Рішення

від 08.10.2014 по справі 910/10768/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10768/14 08.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ферми"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН"

про стягнення 18 020,90 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Положенцева Т.В., за довіреністю

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські ферми" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" про стягнення 18 020,90 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.06.2014 р. порушено провадження у справі № 910/10768/14.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/475 від 07.07.2014 р., у зв'язку з тривалим лікарняним судді Капцової Т.П., призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/10768/14, за результатом якого справу № 910/10768/14 передано на розгляд судді Нечаю О.В.

07.07.2014 р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 р. справа № 910/10768/14 була прийнята до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 13.08.2014 р.

13.08.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 13.08.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/10768/14 було передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 р. справу № 910/10768/14 було прийнято до провадження суддею Літвіновою М.Є., розгляд справи призначено на 08.10.2014 р.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 01.09.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/10768/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2014 р. справу № 910/10768/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 08.10.2014 р.

09.10.2014 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані документи для долучення до матеріалів справи.

У судове засідання 08.10.2014 р. представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 08.10.2014 р. не з'явився.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» (далі - позивач, цесіонарій) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" (далі - відповідач, цедент) укладено Договір уступки права вимоги (цесії) б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором № 122 від 29.12.2008 р., укладеним між цедентом і Державним селекційним підприємством «Головний селекційний центр України» (боржник). Сторони домовились, що за цим Договором цесіонарій набуває право вимоги від боржника належного виконання грошового зобов'язання, а саме повернення грошового боргу у розмірі 85 068,00 грн.

На виконання умов Договору позивач перерахував на користь відповідача 15 000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 3563 від 07.12.2009 р. на суму 10 000,00 грн. та № 3711 від 12.03.2010 р. на суму 5 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" про визнання договору уступки вимоги (цесії), укладеного 29.09.2009 р., недійсним з моменту його укладання.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що, на думку позивача, зміст правочину суперечить вимогам вищевказаних статей, оскільки за умовами Договору позивачу було відступлене право вимоги виконання грошового зобов'язання Державним селекційним підприємством «Головний селекційний центр України» у розмірі 85 000,00 грн. за Договором №122, укладеним 29.12.2008 р. між відповідачем та Державним селекційним підприємством «Головний селекційний центр України», якого не існує. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2010 р. позов задоволено, визнано недійсним Договір уступки вимоги (цесії), укладений 29.09.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ферми» та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН". Позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу б/н від 20.07.2011 р., якою, у зв'язку з визнанням Договору недійним з моменту його укладення, позивач просив відповідача в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, але в будь-якому випадку, не пізніше 05.08.2011 р., сплатити на розрахунковий рахунок позивача 15 000,00 грн., отриманих від позивача за недійсним Договором.

В свою чергу, відповідач направив позивачу відповідь на вищезазначену вимогу, з якої вбачається, що відповідач фактично визнає необхідність повернення коштів в розмірі 15 000,00 грн.

Проте, відповідачем не було перераховано кошти в розмірі 15 000,00 грн. на користь позивача, що спонукало останнього звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи те, що рішення господарського суду міста Києва, яким Договір визнано недійсним, набрало законної сили, відповідач зобов'язаний повернути передане за зазначеним правочином майно позивачу, так як підстава набуття відповідачем коштів в розмірі 15 000,00 грн. відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів, одержаних за недійсним правочином, в розмірі 15 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь відсотки за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 3 020,90 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 2 п. 6.1 та абз. 1 п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14 стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Враховуючи те, що умовами Договору не встановлено розмір процентів за користування чужими коштами, стаття 536 Цивільного кодексу України відсилає до норми, яка регулює розмір процентів на рівні законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 4 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

З огляду на вищенаведене, обґрунтованими є доводи позивача щодо того, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача відсотки за неправомірне користування чужими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши розрахунок процентів за користування відповідачем коштами позивача, суд дійшов висновку, що позивачем вірно здійснено вказаний розрахунок, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів в розмірі 3 020,90 грн. підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 18 020,90 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" (03148, м. Київ, вул. Пшенична, будинок 2, кімната 403; ідентифікаційний код: 32595176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські ферми" (03113, м. Київ, просп. Перемоги, будинок 62-Б; ідентифікаційний код: 32597786) грошові кошти в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп., проценти за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 3 020 (три тисячі двадцять) грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

Суддя О.В. Нечай