ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/6807/14 09.09.14
До Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн»
Про стягнення 21 819,03 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Тарапон С.С. представник за довіреністю № 196-48/КР від 08.01.14.
Від відповідача: Парфьонова О.І. представник за довіреністю № б/н від 22.04.14.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн» (далі - відповідач) про стягнення 19 721,32 грн., а саме: 15 146,96 грн. - основного боргу, 1 043,89 грн. - пені, 3 063,03 грн. - 15% річних, 467,44 грн. - збитків від інфляції.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем за Договором № 262/767/10 по оплаті за користування місцем для розміщення рекламних засобів, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн» виникла заборгованість перед позивачем, що зумовило нарахування позивачем пені, відсотків річних, збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.14. порушено провадження у справі № 910/6807/14 та призначено її до розгляду на 20.05.14.
19.05.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 05.06.14.
04.06.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
За результатами судового засідання 05.06.14. розгляд справи № 910/6807/14 на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 26.06.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.14. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
06.06.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
25.06.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/6807/14 призначено до розгляду на 24.07.14.
В судовому засіданні 24.07.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 09.09.14., про що сторони були повідомлені під розписку.
11.08.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення по справі.
В судовому засіданні 09.09.14. представником позивача підтримано подану ним 04.09.14. через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 21 819,03 грн., а саме: 17 066,96 грн. - основного боргу, 1 130,10 грн. - пені, 3 120,63 грн. - 15% річних, 501,34 грн. - збитків від інфляції.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
В судовому засіданні 09.09.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі з врахуванням заяви від 04.09.14.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.09.14. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/6807/14.
В судовому засіданні 09.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
30.12.10. між позивачем (далі - Підприємство) та відповідачем (далі - Розповсюджувач) було укладено Договір № 262/767/10 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Розповсюджувачу надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу (-ів) (надалі - РЗ), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - права тимчасового користування), за умови повного дотримання Розповсюджувачем Договору та порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві (далі - Порядок), а Розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов Договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги для розміщення РЗ, своєчасно і згідно з умовами Договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та в повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим Договором та не зловживати наданими Розповсюджувачу правами.
Відповідно до п. 3.1 Договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за Розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії Пріоритету, відомості про базовий тариф.
Згідно з п. 3.2 Договору, адресні програми на Право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на Право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про відомості про базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу КМР (КМДА).
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами підписано та скріплено печатками адресну програму на право тимчасового користування № 2 від 30.12.10. до Договору, відповідно до якої розповсюджувачу надано право на тимчасове користування місцем за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Пуюля, 5А, для рекламного засобу - рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді, розмірами 5.750х0.700 заг.пл. 4.0000 кв.м у кількості - одна № 19804-07 (33234).
При цьому, в матеріалах справи наявний Дозвіл № 19804-07, виданий відповідачу за його заявою, на розміщення рекламного засобу рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді, розмірами 5.750х0.700 заг.пл. 4.0000 кв.м у кількості - одна, за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Пуюля, 5А. Строк дії дозволу з 02.11.10. по 02.11.15.
Вказаний Дозвіл надано та адресну програму на право тимчасового користування № 2 від 30.12.10. укладено на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 899 від 02.11.10.
Згідно з п. 6.3 Договору, підставою для нарахування Плати за право тимчасового користування є відповідні рішення робочого органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Сторони домовились, що ціною Договору є плата за Право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, Договору, згідно встановлених за Розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах (п. 6.1 Договору).
Приписами п. 6.5 Договору встановлено, що розрахунковим періодом надання Права тимчасового користування та нарахування плати за Право тимчасового користування є календарний місяць.
У відповідності до п. 6.6 Договору плата за Право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується Розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах, зазначених Підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за Право тимчасового користування.
Згідно з п. 6.7 Договору рахунок Підприємства одночасно є актом приймання-передачі по Договору, із наведеним в ньому розрахунком розміру плати за Право тимчасового користування, та підтверджує факт надання Права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.
Матеріали справи містять рахунки-фактури за Договором за спірний період березень 2011 року - липень 2014 року включно.
Розповсюджувач зобов'язаний не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування (п. 5.2.3 Договору).
Приписами п. 8.1 Договору сторонами погоджено, що Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у Розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення Договору вцілому.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору не виконав в повному обсязі свого обов'язку по оплаті за користування місцем для розміщення рекламних засобів за Договором за період з березня 2011 року по липень 2014 року включно.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253, КП "Київреклама" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та статутом підприємства.
Пунктом 3.1.1 Порядку передбачено, що КП "Київреклама" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
У п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. № 2067, визначено, що місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що приміщення, на якому розміщено рекламу відповідача за адресою: АДРЕСА_1, не відноситься до комунальної власності, а належать на праві приватної власності гр. ОСОБА_3 На підставі вказаного відповідач просить суд в порядку ст. 83 ГПК України визнати недійсним Договір № 262/767/10 від 30.12.10. та адресну програму № 2 до Договору і відмовити в задоволенні позову.
За приписами ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, приписами ст. 83 ГПК України встановлено права, а не обов'язки господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про визнання договору та адресної програми до Договору недійсним.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, р. ОСОБА_3 на праві власності належить нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке знаходиться в будинку, що перебуває в комунальній власності, і обслуговування якого здійснюють відповідні комунальні служби та підприємства, в тому числі фасаду цього будинку на якому розміщенні об'єкти зовнішньої реклами позивача.
Вказане підтверджується розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.10. № 1112 «Питання організації управління районами в місті Києві, згідно з п. 955 таблиці № 6 додатку № 9 якого будинок за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до сфери управління, належить на праві господарського відання Комунальному підприємству «Чоколівське» та перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Таким чином, суд вважає, що перебування нежилого приміщення у приватній власності коли весь будинок, в якому воно перебуває, знаходиться в комунальній власності, не може бути підставою для несплати за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами.
Вказану правову позицію висловлено в постанові Вищого господарського суду України від 10.06.13. у справі № 5011-18/16487-2012.
Отже, доводи відповідача є надуманими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
За своєю правовою природою Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли відносини, які регулюються главою 58 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України. Оспорюваний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за період з березня 2011 року по липень 2014 року за Договором становить 17 066,96 грн.
Проте відповідач свого обов'язку по сплаті платежів в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 17 066,96 грн. є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до п. 6.9 Договору, у разі прострочення термінів сплати, визначених Договором, розмір несплаченої суми плати може коригуватися з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов Договору та чинного законодавства.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 7.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 130,10 грн. - пені.
Приписами п. 7.2 Договору встановлено, що Підприємство має право застосувати до Розповсюджувача за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Крім того, судом враховано, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, а умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням всього зазначеного вище та встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн» на користь позивача підлягає стягненню 404,72 грн. пені, в іншій частині в розмірі 725,38 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3 120,10 грн. - 15% річних та 501,34 грн. - збитків від інфляції.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.3 Договору сторонами погоджено, що Підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення платежів за Право тимчасового користування п'ятнадцять відсотків річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Здійснивши перерахунок 15% річних та збитків від інфляції, суд встановив, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн» на користь позивача підлягає стягненню 3 120,63 грн. - 15% річних та 501,34 грн. збитків від інфляції, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.
При цьому, відповідачем розрахунки пені, 15% річних та збитків від інфляції не оспорені, контррозрахунки надані не були.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Фешенейшн» (04050, м. Київ, провулок Пилипівський, б. 4; АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 23153367) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів Узвіз, б. 8, ідентифікаційний код 26199714) 17 066 (сімнадцять тисяч шістдесят шість) грн. 96 коп. - основного боргу, 404 (чотириста чотири) грн. 72 коп. - пені, 3 120 (три тисячі сто двадцять) грн. 63 коп. - 15% річних, 501 (п'ятсот одну) грн. 34 коп. - збитків від інфляції, 1 766 (одну тисячу сімсот шістдесят шість) грн. 25 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.09.14.
Суддя Т.М. Ващенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 09.09.2014 |
Оприлюднено | 24.10.2014 |
Номер документу | 41006541 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ващенко Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні