Постанова

від 10.09.2014 по справі 804/11786/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2014 р. Справа № 804/11786/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняЩербак А.Ю. за участю представників сторін: від позивача: Давиденко С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» до Східно-Дніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №00020222000 від 21.07.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2014р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» звернулося з позовом до Східно-Дніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.07.2014р. №00020222000 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 8333,00 грн., у тому числі за основним платежем - 6666,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1667,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про порушення позивачем п.44.1,44.6 ст.44, п.198.1,п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, оскільки висновок про нереальність господарської операції з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» не підтверджено відповідними первинними документами, а тому є правомірним віднесення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту по вищевказаній господарській операції, а документи в підтвердження формування податкового кредиту відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Податкового кодексу України і доказів зворотного у акті перевірки не надано. Надані відповідачу для перевірки позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності позивача - суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаних послуг) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду. Окрім того, позивач вказує і на те, що висновок податкового органу про недійсність (нікчемність) укладеного договору між позивачем та ТОВ «Промтехгруп ЛТД» з приводу надання послуг з культивації земельних угідь та посіву насіння соняшнику є помилковим, оскільки згідно до вимог ст.ст.203, 204,215 ЦК України головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом,а не актами перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Також представник позивача посилається і на те, що основною підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Промтехгруп ЛТД» від 26.07.2013р. складений ДПІ у Московському районі м. Харкова, що на думку представника позивача, є безпідставним, так як згідно постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2013р. у справі №820/7498/13-а визнані дії податкової інспекції щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Промтехгруп ЛТД» та складання акту від 26.07.2013р. протиправними та зазначене судове рішення ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013р. залишено без змін. Щодо недоліків у акті виконаних робіт від 24.05.2013р., про які відповідач зазначив у акті, то позивач вважає, що вказаний акт оформлений у відповідності до діючого законодавства, підписаний керівниками підприємств та діючим законодавством не встановлено певної типової форми актів виконаних робіт з визначенням всього персоналу, який проводив роботи, виконував послуги. За викладеного, представник позивача вважає, що акт перевірки позивача не містить висновків стосовно заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ - загальної суми податку на додану вартість, одержаної (нарахованої) позивачем в травні 2013р., а тому прийняте контролюючим органом рішення не на підставі закону та без врахування всіх обставин, необхідних для прийняття рішення і є протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання 10.09.2014р. не з'явився без поважної причини, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином 08.09.2014р., що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника відповідача (а.с.77).

При цьому, представник відповідача, який брав участь у судовому засіданні 08.09.2014р., проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні даного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те,що ідентифікувати надання послуг ТОВ «Промтехгруп ЛТД» по калькуляції земельних угідь та посіву насіння соняшнику не має можливості у зв'язку з тим, що в ході проведення перевірки підприємством не надано у повному обсязі документи, що підтверджують надані послуги, що свідчить про відсутність факту здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Промтехгруп ЛТД» з лютого по травень 2013р., так як у даного підприємства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення податкової вигоди переважно контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (а.с.48-50).

Відповідно до ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду справи, строки розгляду і вирішення спору, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами та з урахуванням пояснень представника відповідача, які були надані в судовому засіданні 08.09.2014р. та наданих відповідачем письмових заперечень на позов у відповідності до вимог ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 10.09.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» зареєстроване 03.12.2003р. як юридична особа Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області за адресою: Дніпропетрвська область, Межівський район, смт. Межова, вул. Центральна, буд. 66 та перебуває на обліку у Східно-Дніпровській ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ станом на 01.08.2014р., даними, наведеними у акті від 04.07.2014р. та довідкою статистики №59 від 25.12.2007р. (а.с.15-21,93).

У період з 20.06.2014р. по 26.06.2014р. податковою інспекцією згідно зі ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Східно-Дніпровської ОДПІ від 19.06.2014р. № 300 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» за період з 01.05.2013р. по 31.05.2013р. за результатами якої 04.07.2014р. був складений акт №403/22/32433909 за висновками якого встановлено порушення позивачем п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 6666,40 грн., в т.ч. по податкових періодах: травень 2013р. 6666,40 грн. (а.с.18-38).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, 21.07.2014р. податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №00020222000 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 8333 грн. 00 коп. ( за основним платежем - 6666 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1667 грн.) - (а.с.39-40).

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, які також були досліджені і у ході перевірки посадовою особою податкової інспекції, 03.05.2013р. між СГТОВ «Агрофірма «Вікторія» (замовником) та ТОВ «Помтехгруп ЛТД» (виконавцем) був укладений договір на надання послуг №03-05/1 за умовами якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника надати послуги по культивації та посіву насіння соняшника, а саме: послуги по культивації земельних угідь на площі 200 га, послуги по посіву насіння соняшника на площі 200 га, при цьому, вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах по наданих послугах, акт по наданих послугах підписується сторонами до кінця календарного місяця, замовник зобов'язаний перерахувати суму зазначену в акті по наданих послугах протягом 5 днів з моменту підписання такого акту (а.с.62-63).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією акту виконаних робіт по договору від 24.05.2014р., копією податкової накладної, копією виписку банку, копією акту витрат насіння і садівного матеріалу, копією бухгалтерського рахунку №631 по розрахунках з ТОВ «Промтехгруп ЛТД», довідкою Райпільської сільської ради про перебування в оренді землі у позивача, копіями накладних про відпуск насіння зі складу, а також копіями банківських виписок, копіями меморіальних ордерів та платіжного доручення про оплату позивачем наданих послуг на користь ТОВ «Промтехгруп ЛТД», де у складі вартості наданих послуг, у тому числі було сплачено позивачем і сумі ПДВ - (а.с.62-73, 84-92).

Зазначені господарські операції позивача з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» були відображені у податковій декларації з ПДВ за вказаний період на підставі податкової накладної від 24.05.2014р., виписаної ТОВ «Промтехгруп ЛТД», яка оформлена у встановленому законодавством порядку, що також підтверджено копією відповідної податкової накладної, змістом акту перевірки від 04.07.2014р., а також і не спростовано відповідачем у ході судового розгляду справи (а.с. 29,65).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи були також досліджені і судом у ході судового розгляду даної справи, відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, останнім зроблено висновки у акті від 04.07.2014р. про те, що дана господарська операція не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є недійсною з огляду на те, що позивачем не було надано до перевірки жодного підтверджуючого документу наявності землі у користуванні товариства, а також документи, що підтверджують посіви, у акті виконаних робіт від 24.05.2013р. відсутня інформація в який період здійснювалися роботи (дата, місяць, рік) на якому полі (адреса, номер поля), яка техніка була задіяна на виконанні робіт (марка, державний номер), за чий рахунок здійснювалась заправка техніки і чий був посівний матеріал, не надано до перевірки акти приймання-передачі площ полів для механізованої обробки, акти приймання посівного матеріалу, не надано щоденні звіти про виконання робіт виконавцем, відсутня будь-яка інформація щодо працівників, які були задіяні у підготовці та виконання послуг по культивації земельних угідь на площі 200 га та послуг по посіву насіння соняшника на площі 200 га у зв'язку з чим зроблені висновки про те, що надані документи (паперові носії) не дають можливості підтвердити виконання робіт, так як згідно отриманих матеріалів перевірки - акту від 26.07.2013р. у ТОВ «Промтехгруп ЛТД» відсутні основні засоби, в т.ч. транспортні засоби та сільськогосподарська техніка, відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а тому здійснені позивачем правочини відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п.1,5 ст.203, 228 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крі тих, що пов'язані з їх недійсністю(а.с.30-31, 36-37).

Однак, з такими висновками органу державної податкової служби погодитися не можна, виходячи з наступним обставин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України контролюючим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в акті перевірки про реальність чи нереальність правочинів, недійсність (нікчемність) укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 04.07.2014р. зроблено висновок про те, що правочин укладений між позивачем та ТОВ «Промтехгруп ЛТД» є недійсним, здійснений без мети настання реальних наслідків з огляду на наявність договору, укладеного між сторонами, наявність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт надання послуг від виконавця до замовника, факти сплати покупцем вартості наданих послуг, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 04.07.2014р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 04.07.2014р. про недійсність, нереальність правочину, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що цей правочин здійснений без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки про нереальність господарської операції за договором між позивачем та ТОВ «Промтехгруп ЛТД» зроблені податковим органом виходячи з інформації, наведеної в акті перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова від 26.07.2013р. щодо нереальності здійснення господарських операцій ТОВ «Промтехгруп ЛТД» (а.с.22-26).

При цьому, слід зазначити, що посилання податкового інспектора в акті перевірки на не надання позивачем до перевірки жодного підтверджуючого документу наявності землі у користуванні товариства, а також документи, що підтверджують посіви, у акті виконаних робіт від 24.05.2013р. відсутня інформація в який період здійснювалися роботи (дата, місяць, рік) на якому полі (адреса, номер поля), яка техніка була задіяна на виконанні робіт (марка, державний номер), за чий рахунок здійснювалась заправка техніки і чий був посівний матеріал, не надано до перевірки акти приймання-передачі площ полів для механізованої обробки, акти приймання посівного матеріалу, не надано щоденні звіти про виконання робіт виконавцем, відсутня будь-яка інформація щодо працівників, які були задіяні у підготовці та виконання послуг по культивації земельних угідь на площі 200 га та послуг по посіву насіння соняшника на площі 200 га не можуть свідчити про не реальність господарської операції, з огляду на те, що умовами договору оформлення вищевказаних документів не було передбачено, а недоліки про які зазначається податковим інспектором в акті виконаних робіт є безпідставними, так як жодними нормативно-правовими актами не передбачено зазначення у актах виконаних робіт адрес полів, номерів полів, техніки, яка була задіяна на виконанні робіт та іншого, при цьому, вказані документи не є єдиними документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції за умови надання інших документів, які оформлені у відповідності до умов договору, зокрема, актів виконаних робіт, накладних на відпуск насіння для посіву та інше.

Відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентом позивача, які викладені в акті перевірки від 04.07.2014р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нереальності господарської операції та визнання правочину, укладеного позивачем недійсним та таким, що здійснений без мети настання реальних наслідків, викладених в акті перевірки від 04.07.2014р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення правочинів нікчемними/недійсними та такими, що здійснені без мети реальних наслідків не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку, відповідного вироку суду ні відносно позивача, ні його контрагента, які б набрали законної сили, суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» у спірний період на основі договору про надання послуг, який не визнаний недійсним (нікчемним) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 04.07.2014р. щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій та встановлення нікчемності правочину є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про скасування оспорюваного податкового-рішення підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з норм ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №876.32.3 від 01.08.2014р. у розмірі - 182 грн. 70 коп.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» до Східно-Дніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №00020222000 від 21.07.2014р. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Східно-Дніпровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №00020222000 від 21.07.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» (52900, Дніпропетровська область, смт. Межова, вул. Центральна, 66, код ЄДРПОУ 32433909) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 15.09.2014р.

Суддя С.О. Конєва