначена справа прийнята до провадження та призначена суддею Літвіновою М.Є. до розгляду на 25.09.2014 року.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.08.2014, у зв'язку із виходом судді Полякової К.В. з лікарняного, справу №910/12141/14 передано їй для розгляду.

Ухвалою суду від 26.08.2014 справа №910/12141/14 прийнята до провадження суддею Поляковою К.В. та призначена до розгляду на 25.09.2014 року.

У судовому засіданні 25.09.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду не виконав та відзиву на позовну заяву не надав, тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвал суду на адресу місцезнаходження юридичної особи.

Згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдінг» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» (покупець) укладений Договір поставки №2346КИЕ , відповідно до предмета якого, постачальник зобов'язується постачати товар (передавати у власність) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Відповідно до умов пункту 2.2. Договору, поставка товару здійснюється окремим партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.

Право власності на товар, а разом з ним і ризик його випадкової загибелі переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару. (пункт 2.6. Договору).

Умовами договору сторони погодили, зокрема п.3.1.1. та 3.3.1., обсяги прав та обов'язків щодо виконання даних умов договору належним чином, а саме встановлено зобов'язання постачальника своєчасно передавати покупцю визначену Договором продукцію в строк не пізніше 24 годин від дня замовлення із сертифікатом якості, а покупець, відповідно, зобов'язується прийняти товар від постачальника і здійснити за нього оплату в строки і порядку, передбачені цим Договором.

Як встановлено пунктом 4.2. Договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, а бо іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.

Покупець зобов'язаний, згідно із пунктом 4.3. Договору, здійснювати оплату протягом 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту поставки товару.

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. (пункт 6.1. Договору).

Пунктом 6.7. Договору встановлено, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем отримано товарів, відповідно до видаткової накладної №8503 від 21.03.2013 на суму 3236,16 грн., №165 від 03.05.2013 на суму 2381,40 грн.,№166 від 03.05.2013 на суму 1389,18 грн., №1371 від 08.05.2013 на суму 2445,18 грн., №12759 від 29.11.2013 на суму 3463,02 грн.

Факт отримання даного товару відповідачем підтверджують відтиски печатки підприємства відповідача на кожній з перелічених видаткових накладних, а також довіреність на одержання цінностей, доставка яких здійснюється центрально-кільцевими перевезеннями за Договором №2346КИЕ від 20.11.2012 року.

Внаслідок того, що відповідачем не погашено наявну перед позивачем заборгованість за вказаним Договором у передбачені п.4.3. строки у розмірі 11828,58 грн., позивач звернувся із даним позовом до суду.

Враховуючи, порушення відповідачем виконання умов Договору, позивачем у межах даного спору заявлено до стягнення також пеню у розмірі 1142,51 грн., 3% річних у розмірі 253,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 382,10 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 20.11.2012 між сторонами укладено договір поставки №2346КИЕ, за яким постачальник зобов'язується поставити (продати) покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання по поставці відповідачу товарів, проте оплату за поставлений товар відповідно до видаткових накладних не отримав, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 11828,58 грн., а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу у цій сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пеню у розмірі 1142,51 грн., 3% річних у розмірі 253,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 382,10 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.6.7. Договору погодили, що у разі необґрунтованої відмови від розрахунку за товар, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум, строків, ставок і методики нарахувань пені у загальному розмірі 1142,51 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат розміром 253,08 грн. та 382,10 грн. відповідно, такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" (03040, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 68; ідентифікаційний код 37559513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" (52500, Дніпропетровська область, місто Синельникове, вулиця Миру, будинок 29, квартира 28; ідентифікаційний код 37029549) 11828 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 58 копійок основного боргу, 1142 (одну тисячу сто сорок дві) гривні 51 копійку пені, 382 (триста вісімдесят дві) гривні 10 копійок інфляційних втрат, 253 (двісті п'ятдесят три) гривні 08 копійок 3% річних та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 25.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 30.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова