Рішення

від 13.10.2014 по справі 914/3340/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2014 р. Справа №914/3340/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білані О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Вест», м.Львів

до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 509280грн. 08коп.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Благута-Марухняк М.Б. - юрисконсульт 1-ї категорії (довіреність №НЮ-965 від 25.09.2014р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутнього представника відповідача в судовому засіданні не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Вест» до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» про стягнення основного боргу в сумі 488110грн. 80коп., пені у розмірі 16435грн. 28коп. та 3% річних у розмірі 4734грн. 00коп.

Ухвалою суду від 18.09.2014р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 07.10.2014р. В судовому засіданні 07.10.2014р. за участю присутніх представників сторін оголошено перерву до 13.10.2014р.

07.10.2014р. представник позивача, через канцелярію суду (вх.№4785/14) подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 488110грн. 80коп., пеню у розмірі 24291грн. 86коп. та 3% річних в розмірі 6619грн. 58коп.

В судове засідання 13.10.2014р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується підписом представника позивача на бланку суду про оголошення перерви.

В судовому засіданні 13.10.2014р. судом розглянуто і відхилено заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог б/н від 07.10.2014р. (вх.№4785/14 від 07.10.2014р.), з таких підстав.

Згідно із п.п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 26.12.2011р. №18 (із внесеними змінами та доповненнями) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК.

Як вбачається із змісту поданої заяви б/н від 07.10.2014р. (вх.№4785/14 від 07.10.2014р.) про збільшення розміру позовних вимог дана заява містить вимогу про збільшення нарахувань пені та 3% річних, проте докази оплати судового збору із врахуванням збільшення розміру позовних вимог та докази надіслання цієї заяви відповідачу відсутні, відтак дана заява не може бути прийнята судом до розгляду та повертається позивачу без розгляду.

В судове засідання 13.10.2014р. представник відповідача явку забезпечив основний борг визнав, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Крім цього, представник відповідача, через канцелярію суду (вх.№43323/14 від 13.10.2014р.) подав клопотання №НХ-578 від 13.10.2014р., враховуючи важке фінансове становище, про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 відсотків та розтермінування оплати основної заборгованості згідно такого графіку: жовтень-150тис.грн.; листопад-150тис.грн.; грудень-178тис.грн., в даному клопотанні представник відповідача зазначив, що 09.10.2014р. відповідач оплатив позивачу 10000грн. 00коп. На підтвердження оплати, представник відповідача подав копію платіжного доручення №1799 від 09.10.2014р. В підтвердження поданого клопотання представник відповідача долучив довідку №НХ-579 від 13.10.2014р., в якій зазначено, що станом на 10.10.2014р. кредиторська заборгованість за отримані товарно-матеріальні цінності по відокремленому підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання» ДТГО «Львівська залізниця» становить 9мільйонів 641тис.грн.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області, в с т а н о в и в:

06.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа-Вест» (постачальник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця», в особі відокремленого підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання» (покупець) укладено договір поставки №Л/НХ-132981/НЮ. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р. (п.10.1. даного договору поставки).

30.12.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 про зміну і доповнення до договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. (далі по тексту - додаткова угода №1 від 30.12.2013р.), в якій сторони продовжили строк дії договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. до 30.04.2014р., доповнили даний договір специфікацією №2 (додаток №2 до договору) на суму 488110грн. 80коп. (з ПДВ).

Пунктом 1.1. договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2013р.) сторони встановили, що постачальник зобов'язується у 2013-2014 роках поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити певний товар в асортименті та кількості відповідно до специфікації №1 (додаток №1 до договору) та специфікації №2 (додаток №2 до договору), що є невід'ємними частинами. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: машини обчислювальні, частини та приладдя до них (комп'ютерного обладнання, комплектуючих до комп'ютера). Кількість товару визначається в специфікації №1 (додаток №1) та в специфікації №2 (додаток №2) (п.1.2. даного договору).

Відповідно до п.2.4. договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2013р.) дата виготовлення товару: 2013-2014рр.

Згідно із п.3.1., п.3.2. договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. (в редакції додаткової угоди №1 від 30.12.2013р.) ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації №1 (додаток №1 до договору) та специфікації №2 (додаток №2 до договору). Сума даного договору складає 2956865грн. 40коп., у тому числі ПДВ 20% - 492810грн. 90коп.

Відповідно до п.5.4. договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.

За умовами п.п.4.1, 4.3 договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару протягом 60 банківських днів після дати поставки товару. Датою оплати вважається дата перерахування покупцем коштів на рахунок постачальника.

Пунктом 10.1. додаткової угоди №1 від 30.12.2013р. про зміну і доповнення до договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2014р.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. із врахуванням додаткової угоди №1 від 30.12.2013р., позивач передав, а відповідач, через ОСОБА_2 на підставі довіреності №33/224 від 27.01.2014р. прийняв товари на загальну суму 488110грн. 80коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №PHкL-0000740 від 30.01.2014р.

Позивач на адресу відповідача направляв претензію-вимогу про сплату заборгованості в розмірі 488110грн. 80коп., що підтверджується описами вкладення у цінний лист від 02.07.2014р. та повідомленнями про вручення поштового відправлення №7900810164952 та №7900810164960. Проте, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Між позивачем та відповідачем був складений акт звірки розрахунків за період з 01.01.2014р. по 31.07.2014р., підписаний та скріплений печатками обох сторін, з якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 488110грн. 80коп.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. За таких обставин факт отримання відповідачем товару і видаткові накладні, подані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (Постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. №12/5026/556/2012, Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Станом на день прийняття рішення відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 10000грн. 00коп., в підтвердження даних обставин представником відповідача подано платіжне доручення №1799 від 09.10.2014р. на суму 10000грн. 00коп., відтак заборгованість відповідача перед позивачем складає 478110грн. 80коп. В частині позовних вимог щодо оплати основного боргу в сумі 10000грн. 00коп., провадження підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.5 договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р. сторони встановили, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Так, згідно п.7.5 договору поставки №Л/НХ-132981/НЮ від 06.09.2013р., позивач за період з 26.04.2014р. по 21.08.2014р. нарахував відповідачу пеню у розмірі 16435грн. 28коп.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач, на підставі ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 4734грн. 00коп. за період з 26.04.2014р. по 21.08.2014р.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із внесеними змінами і доповненнями) вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У п.7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК у межах розглянутої господарським судом справи. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування, сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви тощо.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". В зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежать зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити винятковий характер.

Питання, щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

Відповідачем подано клопотання №НХ-578 від 13.10.2014р. (вх.№43323/14 від 13.10.2014р.) про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 відсотків та розтермінування оплати основної заборгованості згідно такого графіку: жовтень-150тис.грн.; листопад-150тис.грн.; грудень-178тис.грн., яка обґрунтована важким матеріальним становищем підприємства.

В підтвердження обставин важкого фінансового стану, відповідачем подано довідку підприємства №НХ-579 від 13.10.2014р. (за підписом першого заступника начальника служби - Іванов А.Б. та начальника фінансово-економічного відділу - Гецко Т.О. Відокремленого підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання» ДТГО «Львівська залізниця») про наявність, станом на 10.10.2014р., кредиторської заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності по відокремленому підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання» ДТГО «Львівська залізниця», становить 9млн. 641тис.грн. Дана довідка складена самим заявником. Довідка про наявність кредиторської заборгованості не підтверджує важке фінансове становище відповідача, оскільки не відображає фінансовий стан підприємства. Наявність кредиторської заборгованості, про яку зазначає відповідач у довідці, не унеможливлює проведення розрахунків та не спростовує наявність оборотних коштів підприємства, які фактично можуть перевищувати розмір кредиторської заборгованості.

Окрім цього, відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" від 16 липня 1999року №996-ХІУ, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Статтею 11 вказаного Закону визначено, що фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Відповідно, фінансове становище підприємства можливо встановити на підставі належних документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, ведення яких передбачене на підставі чинного законодавства України.

Відповідачем не надано фінансових, бухгалтерських звітів, балансу підприємства тощо, які є офіційними документами обов'язкової звітності і надаються до державних органів, які б підтверджували дійсне фінансове становище відповідача. Додана до клопотання довідка №НХ-579 від 13.10.2014р., видана відповідачем, не є належним доказом фактичного фінансового стану підприємства та не підтверджує обставини, зазначені у клопотанні №НХ-578 від 13.10.2014р. (вх.№43323/14 від 13.10.2014р.). Будь-яких додаткових доказів в підтвердження наявності на час розгляду заяви по суті виключних обставин для надання розстрочки, крім зазначених у клопотанні, не надано.

Враховуючи представлені суду матеріали, відповідачем не подано документальних обґрунтувань в підтвердження виняткових обставин, для вмотивованого розстрочення виконання рішення на один рік в розумінні приписів ст.121 ГПК України. Із встановленого судом не вбачається достатніх підстав для висновку про винятковість обставин, неможливість або реальне ускладнення виконання рішення суду. Підстави для розстрочення виконання рішення суду, що наведені заявником вказують лише на несприятливість виконання рішення суду для нього, а не на наявність причин, що унеможливлюють таке виконання. З огляду на викладене, відповідач у своїй заяві не наводить жодних доказів, про те, що виконати рішення неможливо, а обґрунтовує свою заяву негативними наслідками виконання такого рішення для боржника, які настануть в майбутньому. Обґрунтування заяви скрутним фінансовим становищем підприємства не може вважатися достатньою обставиною, що може слугувати підставою до розстрочення виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, наведені доводи заявника, подані докази, враховуючи п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України та ст.121 ГПК України, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання №НХ-578 від 13.10.2014р. (вх.№43323/14 від 13.10.2014р.) про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 відсотків та розтермінування оплати основної заборгованості.

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача щодо стягнення основного боргу в сумі 478110грн. 80коп., пені у розмірі 16435грн. 28коп. та 3% річних в розмірі 4734грн. 00коп. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10000грн. 00коп. належить припинити провадження у справі в зв'язку із оплатою.

Судові витрати необхідно віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4-3, 12, 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст. ст. 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (79007, м.Львів, вул.Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Вест» (79008, м.Львів, вул.Римлянина, 1, код ЄДРПОУ 23959024) 478110грн. 80коп. - основного боргу, 16435грн. 28коп. - пені, 4734грн. 00коп. - 3% річних та 10183грн. 61коп. - судового збору.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (79007, м.Львів, вул.Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) в дохід Державного бюджету України 1грн. 99коп. - недоплаченого судового збору.

Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Припинити провадження у справі №914/3340/14 в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 10000грн. 00коп.

Відмовити у задоволенні клопотання №НХ-578 від 13.10.2014р. (вх.№43323/14 від 13.10.2014р.) про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 відсотків та розтермінування оплати основної заборгованості.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Медіа-Вест» заяву б/н від 07.10.2014р. (вх.№4785/14 від 07.10.2014р.) про збільшення розміру позовних вимог та додані до неї документи на 10 (десяти) аркушах без розгляду .

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 17.10.2014р.