Ухвала

від 02.10.2014 по справі 826/4440/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4440/14 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

02 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Бабенку Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталіті» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віталіті» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2014 № 0002182208 та № 0002192208.

Постановою Окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Астана К», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 04.03.2014 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Віталіті» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 22.01.2014 ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 78/1-22-08-35725979, яким встановлено порушення позивачем: п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 35574 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44468 грн.

Підставою для висновку відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства стала встановлена ним нікчемність спірних господарських операцій на підставі Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.06.2011 №1515/23-08/37270449 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Астана К», в якому, зокрема, зазначено, що відповідно до пояснень ОСОБА_3 від 13.05.2011 вона не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Астана К».

19 Березня 2014 року на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0002192208, яким за порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31382 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.; № 0002182208, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 44468 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б доводили нереальність виконання спірних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог .

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Астана К».

Реальність таких взаємовідносин підтверджується: Договору від 15.03.2011 №15/3, видатковою накладною від 01.04.2011 № РН-00104 та податковою накладною від 01.04.2011 № 445, а також видатковими та податковими накладними, які підтверджують факт подальшої реалізації поставленого позивачу товару, на користь третіх осіб.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім того, на момент укладання договору ТОВ «Астана К» позивача у відповідності до вимог чинного законодавства було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та як платники ПДВ, установчі документи якого не були визнані в судовому порядку недійсними.

Таким чином, єдиним доказом «фіктивності» господарської діяльності контрагента позивача є пояснення громадянки ОСОБА_3 відібрані 13 травня 2011 року оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м.Києва Шматок М.І.

Однак, з даних пояснень не вбачається , які не є належним доказом у справі, зокрема, з даних пояснень не вбачається, на якій правовій підставі та в рамках якої процедури вони відібрані.

Ці свідчення не були отримані (перевірені) судом першої інстанції в межах процедури, встановленої процесуальним законодавством: свідок не був допитаний судом безпосередньо, із дотриманням вимог, визначених статтею 65 КАСУ (йому не роз'яснювалися права, він не складав присяги, його не було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення). З матеріалів, що містяться у справі, не вбачається, у межах якого провадження відібрані такі пояснення. Означеним свідченням не була надана правова оцінка як доказу такими, що набрали законної сили, вироком суду, чи постановою у справі про адміністративну відповідальність. Докази, одержані з порушенням закону, не беруться до уваги судом при вирішенні справи (ст. 70 ч. 3 КАСУ, ст. 62 ч. 2 Конституції України).

Більше того, правова оцінка таким свідченням громадянки ОСОБА_3 як доказу «фіктивності» господарської діяльності ТОВ «Астана К» була надана ще в 2012 році, в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 по справі №2а-19131/11/2670, якою зазначені пояснення визнані неналежними доказами у справі.

Однак, незважаючи на це, орган податкової служби використовує вказані пояснення без вжиття будь-яких додаткових заходів щодо їх перевірки чи встановлення зазначених фактів іншим способом, і під час проведення перевірки позивача в березні 2014 року.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

цінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Посилання ж апелянта на Акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.06.2011 № 1515/23-08/37270449 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Астана К» колегія суддів вважає також необґрунтованими, виходячи з наступного: по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб; по-друге, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань; по-третє, сам по собі акт не є належним та допустимим доказом фіктивності господарських операцій.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, необґрунтованими є твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Астана К» правочинів, оскільки позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 08 січня 2013 року у справі № К/9991/34364/12.

Дослідивши й проаналізувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не доведено правомірності своїх дій в порядку, визначеному ст. 72 ч. 2 КАСУ. З огляду на викладене, колегія вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві є протиправним та підлягаює скасуванню.

Таким чином, допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 07 жовтня 2014 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.