Рішення

від 13.10.2014 по справі 911/3561/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"13" жовтня 2014 р. Справа № 911/3561/14

за позовом Прокурора Бородянського району Київської області в інтересах держави в особі:

Бородянської селищної ради, стм. Бородянка

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, стм. Бородянка

про стягнення 62 657,96 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю:

прокурор -Пиріг Н.М. - посвідчення № 029268 від 01.10.2014р.;

позивач - не з'явився;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна Прокурора Бородянського району Київської області в інтересах держави в особі: Бородянської селищної ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 62 657,96 грн. заборгованості за договором оренди землі № 178/12 від 30.04.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.08.2014р. у справі №911/3561/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 22.09.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.09.2014р. розгляд справи було відкладено на 13.10.2014 р.

В судове засідання 13.10.2014р. відповідач та позивач не забезпечили явку своїх повноважних представників, клопотання про відкладення до суду не надсилали.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилались відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві та Спеціальному витягу з ЄДРПОУ, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. До того ж матеріали справи містять повідомлення про вручення поштового відправлення № 0780100281657 з відміткою про отримання.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Присутній в судовому засіданні прокурор озвучив позовні вимоги, які просив задовольнити в повному обсязі, а також накласти арешт на майно відповідача.

В обґрунтування своєї заяви про накладення арешту прокурор посилається на те, що на теперішній час відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань перед позивачем і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зокрема, п. 1 ч. 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Згідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів по забезпеченню позову», заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Пунктом 3 згаданої постанови визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У пункті 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. №01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням вищенаведених норм, суд зазначає, що прокурор, повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Однак, прокурором, в порушення вищезазначених вимог законодавства, не подано суду належних доказів в обґрунтування вказаного клопотання з посиланням на підстави, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів осіб в інтересах яких було подано позов, без вжиття відповідних заходів.

Суд, розглянувши подане клопотання про забезпечення позову, прийшов до висновку, що воно не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що неявка позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, яких достатньо для об'єктивного вирішення спору по суті, судом закінчено, а також враховуючи приписи статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи, суд, керуючись нормами статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 13.10.2014р. оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

встановив:

30 квітня 2012 року між Бородянською селищною радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди землі.

Відповідно до п. 1.1 укладеного договору, орендодавець надає згідно рішення 12 сесії 6 скликання Бородянської селищної ради від 28.02.2012р. № 306-12-УІ, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,2070 га (кадастровий номер 3221055100:01:001:0248) для ведення комерційної діяльності (обслуговування приміщення ритуального цеху), яка знаходиться за адресою: пров. Банний-2а, смт. Бородянка, Київська область.

Згідно з п. 2.4. Договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 644 986,89 грн.

03.05.2012р. між сторонами був підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки.

Відповідно до п.9.4., орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату.

Пунктами 4.1., 4.3. Договору встановлено, що орендна плата нараховується згідно Закону України «Про оренду землі», Податкового кодексу України у розмірі 38 699,21 грн. в рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься орендарем щомісячно до 30 числа виключно у грошовій формі в розмірі 3 224,93 грн.

В ході перевірки в порядку нагляду за додержанням застосування законів в діяльності Бородянського відділення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції встановлено, що згідно наданих відповідачем до Бородянського відділення ОДПІ податкових декларацій з плати за землю № 1300001402 від 19.02.2013р., № 1300001497 від 20.02.2013р., № 1400001894 від 03.02.2014р. та податкових повідомлень-рішень № 0001491700 від 13.06.2013р. (форма «Р»), № 0002211700 від 20.08.2013р. (форма «Ш»), загальна заборгованість відповідача становить 62 657,96 грн. при цьому відповідачем не сплачені самостійно обчислені ним суми у відповідності з п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу суми зобов'язання по орендній платі за землі державної та комунальної власності згідно Договору оренди землі № 178/12 від 30.04.2012р.

Також було встановлено, що у зв'язку з наявністю податкової заборгованості, відповідачу надіслано податкову вимогу форми «Ф2» від 28.01.2009р. № 2/6, яка вважається врученою у встановленому законом порядку.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 та пунктом 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором найму (оренди) земельної ділянки.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно статей 1,13 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі», основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати в установленому розмірі.

Згідно статті 21 Закону України «Про оренду землі» та статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу, а отже орендна плата вноситься користувачем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Проте, за словами прокурора, всупереч викладеним вимогам законодавства та умовам договору оренди земельної ділянки, відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів виконував неналежним чином, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 62 657,96 грн.

Як зазначено у п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватись належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією, про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Факт наявності заборгованості підтверджується, довідкою про суму податкової заборгованості станом на 26.06.2014р., яка міститься у матеріалах справи.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Як слідує з приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідачем обставин, зазначених у позові прокурора та встановлених судом, належним та допустимими доказами не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 62 657,96 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позов поданий прокурором, який звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 32-34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07800, АДРЕСА_1, код НОМЕР_6) на користь Бородянської селищної ради (07801, Київська область, смт. Бородянка, вул. Леніна, 230, р/р 33219812700125, код одержувача 37838474 в ГУ ДКУ у Київській області МФО 821018) - 62 657 (шістдесят дві тисячі шістсот п'ятдесят сім) грн. 96 коп. заборгованості по орендній платі за земельну ділянку відповідно до договору оренди землі № 178/12 від 30.04.2012р.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07800, Київська область, АДРЕСА_1, код НОМЕР_6) в доход Державного бюджету України 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання та складення повного тексту рішення: 17.10.2014р.

Суддя Щоткін О.В.