Рішення

від 25.09.2014 по справі 910/11602/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11602/14 25.09.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хауз"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Кожуховський В.В. (дов.№ б/н від 05.06.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хауз" про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 порушено провадження у справі №910/11602/14 та призначено її до розгляду на 05.08.2014 року.

У судовому засіданні 05.08.2014 у задоволення клопотання представника позивача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 19.08.2014 року.

14.08.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 19.08.2014 справу №910/11602/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Літвіновій М.Є.

Відповідною ухвалою суду від 19.08.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Літвіновою М.Є. до розгляду на 25.09.2014 року.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.08.2014, у зв'язку із виходом судді Полякової К.В. з лікарняного, справу №910/11602/14 передано їй для розгляду.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

26.08.2014 судом постановлено ухвалу про прийняття до свого провадження суддею Поляковою К.В. справи №910/11602/14 та призначення її до розгляду на 25.09.2014 у відкритому судовому засіданні.

До судового засідання 25.09.2014 з'явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у котре не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач на виклик суду не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

29.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Хауз" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Трейд" (постачальник) укладено договір №2 (далі - Договір).

За умовами п.1.1 Договору, постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товар у встановлений цим договором термін, а покупець зобов'язується приймати цей товар і своєчасно здійснювати його оплату.

Договірні ціни на товар встановлюються у специфікаціях (додатки №№1, 2), що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2 договору).

За приписами п. 2.6. договору, прийом товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку встановленому чинним законодавством.

Постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцеві документи, що стосуються товару і підлягають передачі разом з ним: рахунок на поставлену партію товару, видаткова накладна, податкова накладна (п. 2.7. договору).

Згідно пункту 2.9. договору, датою виконання зобов'язання по постачанню вважається дата підписання приймально-здавальних документів на товар.

Покупець оплачує постачальнику товар за узгодженою ціною на підставі рахунку-фактури на кожну партію товару (п. 3.1. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на підставі видаткових накладних, а саме:

№РН-0000172 від 01.07.2013 на суму 17 805,00 грн.;

№РН-0000181 від 12.07.2013 на суму 28 398,00 грн.;

№РН-0000190 від 25.07.2013 на суму 28 398,00 грн.;

№РН-0000203 від 05.08.2013 на суму 28 398,00 грн.;

№РН-0000208 від 12.08.2013 на суму 17 805,00 грн.;

№РН-0000216 від 19.08.2013 на суму 28 397,99 грн. на загальну суму 149 201,99 грн. які підписані уповноваженими представниками, на підтвердження чого до матеріалів справи додано копії відповідних довіреностей.

Так, факт отримання товару відповідачем документально підтверджений та у межах розгляду даного спору сторонами не спростований. Отже відповідач мав здійснити оплату у загальному розмірі 149 201,99 грн.

Враховуючи порушення відповідачем виконання прийнятих за Договором зобов'язань по оплаті поставленого товару, позивач звернувся із даним позовом до суду у межах якого просить стягнути з ТОВ «Голден Хауз» 149 202,00 грн.

Оскільки, умовами Договору №2 від 29.11.2012 передбачено нарахування штрафних санкцій за порушення умов Договору, позивачем до стягнення у межах даного спору заявлено також пеню у розмірі 10 746,72 грн., суму інфляційного збільшення у розмірі 11 329,06 грн. та 3% річних у розмірі 3 195,50 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 29.11.2012 між сторонами укладено договір №2, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар на загальну суму 149 201,99 грн., що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена.

Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що позивачем заявлено до стягнення 149 202,00 грн. основного боргу, однак здійснивши розрахунки суми основного боргу за наявними у матеріалах справи доказами, суд шляхом додавання сум, зазначених у кожній видатковій накладній, встановив, що обґрунтованою та доведеною сумою основного боргу є 149 201,99 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 10 746,72 грн., збитки від інфляції у розмірі 11 326,60 грн. та 3% річних у розмірі 3 195,50 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.6.1. Договору погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України.

Умовами п.6.2 Договору встановлено за прострочення платежу покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо сум та строків, здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 10 746,72 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 11 329,60 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 3 195,50 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у частково, а саме основний борг у розмірі 149 201,99 грн., пеня у розмірі 10 746,72 грн., 3% річних 3 195,50 грн. та інфляційної складової боргу у розмірі 11 329,06 грн.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хауз" про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Хауз» (01001, місто Київ, вулиця Костьольна, будинок 4А; ідентифікаційний код 38260693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд» (49010, місто Дніпропетровськ, вулиця Лешко-Попеля, будинок 13; ідентифікаційний код 34824453) 149 201 (сто сорок дев'ять тисяч двісті одну) гривню 99 копійок основного боргу, 10 746 (десять тисяч сімсот сорок шість) гривень 72 копійки пені, 11 329 (одинадцять тисяч триста двадцять дев'ять) гривень 06 копійок інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 3 195 (три тисячі сто дев'яносто п'ять) гривень 50 копійок та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 25.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 01.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова