Рішення

від 13.10.2014 по справі 916/3570/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" жовтня 2014 р.Справа № 916/3570/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Лідер"

до відповідача: Приватного підприємства „Трансвелл"

про стягнення 6269,46грн.

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представник

Від позивача: Горовий А.О.- довіреність;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні 13.10.2014р. приймали участь представники:

Від позивача: Горовий А.О.- довіреність;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ : Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Лідер" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відповідача, Приватного підприємства „Трансвелл" про стягнення заборгованість в розмірі 6269,46грн., яка складається з основного боргу в сумі 5300грн., пені в розмірі 442,30грн,. 3% річних в сумі 64,47грн. та інфляційних витрат в сумі 462,69грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2014. було порушено провадження по справі №916/3570/14.

Відповідач у засідання суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату засідання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Приватного підприємства „Трансвелл" є саме та адреса на яку судом здійснювалась відправка поштової кореспонденції, а саме: 65101, м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 3А, каб. 3.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були здійсненні саме за адресою зазначеною у витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 13.10.2014р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив .

27.12.2012р. між Приватним підприємством „ Трансвелл" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Еко-Лідер" (перевізник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №34-12 (далі - договір).

Згідно пункту 1.2 договору, перевізник бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно товарно-транспортною накладною чи іншим документом на вантаж) за маршрутами відповідно до поданих замовником заявок і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплатити плату за перевезення вантажу.

Перевезення вантажів здійснюється перевізником лише на підставі заявок, які замовник подає на перевезення в письмовій формі факсимільним зв'язком. Перевезення вантажів проводиться при підтвердженні сторонами кожного конкретного замовлення відповідно до надісланої заявки підписаної обома сторонам (п.2.1 договору).

Позивач вказує, що ним за заявкою відповідача з 19.03.2014р. по 20.03.2014р. було надано останньому автопослуги за маршрутом Донецьк - Одеса, вартість яких склала 5300грн.

20.03.2014р. між сторонами був підписаний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-00000183 яким затвердили факт надання виконавцем замовнику послуг з перевезення по договору №34-12 від 27.12.2012р. на суму 5300грн.

Розділом 4 договору передбачений порядок розрахунків. Так, пунктом 4.1 договору встановлено, що розмір плати за перевезення вантажів зазначається у заявці. Замовник проводить оплату перевізнику за перевезення вантажу та інших пов'язаних з перевезенням послуг згідно отриманих оригінальних документів (рахунку-фактури, акту виконаних робіт, податкових накладних, товарно-транспортних накладних) на протязі 5 (п'яти) банківських днів від дати надання цих документів (п.4.2 договору). Розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточних рахунок перевізника.

Позивач зазначає що усі зазначені в п.4.2 договору документи були надіслані на адресу відповідача, що підтверджується поштовою квитанцією, копія якої міститься в матеріалах справи.

Проте відповідач свого обов'язку щодо розрахунку за отримані послуги не виконав в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 5300грн.

15.08.2014р. позивач направив на адресу відповідача лист (вих. №46 від 14.08.2014р.) з вимогаю сплатити заборгованість, який був отриманий останнім 18.08.2014р., що підтверджується повідомлення про вручення.

Втім зазначені в листі вимоги щодо погашення заборгованості були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №34-12 від 27.12.2012р. стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Лідер" до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно частини 1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Абзац 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №34-12 від 27.12.2012р. в сумі 5300грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором №34-12 від 27.12.2012р., що зумовило нарахування позивачем пені в сумі 442,30грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що за прострочення оплати послуг перевізника, при відсутності претензій з боку замовника щодо нестачі чи погіршення якості вантажу внаслідок перевезення, замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на день виникнення пені, за кожен день затримки платежу.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Лідер" в частині стягнення з відповідача пені в сумі 442,30грн. за порушення грошових зобов'язань за договором №34-12 від 27.12.2012р. підлягають задоволенню

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 64,47грн. та інфляційні витрати в сумі 462,69грн. Розглянувши надані позивачем розрахуни трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних витрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Приватного підприємства „Трансвелл" трьох відсотків річних в сумі 64,47грн. та інфляційні витрати в сумі 462,69грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю

2. Стягнути з Приватного підприємства „Трансвелл" (65101, м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 3А, каб. 3; код: 38352883) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-Лідер" (65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, 44-в, каб.23; код 36796670) 5300(п'ять тисяч триста)грн. 00коп. - основного боргу, 64 (шістдесят чотири)грн. 47коп. - 3% річних, 462 (чотириста шістдесят дві)грн. 69 коп. - інфляційних витрат, 442 (чотириста сорок дві)грн. 30 коп. - пені та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.10.2014р.

Суддя К.Ф. Погребна