Постанова

від 13.10.2014 по справі 2610/1320/2012

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2610/1320/2012

Провадження №1/761/30/2014

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 жовтня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

потерпілого ОСОБА_4

представника цивільного позивача ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ташкент Узбекистан, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва розглядається кримінальна справа щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Під час виступу в дебатах захисник ОСОБА_6 та підсудний ОСОБА_8 порушили питання про направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування. Так, захисник ОСОБА_6 послався на те, що ОСОБА_8 повністю відшкодував заподіяну потерпілому ОСОБА_4 шкоду, а тому на сьогоднішній день усунена заподіяна шкода, внаслідок чого дії ОСОБА_8 необхідно перекваліфікувати на ч. 1 ст. 190 КК України та закрити справу щодо останнього у зв`язку із закінченням строків давності. Стосовно епізоду з ТОВ «Перліт Інвест», то наявні цивільно-правові відносини. Вважав, що органами досудового слідства допущена неповнота, яка не може бути усунута в судовому засіданні. Підсудний ОСОБА_8 послався на те, що його вину у вчиненні злочину не доведено, між ним та потерпілим ОСОБА_4 були цивільно-правові відносини, підтвердженням чому є наявна в матеріалах справи розписка, однак органи досудового слідства на підставі цієї розписки порушили щодо нього кримінальну справу за ч. 3 ст. 190 КК України. Стосовно епізоду з ТОВ «Перліт Інвест», то він ніякого злочину не вчиняв, перебуваючи на посаді комерційного директора в даному товаристві, він за домовленістю з директором ОСОБА_9 отримував протягом півроку грошові кошти для здійснення господарської діяльності, а договір безпроцентної позики був укладений формально з метою отримання готівкових коштів. З урахуванням того, що його вину не доведено, просив повернути справу на додаткове розслідування.

У зв`язку з наведеними обставинами судом було відновлено судове слідство для з`ясування думок учасників судового розгляду з приводу порушенного захисником ОСОБА_6 та підсудним ОСОБА_8 питання про направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування.

Прокурор не заперечив щодо порушеного захисником та підсудним питання.

Потерпілий та представник цивільного позивача вважали, що у справі достатньо доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому злочині.

Захисник ОСОБА_7 підтримав порушене захисником ОСОБА_6 та підсудним питання про направлення даної справи на додаткове розслідування.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 281 КПК України 1960 року, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», досудове слідство визнається неповним, якщо під час його проведення всупереч вимогам ст. ст. 22, 64 КПК України не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження або спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з`ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо).

Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.

Статтею 22 КПК України 1960 року визначено, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 64 КПК України 1960 року, при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом`якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Виходячи із вказаних норм процесуального закону, під повнотою дослідження слід розуміти правильне визначення предмету доказування, тобто, з`ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, системну оцінку всіх допустимих і належних доказів у сукупності, що є основою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

Пред`явлене особі обвинувачення, згідно зі ст. 132 КПК України 1960 року, має бути конкретним і містити дані про час, місце та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред`явленого їй обвинувачення. Дані положення випливають і з п. [а] ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, згідно з якою, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

У випадку пред`явлення неконкретного обвинувачення, що є порушенням права на захист, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з підстав істотного порушення закону.

Разом з тим, дані, що містяться в матеріалах справи свідчать про те, що органами досудового слідства допущені неповнота й неправильність, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні.

Так, ОСОБА_8 , зокрема, обвинувачується у тому, що він, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненого у великих розмірах, будучи співзасновником ТОВ «Перліт Інвест» (код ЄДРПОУ 36691842), не маючи мети повертати грошові кошти, підписав 01 грудня 2009 року с ТОВ «Перліт Інвест» (код ЄДРПОУ 36691842) в особі директора ОСОБА_9 з одної сторони і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Мукачівським МВ УМВС України в Закарпатській області 05 червня 1996 року, як фізичною особою Договір безпроцентної позики № 2 від 01 грудня 2009 року. Сума позики за договором склала 50000 грн., строк повернення позики складав 11 місяців.

Згідно з вказаним вище договором, ОСОБА_8 шляхом підписання звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт № 23 від 04 березня 2010 року на суму 1100 грн., № 24 від 04 березня 2010 року на суму 5170 грн., № 28 від 11 березня 2010 року на суму 3500 грн., № 30 від 15 березня 2010 року на суму 70 грн., № 32 від 17 березня 2010 року на суму 2980 грн., № 34 від 19 березня 2010 року на суму 3400 грн., № 38 від 25 березня 2010 року на суму 5000 грн., № 42 від 02 квітня 2010 року на суму 4800 грн., № 44 від 08 квітня 2010 року на суму 50 грн., № 45 від 09 квітня 2010 року на суму 1500 грн., № 49 від 14 квітня 2010 року на суму 500 грн., № 51 від 16 квітня 2010 року на суму 4000 грн., № 53 від 19 квітня 2010 року на суму 1000 грн., № 57 від 27 квітня 2010 року на суму 1500 грн., № 59 від 30 квітня 2010 року на суму 1100 грн., № 62 від 06 травня 2010 року на суму 500 грн., № 65 від 19 травня 2010 року на суму 1000 грн., № 70 від 25 травня 2010 року на суму 490 грн., № 73 від 27 травня 2010 року на суму 1000 грн., № 79 від 03 червня 2010 року на суму 960 грн., № 81 від 07 червня 2010 року на суму 20 грн., з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 , що відкритий у ВАТ «Приват Банк» і належить ТОВ «Перліт Інвест», на картковий рахунок № НОМЕР_3 , що відкритий у ВАТ «Приват Банк» і належить ОСОБА_8 , було перераховано грошові кошти в розмірі 46390 грн.

У подальшому, 01 листопада 2010 року після закінчення строку дії договору безпроцентної позики № 2 від 01 грудня 2009 року ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, гроші на ТОВ «Перліт Інвест» не провернув, а використав їх на власні потреби, чим спричинив даному підприємству матеріальну шкоду в розмірі 46390 грн.

Згідно з висновком експерта № 962 від 29 листопада 2011 року, рукописний текст і підпис у розписці від 25 квітня 2008 року виконані ОСОБА_8 , а не іншою особою.

Підписи у документах, а саме: договорі безпроцентної позики № 2 від 01 грудня 2009 року, звітах про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт № 23 від 04 березня 2010 року на суму 1100 грн., № 24 від 04 березня 2010 року на суму 5170 грн., № 28 від 11 березня 2010 року на суму 3500 грн., № 30 від 15 березня 2010 року на суму 70 грн., № 32 від 17 березня 2010 року на суму 2980 грн., № 34 від 19 березня 2010 року на суму 3400 грн., № 38 від 25 березня 2010 року на суму 5000 грн., № 42 від 02 квітня 2010 року на суму 4800 грн., № 44 від 08 квітня 2010 року на суму 50 грн., № 45 від 09 квітня 2010 року на суму 1500 грн., № 49 від 14 квітня 2010 року на суму 500 грн., № 51 від 16 квітня 2010 року на суму 4000 грн., № 53 від 19 квітня 2010 року на суму 1000 грн., № 57 від 27 квітня 2010 року на суму 1500 грн., № 59 від 30 квітня 2010 року на суму 1100 грн., № 62 від 06 травня 2010 року на суму 500 грн., № 65 від 19 травня 2010 року на суму 1000 грн., № 70 від 25 травня 2010 року на суму 490 грн., № 79 від 03 червня 2010 року на суму 960 грн., № 81 від 07 червня 2010 року на суму 20 грн., виконані ОСОБА_8 , а не іншою особою.

Такі дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 3 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно, у великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_8 свою винуватість за епізодом обвинувачення його в шахрайському заволодінні грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» не визнав, як і заперечував її на досудовому слідстві, та дав показання, згідно з якими, ніякого злочину він не вчиняв, перебуваючи на посаді комерційного директора в даному товаристві, будучи співзасновником та маючи 45% статутного капіталу цього товариства, він за домовленістю з директором ОСОБА_9 отримував протягом півроку грошові кошти для здійснення господарської діяльності, а договір безпроцентної позики був укладений формально з метою отримання готівкових коштів.

Слідчий, пред`являючи обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину за епізодом шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест», свій висновок мотивував зібраними у справі доказами.

Проте, даний висновок досудового слідства належним чином не обґрунтований, не в повній мірі відповідає матеріалам справи.

Аналізуючи пред`явлене досудовим слідством обвинувачення ОСОБА_8 за вказаним епізодом, суд приходить до висновку, що воно викладене не конкретно, ґрунтується на припущеннях, досудове слідство по справі проведено однобічно, неповно, тобто з порушенням вимог ст. 22 КПК України 1960 року, обставини, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 64 КПК України взагалі не встановлені.

Так, об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику про злочини проти власності», обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Таким чином, в результаті шахрайських дій потерпілий власник, володілець, особа у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій, є обов`язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Згідно з обвинуваченням за епізодом щодо ТОВ «Перліт Інвест», ОСОБА_8 інкримінується, що він, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненого у великих розмірах, будучи співзасновником ТОВ «Перліт Інвест», не маючи мети повертати грошові кошти, підписав 01 грудня 2009 року з ТОВ «Перліт Інвест» в особі директора ОСОБА_9 з одної сторони і ОСОБА_8 . Договір безпроцентної позики № 2 від 01 грудня 2009 року на суму 50000 грн., строк повернення позики складав 11 місяців.

У той же час, органами досудового слідства за вказаним епізодом не розкрито об`єктивної сторони шахрайства, оскільки в обвинуваченні не міститься даних про те, кому саме ОСОБА_8 повідомив неправдиві відомості або від кого саме приховав певні обставини, що свідчило б про застосування ОСОБА_8 обману при укладені Договору безпроцентної позики № 2 від 01 грудня 2009 року.

Окрім того, суб`єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому шкоди може бути як умисним, так і необережним.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику про злочини проти власності», отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання.

Як убачається з обвинувального висновку, органи досудового слідства лише обмежилися вказівкою на те, що ОСОБА_8 не мав мети повертати грошові кошти ТОВ «Перліт Інвест», при цьому, з матеріалів справи та з пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення не вбачається, на підставі яких даних органи досудового слідства прийшли до висновку про наявність у ОСОБА_8 умислу на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» та корисливого мотиву, при цьому, останній є обов`язковою ознакою шахрайства, оскільки без корисливого мотиву цього злочину не існує.

Більше того, згідно з обвинувальним висновком, ОСОБА_8 на підставі Договору безпроцентної позики, шляхом підписання ним звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, було перераховано з розрахункового рахунку № НОМЕР_2 , що відкритий у ВАТ «Приват Банк» і належить ТОВ «Перліт Інвест», на його картковий рахунок № НОМЕР_3 , що відкритий у ВАТ «Приват Банк», грошові кошти в розмірі 46390 грн.

Разом з тим, таке твердження органів досудового слідства є не що інше, як припущення, оскільки в наявних в матеріалах справи підписаних ОСОБА_8 звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, відсутні будь-які відомості про те, що зазначені в цих звітах суми грошових коштів є саме коштами відповідно до Договору безпроцентної позики № 2 від 01 грудня 2009 року укладеного між ОСОБА_8 та ТОВ «Перліт Інвест» в особі директора ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 160 - 180).

Також, з пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення за епізодом шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» убачається, що органами досудового слідства йому інкримінується вчинення умисних дій, направлених на заволодіння чужим майном шляхом обману у великих розмірах на суму 46390 грн.

У той же час, на підставі ч. 3 примітки до ст. 185 КК України, у ст. ст. 185 191, 194 КК України у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Однак, такі положення закону залишилися поза увагою органів досудового слідства, що призвело до неправильного висновку про заволодіння ОСОБА_8 у великому розмірі грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» на суму 46390 грн. в період з 04 березня по 07 червня 2010 року, так як станом на 2010 рік у великих розмірах визнавався злочин на суму 108625 грн. і більше.

Крім того, про неконкретність обвинувачення ОСОБА_8 свідчить і те, що в обвинувальному висновку при викладенні обставин злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за епізодом шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» не міститься посилання на вчинення ОСОБА_8 цього злочину групою осіб, тоді як у юридичній оцінці цього інкримінованого ОСОБА_8 злочину вказано таку кваліфікуючу ознаку.

Вищевикладене в сукупності свідчить про грубе порушення положень Закону, не виконання слідством завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України 1960 року та обов`язку встановленого ст. 4 КПК України 1960 року щодо вжиття передбачених законом заходів для встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину, тобто встановлення і відповідного процесуального закріплення всіх об`єктивних і суб`єктивних обставин справи. Усі вказані дії повинні здійснюватись у повному об`ємі та у суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Порушення вищевказаних норм потягло за собою неконкретність пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення і викладення в обвинуваченні деяких формулювань щодо певних обставин справи, визнаних на думку слідства доведеними, які фактично являються припущеннями, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи, що є порушенням права на захист.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії»). Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п. 52 рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п. 58 рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії»; п. 34 рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії»).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (п. 47 рішення від 01 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини»). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (п. 54 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п. 47 рішення у справі «Даллос проти Угорщини»).

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 16-1 КПК України 1960 року, при розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну й ту ж особу.

Відповідно до ч. 3 ст. 16-1 КПК України 1960 року, державне обвинувачення у суді здійснює прокурор.

Суд, як убачається з ч. 6 ст. 16-1 КПК України 1960 року, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих прав.

При цьому, виклик і допит нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України 1960 року, на підтвердження чи спростування позицій сторін допускаються тільки за клопотанням сторін, та судові доручення суд дає лише з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.

Враховуючи те, що судом здійснювалися всі можливі заходи для розгляду справи в судовому засіданні, проте, беручи до уваги, що у справі за вищевказаним епізодом зібрані суперечливі докази щодо обставин інкримінованого ОСОБА_8 злочину щодо шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест», а наявні у справі докази не забезпечують надійне, повне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування, та свідчать про однобічність та неповноту досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні та які виключають можливість постановлення вироку, що свідчить про те, що органами досудового слідства не в повному обсязі виконані вимоги ст. 64 КПК України 1960 року, що по справі залишилися не з`ясованими обставини, що мають істотне значення та суттєво впливають на прийняття правильного рішення, а також виявлено ряд суперечностей, що потягло за собою неконкретність та суперечливість пред`явленого ОСОБА_8 в цій частині обвинувачення, порушення права на захист останнього, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а виділення матеріалів за вказаним епізодом із даної кримінальної справи не може негативно відбиватися на всебічності, повноті й об`єктивності дослідження і вирішення справи, суд вважає за необхідне виділити зі справи матеріали по пред`явленому ОСОБА_8 обвинуваченню у вчиненні ним шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» та направити їх прокурору Шевченківського району м. Києва на додаткове розслідування. Під час додаткового розслідування органам досудового слідства необхідно встановити усі обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, що мають істотне значення у справі та про які йде мова в мотивувальній частині постанови, що наведені вище, перевірити належним чином наведені на захист ОСОБА_8 доводи та за результатами повного і всебічного дослідження обставин справи, за наявності для цього законних підстав, пред`явити ОСОБА_8 обвинувачення з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, давши правильну юридичну оцінку його діям.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 26, 281 КПК України 1960 року, п. 11 розділу XI «Перехідних положень КПК України», суд

П О С Т А Н О В И В :

виділити з кримінальної справи щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, матеріали за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні шахрайського заволодіння грошовими коштами ТОВ «Перліт Інвест» та направити їх прокурору Шевченківського району м. Києва на додаткове розслідування.

На постанову протягом 7 (семи) діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд

м. Києва.

Суддя