Рішення

від 10.10.2014 по справі 907/786/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.10.2014р. Справа № 907/786/14

За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Київ

ДО фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

ПРО стягнення суми 179400грн. збитків

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_3 - адвокат, представник за договором про надання правової допомоги

від відповідача - ОСОБА_2 - підприємець, ОСОБА_4 - представник за довіреністю від 26.09.2014р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Київ звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород про стягнення суми 179400грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.08.2014р. порушено провадження у справі №907/786/14 та призначено справу до розгляду на 01.09.2014р.

18.08.2014р. на адресу господарського суду Закарпатської області від представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Київ адвоката ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги № 52/6/0014 від 27.06.2014р.) надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, оскільки прибуття відповідного представника до Ужгорода з Києва та організація його проживання призведе до значних матеріальних втрат позивача.

Ухвалою суду від 20.08.2014р. клопотання представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Київ адвоката ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги № 52/6/0014 від 27.06.2014р.) про його участь у судовому засіданні, яке призначено на 01.09.2014 на 11:00 год., у режимі відеоконференції було задоволено та доручено проведення відеоконференції Господарському суду м. Києва.

Судове засідання 01.09.2014р. було проведено у режимі відео конференції та відкладено розгляду справи на 15.09.2014р.

Ухвалою суду від 15.09.2014р. розгляд справи було відкладено на 29.09.2014р.

В засіданні суду 29.09.2014р. судом, за згодою сторін, у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 10.10.2014р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що відповідно до п.4.4. Договору про надання послуг №01/08 від 01.08.2013р. укладеного між Позивачем та Відповідачем - у випадку втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу під час перевезення перевізник компенсує понесені експедитором збитки.

Відповідно до П.2 Договору-Заявки від 01.08.2013 року, погодженої між Позивачем та Відповідачем - перевізник відповідає за збереження вантажу до повної або часткової втрати, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди.

Також зазначає, що згідно ч. 1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення від 19.05.1956 року - Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення від 19.05.1956 року - той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідно до ч.1, 2, З, 4 ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення від 19.05.1956 року - Якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості. Відповідно до СМR б/н від 08.08.2013р., Декларації на товари №10210100/080813/0040771, Рахунку НОМЕР_5 від 30.07.2013р. (завірені копії містяться в матеріалах справи) - загальна вага вантажу брутто (сгоss weight) склала 12672 кг, Відповідачем було отримано і втрачено весь вантаж, що підтверджено матеріалами справи. Вартість втраченого вантажу, відповідно до зазначених вище документів складає 564 344, 46грн. Сума фактично понесених Позивачем витрат (збитків) у зв'язку із втратою вантажу Відповідачем складає 179400грн., що підтверджується матеріалами справи, яку просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Також просить суд відшкодувати позивачу понесені ним витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3400грн.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог з мотивів, викладених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд врахувати те, що спеціалізованим актом, який регулює вантажні перевезення автомобільним транспортом, є Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р.

Відповідно до п. 16.1 Правил, перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на Перевізника обов'язково треба пред'явити йому претензію.

Відповідно до 16.2 Правил, при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення Перевізнику претензій мають:

а) вантажовідправник або вантажоодержувач - у випадку втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора Перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення;

б) вантажоодержувач - у випадках недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами в ній або акта встановленої форми, якщо такий акт складався;

в) вантажоодержувач - у випадку прострочення доставки вантажу;

г) вантажовідправник - при незбереженні або простроченні доставки вантажу, якщо перевезення виконувалось у попутному напрямку.

Таким чином, для пред'явлення претензії перевізнику необхідно надати товарно-транспортну накладну з підписом водія. Даним документ в матеріалах справи відсутній, що не дає підстав для подання позову позивачу з зазначеними позовними вимогами. Наявність товарно-транспортної накладної з печаткою без підпису не є належними доказом.

Позивачем не додано документ з підписом ОСОБА_2, внаслідок чого у позивача, нема юридичних підстав стверджувати про вину ОСОБА_2

Просить суд взяти до уваги те, що з огляду на наведені позивачем обставини фактичними доказом «зникнення» вантажу є тільки пояснення невстановленої особи з відсутністю доказів, що вона дійсно перевозила вантаж. Відсутні постанови про порушення кримінальної справи, результати звернення до страхової компанії, документи за результатами здійснення слідчих дій - ніяких документів з цього приводу нема.

Відповідно до ст. 2 Протоколу до Конвенції про договір міжнародного

автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), вчиненого 5 липня 1978 року у м. Женеві, Стаття 23 Конвенції (яка регулює питання визначення розміру відповідальності перевізника) змінюється таким чином, що розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за

кілограм відсутньої ваги брутто.

Розрахунковою одиницею, зазначеною в цій Конвенції, є одиниця спеціальних прав запозичення, визначена Міжнародним валютним фондом. Сума, зазначена в пункті З цієї статті, перераховується в національну валюту держави, суд якої розглядає відповідну справу, на підставі вартості цієї валюти встановленої на дату винесення рішення чи на дату, погоджену Сторонами. Виражена в спеціальних правах запозичення вартість національної валюти держави, яка є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується згідно з методом оцінки, що застосовується Міжнародним валютним фондом станом на відповідну дату до своїх операцій та угод. Виражена в спеціальних правах запозичення вартість національної валюти держави, яка не є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується за методом, визначеним цією державою.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.10.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2010 р. між ТОВ «Триалтранс» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №619 про надання послуг, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 зобов'язувалась організувати перевезення вантажу, який належить клієнтам-замовникам ТОВ «Триалтранс», а останній в свою чергу, зобов'язувався сплатити за виконання вказаних послуг встановлену плату.

Так, 01.08.2013 року ФОП ОСОБА_1 отримала замовлення на організацію перевезення вантажу від експедитора ТОВ «Триалтранс» за маршрутом Санкт-Петербург - Україна, Київська область, с. Стоянка відповідно до Заявки від 01.08.2013р., який в свою чергу отримав таке замовлення від замовника ТОВ «Юнілівер Україна»

На виконання умов вищевказаної Заявки ФОП ОСОБА_1 уклала договір про надання послуг №01/08 від 01.08.2013р. з перевізником ФОП ОСОБА_2, (надалі за текстом - Договір). Відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_2 приймав на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу, який належить клієнтам - замовникам ФОП ОСОБА_1, до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а ФОП ОСОБА_1, зобов'язувалась прийняти такі послуги та сплатити їх вартість.

Підпунктом 1.2. Договору сторони обумовили те, що кожне конкретне зобов'язання здійснюється на підставі Заявки. Відповідно до погодженої сторонами Заявки від 01.08.2013 р. (надалі за текстом - Заявка), ФОП ОСОБА_2, повинен був організувати та забезпечити перевезення вантажу за маршрутом Санкт-Петербург - Україна, Київська область, с. Стоянка. Відповідно до заявки ФОП

ОСОБА_1, зобов'язувалась сплатити після отримання оригіналів документів про здійснення перевезення суму, що складає 9 500грн.

На виконання умов заявки та Договору ФОП ОСОБА_2, приступив до виконання зобов'язання по перевезенню вантажу та отримав товар в місці завантаження на суму 53 222 євро, 4 центи, що підтверджується Декларацією на товари №10210100/080813/0040771 та CMR б/н від 08.08.2013р.

Позивач зазначає, що після завантаження товар так і не був доставлений до пункту призначення перевізником - ФОП ОСОБА_2, оскільки, як вбачається з письмових пояснень водія перевізника, вантаж був вкрадений.

Стверджує, що таким чином, саме з вини перевізника - ФОП ОСОБА_2, відбулася повна втрата вантажу на загальну суму 53 222 євро, 4 центи.

У зв'язку з цим, 30.08.2013 року ФОП ОСОБА_1 отримала претензію №93 від експедитора ТОВ «Триалтранс» з вимогою відшкодувати збитки за втрачений Відповідачем вантаж на загальну суму 564 344 грн. 46 коп. (53 222 євро, 4 центи).

Позивачем подано суду докази про те, що ФОП ОСОБА_1 в добровільному порядку компенсувала частину збитків експедитору ТОВ «Триалтранс» платіжними дорученнями: №379 від 06.06.2014р. на суму 38200грн., №380 від 10.06.2014р. на суму 40000грн., №381 від 13.06.2014р. на суму 39000грн., №382 від 16.06.2014р. на суму 38200грн. та №383 від 16.06.2014р на суму 24000грн., що в загальному становить суму 179 400грн.

Враховуючи, що Позивач сплатив зі своїх власних коштів експедитору ТОВ «Триалтранс» суму компенсації за втрачений Відповідачем вантаж у розмірі 179400грн., позивач просить стягнути з Відповідача суму сплаченої Позивачем компенсації у розмірі 179 400грн.

У підтвердження даних обставин позивачем подано суду договір №619 про надання послуг від 01.04.2010 р.; договір №01/08 від 01.08.2013р.; заявка ТОВ «Триалтранс» від 01.08.2013р.; заявка ФОП ОСОБА_1 від 01.08.2013р.; СМR б/н від 08.08.2013р.; декларація на товари №10210100/080813/0040771; претензія ТОВ «Триалтранс» від 30.08.2013р.; платіжне доручення №379 від 06.06.2014р.; платіжне доручення №380 від 10.06.2014р.; платіжне доручення №381 від 13.06.2014р.; платіжне доручення №382 від 16.06.2014р.; платіжне доручення №383 від 16.06.2014р.; пояснення водія перевізника.

Позивачем на адресу Відповідача було відправлено Претензію від 30 серпня 2013 р. з вимогою сплатити вартість завданих ним збитків. Відповідач претензію отримав, але відповіді не надав. 08.07.2014р. Позивачем було відправлено Повторну вимогу про відшкодування вартості збитків. Відповідач Повторну вимогу отримав (докази додаються) відповіді не надав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1.1. укладеного між сторонами по справі договору №01/08 від 01.08.2013 замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов'язання організувати за рахунок позивача перевезення вантажів позивача в міжнародному сполученні. Згідно п.1.2 договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг перевізника, а також інші умови, пов'язані з виконання даного договору, вказуються в заявках на перевезення вантажу, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 1.2. договору перевезення здійснюється на підставі письмової Заявки Замовника, в якій вказуються умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг Перевізника, а також інші умови, пов'язані з виконанням даного Договору.

Факт надання послуг з перевезення вантажу, має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

Ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 №1955-ІV встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - СМР).

На виконання умов договору позивачем 01.08.2013 було подано відповідачу заявку б/н на перевезення вантажу (чай чорний байховий „Ліптон") вагою до 20 тон з місця завантаження: вул. прогонна, 1 (р-н Купчино) м. Санкт-Петербург (вантажовідправник - ТОВ „Юнілівер Русь"), до місця вивантаження: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе, 21 (вантажоодержувач - ТОВ „Юнілівер Україна"), яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на примірнику заявки. Вантаж повинен був перевозитися наступним автотранспортним засобом: автомобіль НОМЕР_1, НОМЕР_2, водій - ОСОБА_6, про що зазначено у відповідній заявці.

Вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - ОСОБА_6, що підтверджується CMR від 08.08.2013р., копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до супровідних документів на вантаж (Декларація на товари №10210100/080813/0040771 від 08.08.2013р.) для перевезення був наданий вантаж вартістю 53222 євро 4 центи.

Згідно п.2.2.4 договору відповідач зобов'язаний доставити вантаж відповідно до поданої заявки до пункту призначення і здати його вантажоодержувачу.

Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо збереження вантажу, що підтверджується наступним.

Згідно пункту 1.3 договору, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідач в ході судового розгляду не заперечує факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Суд звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

За оцінкою суду, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 ЦК України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.

Згідно статті 925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами); позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Позивач надав суду докази про те, що 30.08.2013 року ФОП ОСОБА_1 отримала претензію №93 від експедитора ТОВ «Триалтранс» з вимогою відшкодувати збитки за втрачений Відповідачем вантаж на загальну суму 564 344 грн. 46 коп. (53 222 євро, 4 центи).

З метою добровільного врегулювання спору ФОП ОСОБА_1 з власних коштів компенсувала частину збитків, експедитору ТОВ «Триалтранс» платіжними дорученнями №379 від 06.06.2014р. на суму 38 200грн., №380 від 10.06.2014р. на суму 40 000грн., №381 від 13.06.2014р. на суму 39 000грн., №382 від 16.06.2014р. на суму 38 200грн., та №383 від 16.06.2014р на суму 24 000грн., що в загальному становить суму 179 400грн., яку просить стягнути з відповідача.

Так, Позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 30.08.2013, в якій було запропоновано відшкодувати понесені експедитором збитки, завдані неналежним виконанням перевізником своїх зобов'язань, у розмірі вартості втраченого вантажу протягом місяця з моменту отримання цієї претензії. Окрім того, 08.07.2014р. позивачем повторно направлено відповідачу вимогу №34 про відшкодування вартості втраченого вантажу.

Однак, відповідач відповіді на дані звернення позивача не надав, вартості втраченого вантажу позивачу не відшкодував.

Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 ЦК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення та не підписання відповідних документів на перевезення вантажу є необґрунтованими, оскільки відповідачем не були виконані вимоги законодавства та договору щодо збереження вантажу під час його перевезення, що в свою чергу призвело до нестачі вантажу та виникнення у позивача збитків. Окрім того, надані позивачем договір на надання послуг, заявка на перевезення вантажу та СМR б/н від 08.08.2013р. містять відмітки (печатку та підпис) саме відповідача.

Згідно ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч.2 ст.22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. За оцінкою судів в даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені пунктами договору, умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування.

За оцінкою суду матеріалами справи підтверджено, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі, згідно Ліцензії на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів; невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу, яким заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 179400грн. шкоди підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 3400грн. підлягають стягненню з відповідача з огляду на наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

27.06.2014 між позивачем та Адвокатським бюро «Рогачова» укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання надати правову допомогу позивачу. Договором визначено, що для надання правової допомоги бюро призначено адвоката ОСОБА_3

Згідно акту виконаних робіт від 15.08.2014 вбачається, що адвокат ОСОБА_3 надав позивачу послуги з правової допомоги на суму 3400грн. Як вбачається з платіжних доручень №387 від 02.07.2014 та №399 від 18.08.2014р. позивач перерахував на рахунок бюро кошти в розмірі 3400 грн. (оплата за юридичні послуги згідно договору від 27.06.2014).

Підтвердженням того, що ОСОБА_3 адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2448 від 26.01.2006.

Відповідно до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_3) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02225, АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_4) суму 179400грн. збитків, а також суму 3400грн. у відшкодування витрат за надання правової допомоги та суму 3588грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 21.10.2014р.

Суддя О.Ф. Ремецькі