Постанова

від 16.10.2014 по справі 923/513/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

            ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

---

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ "16" жовтня 2014 р. Справа № 923/513/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів С.В. Таран, В.Б. Туренко, при секретарі судового засідання – Є.О. Бендерук, представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Управління комунальної власності Херсонської міської ради та Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу" на рішення господарського суду Херсонської області від 21.08.2014р. у справі №923/513/14 за позовом прокурора м.Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради та Комунального підприємства "Херсонський міський спортивний комбінат "Кристал" до відповідачів: 1)Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу"; 2)Управління комунальної власності Херсонської міської ради про визнання договору недійсним і повернення земельної ділянки та мостіння загальною вартістю 81     146, 40грн., встановив: Прокурор м.Херсона звернувся з позовом в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, Комунального підприємства "Херсонський міський спортивний комплекс "Кристал" до Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу" про: -визнання недійсним договору оренди майна територіальної громади від 02.07.2012р. №1542, укладеного між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Громадською організацією "Херсонська міська федерація футболу"; -зобов'язання Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу" повернути до комунальної власності Херсонської міської ради за актом приймання-передачі мостіння загальною площею 1058кв.м. і вартістю 81     146,40грн., розташоване в м.Херсоні по вул.Кірова, 3. В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що за оспорюваним договором відповідачу передано в оренду мостіння, що являється об'єктом благоустрою прилеглої території, розташоване на відповідній земельній ділянці та не є самостійним об'єктом нерухомості в розумінні статті 181 Цивільного кодексу України, тобто фактично в оренду передано земельну ділянку. Відтак укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Громадською організацією "Херсонська міська федерація футболу" договір оренди комунального майна є удаваним у відповідності до вимог статті 235 Цивільного кодексу України, так як вчинений для приховування іншого правочину – договору оренди землі, при укладенні якого порушено вимоги статей 116, 123, 125 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим договір слід визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу" повернути до комунальної власності Херсонської міської ради об'єкт оренди. Ухвалою господарського суду Херсонської області від 12.06.2014р. в порядку статті 24 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі залучено іншого відповідача – Управління комунальної власності Херсонської міської ради. Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.08.2014р. позов задоволено на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" та мотивоване тим, що фактично об'єктом договору оренди від 02.07.2012 № 1542 є територія земельної ділянки площею 1058 кв.м., тоді як Управління комунальної власності Херсонської міської ради, укладаючи оспорюваний договір оренди з Громадською організацією "Херсонська міська федерація футболу", помилково кваліфікувало мостіння як окремий об'єкт нерухомого майна, а також передало його в оренду без відповідних  повноважень, оскільки у відповідності до вимог статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" мостіння не входить в перелік нерухомого майна, що підлягає здачі в оренду. Не погодившись з рішенням суду, Управління комунальної власності Херсонської міської ради та Громадська організація "Херсонська міська федерація футболу" звернулися із апеляційними скаргами, в яких просили рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга Управління комунальної власності Херсонської міської ради мотивована тим, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи. На думку скаржника, порушення норм процесуального права полягають у тому, що оскільки в якості підстави для визнання договору оренди недійсним прокурором зазначено про удаваність цього договору з метою приховання договору оренди землі, суд, за відсутності заяви прокурора про зміну підстави позову, поданої в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, задовольнив позовні вимоги з огляду на те, що об'єктом договору є частина мостіння, належна Комунальному підприємству "Херсонський міський спортивний комбінат "Кристал", орендодавцем якої неправомірно виступило Управління комунальної власності Херсонської міської ради, так як у відповідності до приписів статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" управління може бути орендодавцем нерухомого майна, що належить Комунальному підприємству "Херсонський міський спортивний комбінат "Кристал", лише при умові, що його площа не перевищує 200кв.м. Також судом не враховано того, що всупереч вимогам частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України позов заявлено прокурором не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності. Крім того, судом при покладенні судового збору на Херсонську міську раду було неправомірно застосовано частину 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Висновки суду про те, що мостіння належить комунальному підприємству, у зв'язку з чим управління не мало право передавати таке майно в оренду, не відповідають обставинам справи, оскільки мостіння № І, ІІ входить до складу майнового комплексу під назвою "будівлі та споруди Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал", що належать Херсонській міській раді на праві власності у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2007р. Натомість Управління комунальної власності має право передавати в оренду майно, що належить Херсонській міській раді на праві власності, згідно із Положенням про управління комунальної власності Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 29.03.2013р. №1040. Як підтверджується вказаним свідоцтвом, мостіння (асфальтобетонне покриття) є складовою частиною складної речі – майнового комплексу Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал", знаходиться на земельній ділянці, не може бути переміщено без заподіяння йому шкоди, а, відтак, є нерухомою, фізично самостійною річчю, атому є безпідставним висновок про те, що в оренду передано земельну ділянку. Громадська організація "Херсонська міська федерація футболу" у своїй апеляційній скарзі зазначила про те, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права; не в повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи; неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Доводи скарги ґрунтуються на тому, що виходячи з приписів статті 760, 181 Цивільного кодексу України, Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009р. №660/5, мостіння є окремим об'єктом нерухомого майна, повноваженнями з передачі якого в оренду від імені власника – міської ради наділено Управління комунальної власності у відповідності до Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 29.03.2013р. №1040. 22.09.2014р. від Управління комунальної власності Херсонської міської ради надійшла заява про відмову від апеляційної скарги на підставі ч.1 ст. 100 ГПК України. Представники сторін не скористалися своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції. Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заяву про відмову від апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне. Відповідно до положень ст.100 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови. Про прийняття відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною. Враховуючи, що в даній справі апеляційні скарги були подані обома відповідачами і прийняті до розгляду, то судова колегія не приймає відмову Управління комунальної власності Херсонської міської ради від апеляційної скарги і переглядає справу в межах, передбачених ст.101 ГПК України. Згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №323028 від 30.01.2012р. земельна ділянка загальною площею 8,6476га по вул. Кірова, 3 у м. Херсоні знаходиться у користуванні Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал" під будівлями та спорудами Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал" (а.с.43). Власником будівель та споруд Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал", у тому числі мостіння І, ІІ, є територіальна громада         м. Херсона в особі Херсонської міської ради відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2007р., видане на підставі рішення виконавчого комітету від 23.08.2007р. №408 (а.с.44). 02.07.2012р. між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (орендодавцем) та Громадською організацією "Херсонська міська федерація футболу" (орендарем) укладено договір №1542 оренди комунального майна міської територіальної громади, відповідно до пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування мостіння по вул. Кірова, 3 в м. Херсоні, загальною площею 1058кв.м., вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, виконаної ТОВ "Центр оцінки та експертизи" станом на 31.01.2012р. і становить 81     146,40грн., для надання стоянки по обслуговуванню тренувального процесу та проведення футбольних матчів (а.с.12-14). Згідно із актом приймання-передачі від 02.07.2012р. об'єкт оренди переданий Комунальним підприємством "Херсонський міський спортивний комбінат "Кристал" та отриманий Громадською організацією "Херсонська міська федерація футболу" (а.с.15, зворотній бік). З огляду на встановлені обставини судова колегія зазначає наступне. Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.98 р. N 971 "Про Програму реформування державної статистики на період до 2002 року" та затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. № 507. У відповідності до положень зазначеного класифікатора споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін. Державний класифікатор будівель та споруд не відносить мостіння до будівель чи споруд. Відповідно до статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. У зазначеній статті поняття території визначено як сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту. Згідно із статтею 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. Виходячи із вищезазначених правових норм, а також положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 року № 127 та зареєстрованої в Міністерстві          юстиції України 10.07.2001 року за № 582/5773, Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 року № 273 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2000 року за № 945/5166 вбачається, що мостіння (покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок) відноситься до категорії благоустрою прилеглої території, невід'ємною частиною якої є земельна ділянка, на якій воно розташоване,а також не є самостійним об'єктом нерухомості в розумінні статті 181 Цивільного кодексу України. Тому фактично управлінням комунальної власності за спірним договором було передано в оренду територію комунального підприємства як частину земельної ділянки, у зв'язку з чим сторони договору мали керуватися приписами чинного земельного законодавства. У зв'язку з викладеним є безпідставними твердження скаржників про те, що згідно із оспорюваним договором в оренду передано мостіння як окремий об'єкт нерухомого майна. При цьому зазначення у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 29.08.2007р. мостіння № І, ІІ, не свідчить про те, що воно є об'єктом нерухомості, оскільки згідно вказаного свідоцтва об'єктом права комунальної власності територіальної громади м.Херсона в особі Херсонської міської ради є саме будівлі та споруди Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал", а мостіння лише входить в опис вказаного майнового комплексу як приналежна річ, визначення якої міститься у частині 1 статті 186 Цивільного кодексу України та означає річ, призначену для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язану з нею спільним призначенням. Тому приналежність не має самостійного значення і служить найбільш повному та найкращому використанню головної речі – комплексу будівель та споруд Херсонського міського спортивного комбінату "Кристал". Обґрунтовуючи підстави звернення з позовною вимогою про визнання недійсним договору, прокурор послався на те, що договір від 02.07.2012 № 1542 є удаваним, оскільки вчинений для приховування іншого правочину – договору оренди, при укладенні якого відповідачами не був дотриманий порядок надання земельної ділянки в оренду. У відповідності до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили. Отже, звертаючись з відповідним позовом, позивач повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховання іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків. Встановлення обставин, передбачених статтею 235 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину. Законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України. Відповідно до умов договору оренди комунального майна міської територіальної громади від 02.07.2012 №1542, Громадській організації "Херсонська міська федерація футболу" передано у користування мостіння по вул.Кірова, 3 в м.Херсоні, за плату, строком до 02.06.2015р. Тобто, змістом спірного правочину є надання громадській організації у користування земельної ділянки на певний строк за визначену плату, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в статті 13 Закону України "Про оренду землі" та статті 792 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких договором оренди земельної ділянки є договір, за яким орендодавець зобов'язується за плату передати орендарю земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Зміст договору не залежить від його назви, а назва договору не змінює суті правовідносин сторін, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений Земельним кодексом України. Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду врегульовано статтями 123, 124 Земельного кодексу України, що включає необхідність подачі клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із документами, передбаченими цією статтею, розробку проекту відведення земельної ділянки, узгодженого із контролюючими органами, прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування. Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. З викладеного вбачається, що відповідачами не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, а також оспорюваний договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі. Крім того, зважаючи на те, що земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні комунального підприємства, для надання в оренду такої земельної ділянки повинно передувати її вилучення в порядку статті 149 Земельного кодексу України. Загальні вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України. Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. У пункті 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (пункт 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"). Враховуючи, що договір оренди комунального майна міської територіальної громади від 02.07.2012р. №1542, який за змістом є договором оренди земельної ділянки, не відповідає вимогам земельного законодавства, спірний договір слід визнати на майбутнє недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу" повернути до комунальної власності Херсонської міської ради за актом приймання-передачі мостіння загальною площею 1058кв.м. і вартістю 81     146,40грн., розташоване в м.Херсоні по вул.Кірова, 3. Таким чином, місцевий господарський суд, дійшов правильного висновку про те, що за договором від 02.07.2012р. №1542 фактично передано земельну ділянку, а мостіння не є самостійним об'єктом нерухомості, у зв'язку з чим задовольнив позов. Доводи Управління комунальної власності стосовно того, що всупереч вимог частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України позов заявлено прокурором не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності – комунального підприємства, є безпідставними, оскільки в даних спірних правовідносинах в особі територіальної громади м.Херсона виступає Херсонська міська рада, яка у відповідності до статей 83, 122, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України наділена повноваженнями щодо розпорядженнями землями в межах населеного пункту, тоді як згідно із пунктом 1 статуту Комунального підприємства "Херсонський міський спортивний комбінат "Кристал" останнє є комунальним підприємством, заснованим на власності Херсонської міської ради народних депутатів, та на праві постійного користування якого перебуває земельна ділянка загальною площею 8,6476га по вул.Кірова, 3 у м.Херсоні. Натомість наявність правочину щодо передачі мостіння за вказаною адресою Громадській організації "Херсонська міська федерація футболу" унеможливлює виконання комунальним підприємством вимог пункту а) частини 1 статті 96 Земельного кодексу України щодо використання цієї земельної ділянки за цільовим призначенням. Стосовно стягнення з позивача, Херсонської міської ради, суми судового збору у розмірі 2     436грн. судова колегія зазначає наступне. Місцевий господарський суд, покладаючи судові витрати на Херсонську міську раду, послався на частину 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. При цьому суд виходив з того, що спір доведено до судового розгляду в результаті неправильних дій Херсонської міської ради, яка відмовилася від позову прокурора у цій справі і підтримала, таким чином, протиправне втручання свого органу управління (іншого відповідача) в сферу майнових прав та інтересів другого позивача - Комунального підприємства "Херсонський міський спортивний комбінат "Кристал". Однак такий висновок є необґрунтованим, оскільки відмова від позову є правом позивача і розподіл судових витрат не може бути обумовлений фактом реалізації стороною своїх процесуальних прав. Відповідно до положень частин 1, 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а якщо позивач у встановленому порядку звільнений від сплати судового збору, останній стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду (пункт 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України"). Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (пункт 2.11. вказаної постанови). Таким чином, виходячи із приписів частин 1, 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (яким встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру у розмірі однієї мінімальної заробітної плати), Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014р. № 719-VII (відповідно до якого встановлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у розмірі 1218 грн.), а також того, що в позовній заяві об'єднано дві вимоги немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення і поданими доказами, на відповідачів слід покласти судовий збір по 1218грн. на кожного. З урахуванням викладеного рішення суду в частині стягнення з Херсонської міської ради суми судового збору у розмірі 2     436грн. підлягає скасуванню, а в іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд – постановив: Апеляційні скарги залишити без задоволення. Рішення господарського суду Херсонської області від 21.08.2014р. у справі №923/513/14 скасувати в частині стягнення судового збору. Стягнути в доход Державного бюджету України: -з Громадської організації "Херсонська міська федерація футболу" судовий збір 1218 грн.;           - з Управління комунальної власності Херсонської міської ради судовий                     збір 1218 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили. Головуючий суддя                                                            Л.В. Поліщук           Суддя                                                                                С.В. Таран Суддя                                                                                В.Б. Туренко