Рішення

від 15.10.2014 по справі 910/10697/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10697/14 15.10.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамо-Люкс Інтертеймент"

про стягнення 8 945,55 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Нестеренко Г.А., за довіреністю

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамо-Люкс Інтертеймент" про стягнення 8 945,55 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2014 р. було порушено провадження у справі №910/10697/14.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/474 від 07.07.2014 р., у зв'язку з тривалим лікарняним судді Капцової Т.П., призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/10697/14, за результатом якого справу № 910/10697/14 передано на розгляд судді Нечаю О.В.

07.07.2014 р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 р. справа № 910/10697/14 була прийнята до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 13.08.2014 р.

07.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

07.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву.

08.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про припинення провадження у справі в частині основного боргу.

13.08.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 13.08.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/10697/14 було передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 р. справу № 910/10697/14 було прийнято до провадження суддею Літвіновою М.Є., розгляд справи призначено на 15.10.2014 р.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 01.09.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/10697/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2014 р. справу № 910/10697/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 15.10.2014 р.

У судове засідання 15.10.2014 р. представник позивача з'явився, надав суду пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.10.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.04.2011 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - позивач, підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Динало-Люкс Інтертеймент» (далі - відповідач, розповсюджувач) було укладено Договір № 412/767/14 (далі - Договір), відповідно до умов якого на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобів, що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади місця Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.2010 р. № 767, з наступним змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов'язується користуватись наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього Договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим Договором та не зловживати наданими розповсюджувачеві правами.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 Договору підприємство має право нараховувати, своєчасно отримувати та вимагати від розповсюджувача плату за право тимчасового користування, сплати штрафів, пені, коригувати розмір несплаченої суми плати за право тимчасового користування з урахуванням індексу інфляції, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів сплати) та порушення розповсюджувачем інших умов цього Договору, здійснювати контроль за надходженням будь-яких платежів за цим Договором.

Пунктами 6.5, 6.6 Договору визначено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, визначених підприємством в рахунках.

Позивач у своєму позові зазначає суду про те, що, в порушення зазначених вище пунктів Договору, відповідач не здійснив з позивачем розрахунку за період з 01.02.2014 р. по 30.04.2014 р. на загальну суму 8 218,36 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. N 2067 (далі - Правила), регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (п. 1 Правил).

Абзацом 2 п. 13 Правил визначено, що у разі прийняття керівником робочого органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, яке перебуває в комунальній власності, заявник протягом трьох днів укладає договір на тимчасове користування цим місцем.

Відповідно до п. 32 Правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивачем у якості доказу наявності заборгованості відповідача за Договором в розмірі 8 218,36 грн. надані суду рахунки № 86912 від 28.02.2014 р., № 87493 від 12.03.2014р. та № 88997 від 08.04.2014 р. на загальну суму 8 218,36 грн.

Відповідач у своєму відзиві зазначає суду, зокрема про те, що ним було сплачено основну заборгованість, та надає на підтвердження даного факту копії платіжних доручень № 109 від 06.05.2014 р. на суму 4 109,18 грн., № 110 від 02.06.2014 р. на суму 2 054,59 грн. та № 206 від 16.05.2014 р. на суму 2 054,59 грн.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідачем було в повному обсязі сплачено основну заборгованість за Договором в розмірі 8 218,36 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень, провадження у справі № 910/10697/14 в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 8 218,36 грн. підлягає припиненню.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 15% річних в розмірі 202,65 грн., пеню в розмірі 226,63 грн. та інфляційне збільшення боргу в розмірі 297,91 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає про безпідставність стягнення штрафних санкцій, а саме 15% річних в розмірі 202,65 грн., пені в розмірі 226,63 грн. та інфляційних втрат в розмірі 297,91 грн., оскільки у нього не було об'єктивної можливості виконати свої зобов'язання за Договором вчасно, враховуючи форс-мажорні обставини, підтверджені листом Торгово-промислової палати України від 22.04.2014 р. № 979/05-4, копія якого додана до відзиву.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 7.2 та 7.3 Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 відсотків річних від простроченої суми.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Судом встановлено, що листом Торгово-промислової палати України № 979/05-4 від 22.04.2014 р. було засвідчено, що такі надзвичайні події як масові акції протесту в м. Києві на вулиці Хрещатик, прилеглих вулицях Інститутська, Грушевського, Європейська площа, протягом грудня 2013 року по лютий 2014 р. є форс-мажорними обставинами відносно до господарської діяльності відповідача. Визначено період дії форс-мажорних обставин - з 19.02.2014 р. по 02.04.2014 р.

Відповідно до п. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням президії ТПП України 15 липня 2014 року N 40(3), (далі - Регламент) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

15% річних, передбачені Договором, є неустойкою в розумінні ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо можливості зменшення розміру пені та неустойки, на підставі статті 83 ГПК України, до 1 (однієї) грн. 00 коп. по кожній сумі окремо.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами пунктів 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Здійснивши перерахунок заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем було допущено помилку при розрахунку зазначеного показника, а тому інфляційні втрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складають 113,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/10697/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамо-Люкс Інтертеймент" (01010, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 3; ідентифікаційний код: 36588471) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів Узвіз , будинок 8; ідентифікаційний код: 26199714) заборгованості в розмірі 8 218 (вісім тисяч двісті вісімнадцять) грн. 36 коп. припинити.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамо-Люкс Інтертеймент" (01010, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 3; ідентифікаційний код: 36588471) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів Узвіз , будинок 8; ідентифікаційний код: 26199714) 15% річних в розмірі 1 (одна) грн. 00 коп., пеню в розмірі 1 (одна) грн. 00 коп. та інфляційні втрати в розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамо-Люкс Інтертеймент" (01010, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 3; ідентифікаційний код: 36588471) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів Узвіз , будинок 8; ідентифікаційний код: 26199714) витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 (двадцять три) грн. 11 коп.

Повне рішення складено 20.10.2014 р.

Суддя О.В. Нечай