Рішення

від 13.10.2014 по справі 922/3607/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2014 р.Справа № 922/3607/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватної фірми "Прайд", м.Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків про стягнення 45487,58 гривень за участю представників сторін:

позивача - Когана М.І. (директор),

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2014 року позивач, приватна фірма "Прайд", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача) суми заборгованості у розмірі 45487,58 гривень, яка складається із: заборгованості по орендній платі у розмірі 15500,00 гривень, пені у розмірі 17985,00 гривень, суми 3% річних у розмірі 147,82 гривень, суми інфляційних втрат у розмірі 1576,50 гривень - за невиконання зобов'язання щодо сплати за оренди приміщення; заборгованості по оплаті товару в розмірі 6324,88 гривень, пені у розмірі 3108,80 гривень, суми 3% річних у розмірі 98,25 гривень, суми інфляційних втрат у розмірі 746,33 гривень - за невиконання зобов'язання по оплаті товару. Заявлену вимогу позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди нежитлового приміщення №1, укладеного між сторонами 12 червня 2013 року та додаткових угод до договору. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 серпня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 вересня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 вересня 2014 року було відкладено розгляд справи на 07 жовтня 2014 року.

07 жовтня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№35091) про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати дії щодо відчуження належного останньому квартири за адресою: АДРЕСА_1. Судом було досліджено надану заяву та прийнято до розгляду.

У судовому засіданні 07 жовтня 2014 року було оголошено перерву до 13 жовтня 2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні 13 жовтня 2014 року підтримав вищевказану заяву та наполягав на її задоволенні.

Суд, розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, зазначає наступне.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12 грудня 2006 року „Про деякі питання практики забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі позивачем не надано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази й в матеріалах справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою, а тому суд не вбачає правових підстав для її задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні 13 жовтня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 13 жовтня 2014 року не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача, за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Відповідно до договору оренди №3471 від 28 листопада 2008 року, управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради було надано приватній фірмі "Прайд" у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №1,9,10 загальною площею 29,4 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2, літ "Г-2".

Пунктом 5.4 даного договору передбачене право орендаря (позивача) на передачу орендованого майна у користування (піднайм) іншій особі.

12 червня 2013 року між приватною фірмою "Прайд" (позивачем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №1. Даний договір було підписано з обох сторін (а.с.23-24).

Фактична передача приміщення в користування відповідачу підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 12 червня 2013 року (а.с.25).

На підставі додаткової угоди №1 від 27 грудня 2013 року, до існуючого договору суборенди були внесені зміни, згідно з якими, розмір орендної плати за користування відповідачем орендованим майном було узгоджено сторонами на рівні 4500,00 гривень, які суборендар (відповідач) зобов'язався сплачувати щомісячно протягом 10 днів розрахункового місяця (а.с.26).

Також, вказаною додатковою угодою були внесені доповнення до діючого договору суборенди №1 від 12 червня 2013 року. Цими погодженими доповненнями встановлено та закріплено факт передачі позивачем і одержання відповідачем товарної продукції на загальну суму 19131,12 гривень, вартість якої відповідач зобов'язався сплатити протягом 45 днів з дати підписання цієї додаткової угоди, тобто не пізніше 10 лютого 2014 року.

Позивач, на виконання умов договору суборенди нежитлового приміщення №1, за період з липня 2013 року по червень 2014 року надав відповідачу послуги із суборенди приміщення. Відповідач, в свою чергу, не в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, розрахувавшись частково за надані послуги, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість перед позивачем по орендній платі у розмірі 15500,00 гривень.

Також, позивач, на виконання умов додаткової угоди №1 від 27 грудня 2013 року, поставив на адресу відповідача товар, на загальну суму 19131,12 гривень, що підтверджується накладною №№00144-02/13 від 12 червня 2013 року (а.с.27-28).

Відповідач, в свою чергу, частково розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з чим, у нього залишилась заборгованість перед позивачем у розмірі 6324,88 гривень.

До того ж, факт виникнення вищевказаних сум заборгованості за орендну плату та отриманий товар підтверджується наявними в матеріалах справи погодженими сторонами відповідними актами звірки взаєморозрахунків.

Крім того, 02 липня 2014 року між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору суборенди №1 від 12 червня 2013 року, згідно з якою, даний договір суборенди було достроково розірвано за взаємною згодою сторін (п.1 угоди) (а.с.35).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№775) від 17 квітня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором та додатковою угодою до нього не виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим, утворилась основна заборгованість перед позивачем по орендній платі у розмірі 15500,00 гривень та заборгованість по оплаті товару у розмірі 6324,88 гривень, які до цього часу залишаються непогашеними.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про чатскове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 5 ст.762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості по орендній платі у розмірі 15500,00 гривень та суми основної заборгованості по оплаті товару у розмірі 6324,88 гривень нормативно та документально обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 17985,00 гривень пені за порушення строків по орендній платі, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Пунктом 6.2. договору суборенди нежитлового приміщення №1 від 12 червня 2013 року закріплено, що у разі невнесення суборендарем орендної плати у термін, встановлений даним договором, нараховується пеня у розмірі 1 (одного) відсотка від недовнесеної суми за кожен день прострочення.

Позивач нарахував суму пені, в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, але без урахування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, відповідно до ст.3 якого, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму пені, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 923,64 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 17061,36 гривень слід відмовити.

Також, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача пені у розмірі 3108,80 гривень за несплату товару, виходячи з того, що із змісту спірного договору та додаткової угоди до нього не вбачається обов'язок відповідача сплачувати пеню у разі порушення строків оплати товару, а тому й відсутні правові підстави для її нарахування позивачем.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 1576,50 гривень суми інфляційних втрат та 147,82 гривень суми 3% річних за порушення строків сплати по орендній платі та 746,33 гривень суми інфляційних втрат та 98,25 гривень суми 3% річних за порушення строків по оплаті товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій за порушення строків сплати по орендній платі, дійшов висновку про те, що дані розрахунки є невірними, а тому, суд, перерахувавши заявлені до стягнення позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 137,06 гривень 3% річних та 1019,86 гривень інфляційних втрат, в решті стягуваних сум слід відмовити.

Також, суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій за порушення строків по оплаті товару, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яка було розглянута судом, але 1827,00 гривень судового збору останнім сплачено не було.

Таким чином, 1827,00 гривень судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову покладається на позивача та підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України, в порядку статті 4 Закону України "Про судовий збір".

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 612, 625, 629, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

В позові відмовити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) на користь приватної фірми "Прайд" (61096, м.Харків, пр.Героїв Сталінграда, 173, к.128, код ЄДРПОУ 19467737) заборгованості по орендній платі у розмірі 15500,00 гривень, заборгованості по оплаті товару у розмірі 6324,88 гривень, 923,64 гривень гривень пені, 235,31 гривень суми 3% річних, 1766,19 гривень інфляційних втрат та 994,08 гривень судового збору.

Стягнути з приватної фірми "Прайд" (61096, м.Харків, пр.Героїв Сталінграда, 173, к.128, код ЄДРПОУ 19467737) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м.Харкова, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача- Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1827,00 гривень судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 20170,16 гривень пені, 10,16 гривень суми 3% річних та 556,64 гривень інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 17 жовтня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/3607/14