Рішення

від 30.09.2014 по справі 910/17635/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/17635/14 30.09.14 За позовом     товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" до                     товариства з обмеженою відповідальністю "ІМІ" про                   стягнення 26 011,69 грн. Суддя   Головатюк Л.Д. Представники сторін: не прибули            ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки продукції № 3684 тр від 05.01.10 в розмірі 26 011,69  грн. Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.08.2014 порушено провадження у справі №910/17635/14 та призначено до розгляду на 11.09.2014. Представники сторін  в судове засідання 11.09.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений. Розгляд справи відкладено на 30.09.2014. Представники позивача та відповідача в судове засідання 30.09.2014 не з'явилися, причин не явки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи, були  належним чином повідомлені. Позивач 15.09.2014 через канцелярію суду подав клопотання про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 23  005,69 грн. Суд прийняв дане клопотання. Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову. При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені  у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Ухвала суду від 11.09.2014 отримана позивачем та відповідачем 15.09.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 01602 0199678 0 та № 03061 0432461 6 відповідно (в матеріалах справи). Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті. Оскільки про час та місце судового засідання позивач та відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами. В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.   У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.   Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва - ВСТАНОВИВ: 05.01.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ІМІ" (далі відповідач) було укладено договір № 3684-тр (далі Договір) на поставку товару. Відповідно до розділу 1 Договору постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінам, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом- передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору. Сторони застосовують до даного договору умови DDP - доставка Продавцем товару в пункт, вказаний Покупцем (редакція "ІНКОТЕРМС" 2000 року). Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Згідно розділу 2 договору найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору. Товар повинен відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам. встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду. Постачальник гарантує високу якість товару. Покупець зобов'язаний зберігати товар згідно технічних умов зберігання. Якість товару повинна бути підтверджена сертифікатами та іншими документами, які необхідні для товару даного виду згідно чинних Правил торгівлі, санітарно-епідеміолопчного законодавства України та законодавства про захист прав споживачів. Всі необхідні документи, шо підтверджують якість та відповідність товару Постачальник зобов'язаний передати Покупцю в момент передачі партії товару. В разі виникнення розбіжностей між фактично поставленим товаром і документацією Покупець зобов'язаний в той же день повідомити бухгалтерію Постачальника про таку обставину. Розділом 3 договору встановлено, що ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів Постачальника, що є додатками до цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Загальна сума цього Договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього Договору. Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару, протягом 21 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. З метою забезпечення своєчасності розрахунків Постачальник має право укладати з банківськими установами договори факторингу, про що Покупець має бути повідомлений протягом 5 ( п'яти ) днів.           Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов договору поставив відповідача товар на загальну суму 23  005,69 грн., що підтверджується наступними ТТН: врс-001445 від 28.02.2014 на суму 1681,02 грн. врс-001446 від 28.02.2014 на суму 6611,66 грн. врс-001708 від 11.03.2014 на суму 3618,57 грн. врс-001958 від 19.03.2014 на суму 4181,88 грн. врс-002163 від 25.03.2014 на суму 3889,95 грн. врс-002691 від 10.04.2014 на суму 3022,61 грн. Вказані накладні суд приймає в якості належних доказів виконання позивачем своїх зобов'язань за договором. Таким чином Позивач належним чином виконав свої зобов'язання по Договору. Однак всупереч взятих на себе зобов'язань оплату товару відповідач вчасно не здійснив, що спричинило утворення заборгованості у сумі 23  005,69 грн., яка станом на день звернення позивача з даним позовом не була сплачена. Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.     Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими. Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором. Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України. Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Позивачем було подано суду докази оплати відповідачем основної заборгованості в розмірі 5  917,40 грн. що підтверджується випискою з рахунку. У зв'язку з наведеним суд припиняє провадження в частині стягнення з відповідача 23  005,69 грн. основного боргу. Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі  за відсутності предмету спору. Дослідивши матеріали справи та зважаючи на те, що основний борг відповідачем сплачено і між сторонами не залишилось неврегульованих питань щодо оплати основного боргу, суд дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 23  005,69 грн. При цьому суд враховує, що припинення провадження у справі не суперечить вимогам закону і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 145,64 грн. та інфляційні втрати в сумі 1669,79 грн. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 145,64 грн., інфляційні збитки складають 1669,79 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги. Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в  у відповідності з п. 5.3 договору. Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України). Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 5.3. договору, яка складає 1190,57 грн. Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1190,57 грн. З цією сумою суд погоджується, так як  позивачем вона  розрахована арифметично вірно. Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд - ВИРІШИВ: 1. Припинити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 23  005,69 грн. 2. В іншій частині позов вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" задовольнити повністю.   3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІМІ" (03061, м. Київ, вул. Шепелєва, буд. 6, код ЄДРПОУ 30679442) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" (01001, м. Київ, вул. Софійська, буд. 10-А, код ЄДРПОУ 35465823) інфляційні втрати в розмірі 1669(одна тисяча шістсот шістдесят дев'ять) грн. 79 коп., 3% річних в сумі 145(сто сорок п'ять) грн. 64 коп., пеню в сумі 1190(одна тисяча сто дев'яносто) грн. 57 коп., судовий збір в розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.        5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 6. Копію рішення розіслати сторонам.           Суддя                                                                                    Головатюк Л.Д.                                                      Дата підписання повного тексту рішення - 03.10.2014