Постанова

від 14.10.2014 по справі 821/3929/14

ЦЮРУПИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/3929/14

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Василяки Д.К.,

при секретарі: Івлевій В.О., за участю представника позивача Сонька В.В., представника відповідача Ляха В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Нововоронцовської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Державної фінансової інспекції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Нововоронцовська районна державна лікарня ветеринарної медицини (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Херсонській області (далі по тексту - ДФІ в Херсонській області або відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності в Нововоронцовській районній державній лікарні ветеринарної медицини за період з 01.01.2011р. по 01.03.2014р., за результатами якої складено акт ревізії від 07.07.2014р. № 07-7/33. В акті ревізії визначено ряд порушень та недоліків фінансово-господарської діяльності Нововоронцовської районної державної лікарні ветеринарної медицини. 07.08.2014р. винесено попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства №21-07-14-14/4674. Ветеринарною лікарнею проведено використання коштів загального фонду кошторису на виплату заробітної плати лаборанту, який згідно штатного розпису утримувались за рахунок загального фонду кошторису та виконували роботу по проведенню лабораторних досліджень, приготування реактивів, робочих розчинів, за які надходили грошові кошти до спеціального фонду кошторису ветеринарної лікарні. Лаборант ветеринарної медицини згідно штатного розпису працює у складі лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку, яка є структурним підрозділом Нововоронцовської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Вказав, що планування витрат загального та спеціального фонду кошторису на виплату заробітної плати та нарахування на заробітну плату Нововоронцовською районною державною лікарнею ветеринарної медицини проводиться у відповідності до ст.13 Бюджетного кодексу України. Вважає, що посилання відповідача на те, що штатні посади ветеринарних спеціалістів, які надають платні послуги, повинні утримуватись за рахунок лише коштів спеціального фонду є необґрунтованими. Крім того, вказав, що посилання відповідача на те, що лікарнею необґрунтовано нараховано та виплачено заробітну плату фельдшерам ветеринарної медицини за період з 01.01.2011 року по 01.03.2014 року в сумі 14247,81 гривень є помилковим, оскільки було встановлено тарифні розряди іншим працівникам, які обіймають посади лікарів ветеринарної медицини, але мають при цьому освіту з кваліфікацією "Ветеринарний фельдшер". Щодо п. 4 оскаржуваної вимоги позивач зазначив, що між лікарнею та працівником ОСОБА_3 було укладено угоду на засадах підвищеної оплати праці як водію 1 класу, не зважаючи на те, що таких необхідних кваліфікаційних вимог у останнього не було, але оскільки з вказаним працівником трудовий договір припинено, то позивач вважає, що вимога здійснити утримання суми вже виплаченої заробітної плати в розмірі 5750,00 грн. є неприпустимою.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував. Заперечення обґрунтовані тим, що ревізією встановлено, що за період з 01.01.2011 року по 01.03.2014 року позивачем в порушення ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу, п.23 Порядку №228 покрито за рахунок загального фонду державного бюджету видатків на оплату праці працівників Лабораторії, які мають здійснюватися за рахунок спеціального фонду бюджету. Крім того вказав, що під час перевірки виявлено окремі факти завищення тарифних розрядів та посадових окладів. Щодо п. 4 вимоги зазначив, що позивачем невірно встановлена надбавка за класність (кваліфікацію) водію та виплачена заробітна плата в сумі 4536,55 гривень та зайво перераховано внески до цільових фондів в сумі 1646,77 гривень. Крім того вказав, що внаслідок не звернення до суду у періоді грудень 2008 року - грудень 2011 року щодо стягнення дебіторської заборгованості лікарнею пропущено терміни позовної давності та втрачено можливість повернення довгострокової дебіторської заборгованості за надані послуги з проведення досліджень в сумі 5750,00 гривень. Також зазначив, що в ході проведення ревізії встановлено 4 випадки списання пального па автомобіль ВАЗ 210990 державний НОМЕР_1, використання якого здійснювалось не на виконання функцій установи, внаслідок чого Лікарнею за рахунок коштів державного бюджету покрито витрати сторонньої юридичної особи на загальну суму 882,36 гривень. Отже, вважає вимогу №21-07-14-14/4724 про усунення порушення законною. В задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані документи, врахувавши позицію представника позивача, представника відповідача, адміністративний позов та документи покладені в його основу, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, суд приходить до наступного: Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначає статус органу державного фінансового контролю, його функції та правові основи діяльності.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головним завданням органу державного фінансового контролю є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік (ч. 2 ст. 11 . Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").

На виконання п. 2.12 плану контрольно - ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України в на І квартал 2014 року Головним державним фінансовим інспектором Державної фінансової інспекцією в Херсонській області проведено ревізію окремих питань фінансово господарської діяльності в Нововоронцовській районній державній лікарні ветеринарної медицини за період з 01.01.2011 року по 01.03.2014 року, про що складено акт № 07-17/33 ревізії окремих питань фінансово-господарської Нововоронцовської районної державної лікарні ветеринарної медицини за період з 01.01.2011 р. по 01.03.2014р. від 07.07.2014р.

Так, актом ревізії встановлено, що за період з 01.01.2011р по 01.03.2014р позивачем спрямовано кошти спеціального фонду на покриття видатків на оплату праці працівників лабораторії, що лікарнею необґрунтовано нараховано та виплачено заробітну плату фельдшерам ветеринарної медицини за період з 01.01.2011 року по 01.03.2014 року в сумі 14247,81 грн., також встановлено, що між лікарнею та працівником ОСОБА_3 було укладено угоду на засадах підвищеної оплати праці як водію 1 класу, також перевіркою встановлено, що внаслідок не звернення до суду у періоді грудень 2008 року - грудень 2011 року щодо стягнення дебіторської заборгованості лікарнею пропущено терміни позовної давності та втрачено можливість повернення довгострокової дебіторської заборгованості за надані послуги з проведення досліджень в сумі 5750,00 гривень. Також ревізією встановлено 4 випадки списання пального па автомобіль ВАЗ 210990 державний НОМЕР_1, використання якого здійснювалось не на виконання функцій установи, внаслідок чого лікарнею за рахунок коштів державного бюджету покрито витрати сторонньої юридичної особи на загальну суму 882,36 гривень.

На підставі акта ревізії Державною фінансовою інспекцією в Херсонській області направлено на адресу позивача вимогу від 11.08.2014р. №21-07-14-14/4724 та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 07.08.2014 р. № 21-07-14-14/4674.

Згідно із пунктом 7 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Порядком проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами (далі - Порядок проведення інспектування", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. №550 передбачено Процедуру проведення Держфінінспекцією та її територіальними органами інспектування.

Відповідно до пунктів 35, 38 - 47, абзаців 1, 2 пункту 48, пунктів 49 - 52 Порядку проведення інспектування, Акт ревізії повинен містити:

- вступну частину, в якій зазначаються підстава для проведення ревізії, тема ревізії, повна назва об'єкта контролю, його місцезнаходження, відомості про організаційно-правову форму та форму власності, дати початку і закінчення ревізії, період, який підлягав ревізії, перелік посадових осіб контролюючого органу та залучених спеціалістів, що проводили ревізію, перелік посадових осіб, які відповідали за фінансово-господарську діяльність об'єкта контролю у період, що підлягав ревізії;

- констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, а також у разі наявності визначений в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об'єкту контролю внаслідок таких порушень.

Виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції контролюючого органу, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

У міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Аналізуючи положення Закону № 2939-XII та Порядку проведення інспектування, які регулюють питання щодо оформлення та надсилання вимоги про усунення порушень законодавства, суд доходить висновку, що письмова вимога органу державного фінансового контролю за своєю правовою суттю є рішенням суб'єкта владних повноважень, породжує для зобов'язаної особи правові наслідки у вигляді необхідності вчинення певних дій, а відтак, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, має містити чітке викладення суті владного припису, котре унеможливлює неоднозначне розуміння як змісту, так і порядку виконання висунутої органом управління вимоги та допускати реальну можливість виконання владного припису.

Оцінюючи правомірність оскаржених позивачем рішень, суд виходить з наступного: відповідно до акта ревізії № 07-17/33 від 07.07.2014р., ревізорами зроблено висновки про порушення позивачем вимог ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України, п.23 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок №228), яке полягало у тому, що за період з 01.01.2011р. по 01.03.2014р. було проведено використання коштів спеціального фонду кошторису на виплату заробітної плати в загальній сумі 42178,17 грн. для забезпечення виплати заробітної плати працівникам, що згідно штатного розпису утримуються із загального фонду бюджету.

Суд приходить до висновку, що відповідачем не зазначено сутність порушення, допущеного позивачем і не доведено факту вчинення його позивачем.

Суд вважає помилковими висновки органу державного фінансового контролю про вчинення лікарнею порушень законодавства з огляду на наступне: відповідно до п.п.1, 2, 3 Положення про районні державні лікарні ветеринарної медицини, затвердженого наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 28 жовтня 2008 року №238, (далі - Положення) є державними установами ветеринарної медицини для здійснення профілактичних, діагностичних, лікувальних та протиепізоотичних заходів. Лікарні підпорядковуються управлінням ветеринарної медицини в районах та керуються у своїй діяльності Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Державного комітету ветеринарної медицини України, головних управлінь ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, управління ветеринарної медицини в районах та цим Положенням.

Структурними підрозділами Лікарень, зокрема, є державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (де відсутні районні державні лабораторії ветеринарної медицини).

Основні завдання Лікарень ветеринарної медицини передбачені у п.5 Положення, в тому числі до них віднесено проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених у статті 98 Закону України "Про ветеринарну медицину"), лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів здійснюється за рахунок їх власників згідно з тарифами відповідно до статті 99 Закону України "Про ветеринарну медицину".

Наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 15 квітня 2002 року №16, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2002 р. за №404/6692, затверджено Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку.

Пунктами 1.1, 1.2, 1.5 - 1.7, 1.10, 1.23 - 1.25 цього Положення визначено, що державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринку (далі - лабораторія) функціонує на ринках (зоологічних ринках), ринкових комплексах усіх типів, торгівельних майданчиках тощо незалежно від форми власності (далі - ринок), де організовано продаж тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів тваринного і рослинного походження, кормових добавок та ін. (далі - продукція) і де є обов'язковим проведення ветеринарно-санітарної експертизи.

Лабораторія є структурним підрозділом районної (міської) державної лабораторії ветеринарної медицини, в разі її відсутності - іншої державної установи ветеринарної медицини.

Лабораторія здійснює обов'язковий державний ветеринарно-санітарний контроль за якістю та безпекою усієї підконтрольної продукції, що реалізується, у т. ч. харчових продуктів тваринного походження, які призначаються для харчування людей, та дотриманням ветеринарно-санітарних правил торгівлі на ринках.

У штат лабораторії входять лікарі ветеринарної медицини, фельдшери (лаборанти) ветеринарної медицини, ветеринарні санітари (у зонах посиленого радіоекологічного контролю та в населених пунктах, критичних щодо забруднення радіонуклідами, - лікар ветеринарної медицини - радіолог і технік-дозиметрист). Чисельність фахівців встановлюється залежно від кількості проведених експертиз продукції в середньому за робочий день, а також виходячи з обсягу робіт щодо здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за об'єктами, розташованими на території ринку (додатки 1, 2).

Лабораторію очолює завідувач - лікар ветеринарної медицини, який призначається на посаду і звільняється із займаної посади керівником відповідної державної установи ветеринарної медицини району (міста), у підпорядкуванні якої є лабораторія.

Завідувач лабораторії за посадою є державним інспектором ветеринарної медицини і здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на ринку.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення діяльності лабораторії здійснюються за рахунок коштів загального та спеціального фондів державного бюджету.

Ветеринарно-санітарний контроль за торгівлею тваринами та ветеринарно-санітарна експертиза усіх видів продукції тваринного і рослинного походження на ринках (за винятком планових радіологічних досліджень і досліджень на трихінельоз) здійснюються за рахунок їх власників згідно з тарифами.

Структура, гранична чисельність працівників, штатний розпис і кошторис лабораторії затверджуються начальником управління ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Завдання та обов'язки лабораторії установлені п.п. 2.1 - 3.16 Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку.

Згідно із ст.ст. 97, 98, 99 Закону України "Про ветеринарну медицину", фінансування та матеріально-технічне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюються за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

Заходи щодо профілактики, локалізації, за необхідності - ліквідації хвороб тварин, лабораторно-діагностичні та регулярні радіологічні дослідження товарів, матеріально-технічне забезпечення спеціалізованим обладнанням і транспортом, створення необхідного резерву біологічних, лікувальних та дезінфекуючих препаратів і засобів, відшкодування витрат на транспортування та зберігання ветеринарних препаратів, інші ветеринарно-санітарні заходи, визначені Кабінетом Міністрів України, та забезпечення виконання загальнодержавних довгострокових програм з питань ветеринарної медицини, у тому числі загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законом.

Оплата проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених у статті 98 цього Закону), процедур контролю, інспектування та ухвалення, надання інформації, лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів, послуг при експортно-імпортних операціях та транспортуванні територією України об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється за рахунок їх власників (операторів потужностей) згідно з тарифами.

Оплата послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за виконання обов'язкових або необхідних протиепізоотичних заходів згідно з переліком та у розмірах, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом.

Тарифи на ветеринарні послуги затверджуються відповідно до законодавства про ціни та ціноутворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1992 року №478 затверджено перелік протиепізоотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок бюджетних та інших коштів (коштів власників тварин і тваринницької продукції).

Постановами Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. №1348 та від 9 червня 2011 р. №641 затверджені переліки платних адміністративних послуг, які надаються Державною ветеринарною та фітосанітарною службою, органами та установами, що належать до сфери її управління, і розміри плати за їх надання.

Пунктом 30 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень - є кошторис.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок №228), відповідно до п.1 якого кошторис бюджетних установ має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Згідно п.5 Порядку №228, установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Як видно з матеріалів справи, спеціальний фонд Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини формується за рахунок надходжень коштів від надання платних послуг, пов'язаних з роботою по ветеринарному контролю.

Пунктом 19 Порядку №228 передбачено, що розподіл видатків або надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Відповідно до п.23 Порядку № 228 видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Згідно із ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки; підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб; підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Згідно із ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України, якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою. У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.

Отже, відповідно до норм Бюджетного кодексу України та Порядку № 228 основним плановим документом бюджетної установи є кошторис, який складається з загального та спеціального фондів Державного бюджету.

Бюджетні установи мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами.

Порядком № 228 передбачено, що видатки спеціального фонду кошторису здійснюються бюджетною установою на проведення заходів, пов'язаних з виконанням її основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому зазначені нормативні документи не містять переліку видатків за кодами економічної класифікації, на які саме необхідно спрямовувати кошти, отримані до спеціального фонду.

Суд зазначає, що лікарнею було складено та затверджено в установленому порядку штатні розписи на відповідні роки, у яких передбачено посади лаборантів та ветсанітарів, які утримуються за рахунок коштів загального фонду.

Ревізією не виявлено порушень щодо дотримання законодавства при складанні, розгляді і затвердженні кошторисів та при складанні штатних розписів на 2011-2014р.р., що підтверджується змістом акту ревізії від 23.06.2014р. №07-18/31.

За змістом Закону України "Про ветеринарну медицину", постанов Кабінету Міністрів України від 15.08.1992р. №478, від 28.12.2011р. №1348 та від 09.06.2011р. №641 працівники Херсонської міської державної лікарні ветеринарної медицини, відповідно до їх функціональних повноважень, зобов'язані проводити ветеринарно-санітарні та лабораторно-діагностичні заходи, джерелами фінансування яких законодавчо передбачено як кошти власників тварин і тваринницької продукції, так і кошти державного бюджету.

Слід зазначити, що оплата праці працівників лікарні відбувається на підставі загального трудового законодавства: Законів України "Про державну службу", "Про оплату праці", Кодексу законів про працю України, постановами Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. №1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", від 11 грудня 1998 р. №1960 "Про умови оплати праці працівників підприємств, установ і організацій державної ветеринарної медицини" та інших нормативно-правових актів. Зокрема, вона складається з посадового окладу (тарифної ставки), надбавок і доплат.

Статтею.7 Бюджетного кодексу України передбачено, що одним з основних принципів бюджетної системи є принцип цільового використання бюджетних коштів - тобто бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Згідно з ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що витрачання бюджетних коштів на виплату заробітної плати лікарнею здійснювалось відповідно до бюджетних асигнувань та напрямків їх використання.

При цьому, що державною фінансовою інспекцією не надано належних і беззаперечних доказів вчинення Лікарнею порушень, оскільки з доданих до справи доказів вбачається, що ревізорами лише констатовано факти нарахування частині лаборантів та ветсанітарів заробітної плати за рахунок коштів загального фонду кошторису та виконання ними робіт, пов'язаних із наданням платних послуг.

Будь-яких первинних документів, які б свідчили про те, що цими працівниками виконано роботи з надання платних послуг в конкретному об'ємі, за який до лікарні надійшли грошові кошти і на підставі яких обчислено суму заробітної плати, що повинна була, на думку ревізорів, виплачена за рахунок саме цих коштів, а не коштів загального фонду кошторису, до суду не надано.

Суд зазначає, що з огляду на специфіку діяльності Лікарні, позивач не має можливості планувати доходи від платних послуг, а відтак витрати спеціального фонду по кодам КЕКВ 1111 (2111) і 1120 не можуть бути ним сплановані, оскільки неможливо передбачити доходи від надання платних послуг у майбутніх періодах.

Крім того, суд зазначає, що частиною 3 статті 23 Бюджетного кодексу України обумовлено: якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) готує пропозиції про зменшення відповідного бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий строк подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про зменшення відповідних бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

Статтею 117 Бюджетного кодексу України визначено вичерпний перелік заходів впливу до учасників бюджетних процесів за порушення бюджетного законодавства.

Чинним законодавством не передбачено такого заходу впливу до одержувача бюджетних коштів, як покладення на нього зобов'язання зменшити бюджетні асигнування.

Проаналізувавши вказане, суд приходить до висновку, що посадовими особами ДФІ в Херсонській області не вказано в акті та не обґрунтовано в судовому засіданні, яким чином виплата за рахунок коштів загального фонду заробітної плати працівникам, посади яких передбачені та затверджені в установленому порядку штатним розписом та який утримується саме за рахунок коштів загального фонду кошторису Нововоронцовської державної ветеринарної лікарні є порушенням вимог ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України, п.23 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228 Порядку №228, з огляду на те, що в якості порушення ревізорами лише і виключно констатується сам факт виплати лаборантам заробітної плати.

Суд не приймає до уваги посилання в запереченнях представника ДФІ в Херсонській області про те, що порушення полягало у покритті витрат спеціального фонду на виплату заробітної плати лаборантам за надані ними платні послуги за рахунок коштів загального фонду, оскільки таке порушення не відображено у наданих до суду матеріалах ревізії.

Пунктом 2 вимоги позивача фактично зобов'язано проводити за рахунок спеціального фонду видатки на виплату лаборантам заробітної плати за виконання обов'язків, передбачених його посадовою інструкцією, але за що надходять грошові кошти до спеціального фонду кошторису Нововоронцовської державної ветеринарної лікарні.

Так, суд зазначає, що в матеріалах ревізії відсутнє визначення допущеного позивачем порушення, яке слід усунути; а також, відповідачем жодним чином не обґрунтовано порядку і механізму виплати заробітної плати працівнику, який утримується за рахунок коштів загального фонду, тільки за рахунок коштів спеціального фонду та саме у вказаній відповідачем конкретній сумі, не вказані правові підставі для вчинення позивачем таких дій.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку, що п.2 вимоги ДФІ в Херсонській області від 11.08.2014р. № 21-07-14-14/4724 не відповідає критеріям законності і обґрунтованості, а тому не підлягає виконанню позивачем.

Щодо п. 3 вимоги від 11.08.2014р. №21-07-14-14/4724 суд зазначає, ревізією встановлено, що на посаді провідного ветеринарного лікаря - хімік токсиколога з 11 тарифним розрядом працює ОСОБА_4, в якої наявний диплом серії НОМЕР_2 з кваліфікацією "Ветеринарний фельдшер" за спеціальністю "Ветеринарія" зі спеціалізацією "Ветеринарна санітарія", виданий Білоцерківським технікумом м'ясної та молочної промисловості.

Так, відповідно до вимог Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 79 "Ветеринарна діяльність", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 07.11.2006 № 653, на посаді лікаря ветеринарної медицини можуть працювати особи, які мають повну вищу.

Отже, відповідно до наявних документів про освіту та у відповідності до вимог Додатку 2 підрозділу VII Постанови № 1298, ОСОБА_4 необхідно було встановити посадовий оклад не вищий 10 тарифного розряду внаслідок чого їй зайво виплачено заробітну плату та внески до державних цільових фондів. Крім того, відповідачем при проведенні ревізії встановлено невідповідність кваліфікаційних вимог відповідно до займаної посади ще по трьом працівникам.

Таким, чином суд приходить до висновку, що лікарнею необґрунтовано нараховано та виплачено заробітної плати за період з 01.01.2011 року по 01.03.2014 року в сумі 14247,81 грн. та як наслідок необґрунтовано сплачено внесків до державних цільових фондів в сумі 5171,95 гривень, тому суд не вбачає підстав для скасування п. 3 вимоги від 11.08.2014 р.

Щодо п. 4 оскаржуваної вимоги суд зазначає, що ревізією встановлено, водію лікарні надбавки за класність (кваліфікацію водія) встановлено, що позивачем в порушення вимог Кваліфікаційного довідника професій робітників, яким установлюються місячні оклади, затвердженого постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і ВЦРПС від 20.02.1984 №58/3-102 (далі - Довідник №58/3-102) та п. 4 розділу 2 книги І випуску № 69 "Автомобільний транспорт" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Мінтрансу та зв'язку України від 14.02.2006 року № 136 (далі - наказ №136) та п. 2.1.5. Наказу № 602, водію ОСОБА_3 в якого у посвідченні водія зазначено про відкриті категорії В, С, Д, що дає право на встановлення водія II класу та надбавки за класність в розмірі 10 %. Проте, водію ОСОБА_3 нараховувалась та виплачувалась зазначена надбавка в розмірі 25%, як водію І класу. В результаті вказаного порушення виплачена заробітна плата в сумі 4536,55 гривень та зайво перераховано внесків до цільових фондів в сумі 1646,77 гривень.

Отже, суд вважає, що п. 4 вимоги від 11.08.2014 р. відповідачем винесено правомірно.

Суд не приймає до уваги пояснення позивача з приводу п. 4 оскаржуваної вимоги, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні чинного законодавства України. Окрім того, посилання позивача, що порушення сталось ще 05.05.2006 р. та виходить за межі перевірки є помилковим, оскільки ревізором встановлено, що заробітна плата виплачена в період з 01.01.2011 р. по 01.06.2013 р.

Щодо п. 5 вимоги № 21-07-14-14/4724 від 11.08.2014 р. суд зазначає, що ревізією проведеною у позивача встановлено, що у підприємства існує дебіторська заборгованість за надані послуги з проведення досліджень в сумі 5750,00 гривень.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, судом встановлено, що відповідачем правомірно винесено п. 5 оскаржуваної вимоги, оскільки внаслідок не звернення до суду у період з грудня 2008 року - грудень 2011 року щодо стягнення дебіторської заборгованості лікарнею пропущено терміни позовної давності.

Щодо п. 6 оскаржуваної вимоги суд зазначає, що ревізією наявних орендованих транспортних засобів, користування транспортними засобами сторонніх підприємств, установ та організацій встановлено, що лікарнею відповідно до договору на спільне користування майном укладеного з Управлінням ветмедицини, використовувався для власних потреб автомобіль ВАЗ 210990 державний НОМЕР_1, який належить Управлінню ветмедицини, згідно умов договору використання автомобіля є безоплатним, заправку автомобіля проводити згідно подорожніх листів, які підтверджують факт користування автомобілем лікарнею.

Проте, в ході проведення ревізії встановлено випадки заправки автомобіля під час користування ним не на виконання функцій установи.

Вказане підтверджується актом ревізії від 07.07.2014 р. № 07-17/33.

Відповідно до п. 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ № 228, під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Згідно п. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Пунктом 6 ст. 8 Закону України № 996 передбачено, що Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем за рахунок коштів державного бюджету покрито витрати сторонньої юридичної особи по пальному на загальну суму 882,36 гривень, тому п. 6 вимоги від 11.08.2014 р. є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про скасування попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства, суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 116-118 Бюджетного кодексу України попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватися учасниками бюджетного процесу, уповноваженими цим Кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, тобто є заходом впливу, який застосовується виключно за порушення бюджетного законодавства.

Статтею 116 Бюджетного кодексу України надано визначення порушення бюджетного законодавства та встановлено перелік порушень, який не є вичерпним.

Згідно з ст. 117 Бюджетного кодексу, за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу може застосовуватися в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства такий захід впливу, як попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів.

Враховуючи те, що в ході судового розгляду спростовано висновки щодо вчинення Нововоронцовською районною державною лікарнею порушення бюджетного законодавства, застосування до неї такого заходу впливу як попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства - є безпідставним, а відповідне рішення органу державного фінансового контролю - протиправним.

Отже, суд приходить до висновку про протиправність винесення попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 07.08.2014 р. № 21-07-14-14/4674, оскільки п. 2 вимоги від 11.08.2014 р. № 21-07-14-14/4724 вважає протиправним.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи наведені докази, норми чинного законодавства в їх сукупності суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову частково.

Окрім того, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р., № 3674-VI (далі - Закон №3674) зі змінами, внесеними згідно Закону № 590-VII від 19.09.2013 р.

Ставка збору за одання позову майнового характеру складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1, 5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше чотирьох розмірів мінімальних заробітних плат.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до заявленої чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

Отже, позивачу необхідно сплатити частину решту судового збору за подання адміністративного позову до суду.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163,167 КАС України, суд -

постановив :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 2 вимоги Державної фінансової інспекції в Херсонській області від 11.08.2014 р. № 21-07-14-14/4724 "Про усунення порушень" та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 07.08.2014 р. № 21-07-14-14/4674.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Нововоронцовської районної державної лікарні ветеринарної медицини (код ЄДРПОУ 00711190) судовий збір в сумі 730 (сімсот тридцять) грн. 80 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20 жовтня 2014 р.

Суддя Василяка Д.К.

кат. 9.3