Ухвала

від 14.10.2014 по справі 826/1850/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1850/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Січ технології» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2012 року №0005032207, №0005042207, №0005162207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року та прийти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом першої інстанції не враховано вказівки ухвали суду Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року.

У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, що вказує на недоведеність з боку позивача реальності господарських операцій, здійснених між ним та його контрагентами. Суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції з поставки товарів фактично не мали реального характеру, операції з поставки товарів оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Січ технології" (код ЄДРПОУ 35714769) зареєстроване Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією 28 січня 2008 року, запис в ЄДР № 10731020000014927. Місцезнаходження ТОВ "Січ технології" відповідно до Виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців:03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 3.

ТОВ "Січ технології" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 29 січня 2008 року за № 25263 та перебувало на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та станом на момент проведення перевірки мав статус платника податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 357147626580).

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ технології" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 29.01.2008 року по 30.06.2012 року при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-Сервіс".

Перевірку проведено на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а саме на підставі постанови старшого слідчого з особливо важливих справ СУ ДПС у місті Києві підполковника податкової міліції Демченка О.Б. від 17.07.2012 року по кримінальній справі №70-556 та постанови старшого слідчого з особливо важливих справ четвертого відділу першого управління ГСУ СБУ капітана юстиції Черняка І.Р. від 20.06.2012 року по кримінальній справі №732.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції на час виникнення спірних правовідносин та вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва ДПС складено акт від 10.09.2012 року №5875/22-07/35714769 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 02.10.2012 року №0005032207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 875 360,00 грн., у тому числі: 700 288,00 грн. - основний платіж, 175 072,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 02.10.2012 року №0005042207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 651 778,00 грн., у тому числі: 521 422,00 грн. - основний платіж, 130 356,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 02.10.2012 року №0005162207, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього на суму 38 808,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду за даним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Норми пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України не містять застережень, зокрема, щодо виду складу злочину або ж суб'єктного складу осіб, за фактом якого та у відношенні яких порушено кримінальну справу.

Відповідно до пункту 58.4 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надіслання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

За таких обставин, Податковим кодексом України чітко визначений статус матеріалів перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону і порядок визначення органом державної податкової служби податкового зобов'язання за наслідками такої перевірки.

Враховуючи п. 86.9 статті 86 ПК України, п. 58.4 статті 58 ПК України, на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, набрали законної сили постанова суду від 19.03.2012 року у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 (директора ТОВ "Укртехномас-Сервіс") у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (т.1 а.с.233-236), а також вирок суду від 22.05.2012 року у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_5 (директора ТОВ "Леміш Груп") у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (т.1 а.с.248-252).

Так, відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 1.7. Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Таким чином, враховуючи те, що для підтвердження даних податкового обліку беруться до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, досліджуючи реальність господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп", суд виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ "Леміш Груп" (постачальник) та ТОВ "Січ технології" (покупець) укладено договори поставки від 01.02.2010 року №17 та від 19.02.2010 року №21 (т.1 а.с.78-80, 86-88).

Відповідно до умов договору від 01.02.2010 року №17 ТОВ "Леміш Груп" зобов'язувалось поставити позивачу підшипникову продукцію. Кількість товару, вид товару, ціна товару визначається в додатку до договору.

Згідно п. 3.1 та п.3.2 вищезазначеного договору поставка відбувається транспортом покупця, постачальник зобов'язаний передати покупцю разом із продукцією рахунок-фактуру, документ якості заводу-виробника, товарно-транспортну накладну та податкову накладну.

На підтвердження реальності господарської операції по договору від 01.02.2010 року №17 ТОВ "Січ технології" в матеріалах справи містяться копія видаткової накладної від 02.02.2010 року №90/020210; копія податкової накладної від 02.02.2010 року №91/020210; копія платіжного доручення від 24.02.2010 року №36 (т.1 а.с.82-84).

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано суду рахунки-фактури, документи якості заводу-виробника, товарно-транспортні накладні, інші документи, що підтверджують прийняття товару та його транспортування відповідно до умов договору, тощо.

Відповідно до умов договору від 19.02.2010 року №21 ТОВ "Леміш Груп" зобов'язувалось поставити позивачу підшипникову продукцію. Кількість товару, вид товару, ціна товару визначається в додатку до договору.

Згідно п. 3.1 та п.3.2 вищезазначеного договору поставка відбувається транспортом покупця, постачальник зобов'язаний передати покупцю разом із продукцією рахунок-фактуру, документ якості заводу-виробника, товарно-транспортну накладну та податкову накладну.

На підтвердження реальності господарської операції по договору від 19.02.2010 року №21 ТОВ "Січ технології" надано суду копії договору поставки від 19.02.2010 року №21 та додатки до нього: копію видаткової накладної від 21.02.2010 №94/210210; копію податкової накладної від 21.02.2010 №94/210210; копію платіжного доручення від 24.02.2010 №37 (т.1 а.с.86-94).

Однак, як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду рахунки-фактури, документи якості заводу-виробника, товарно-транспортні накладні, інші документи, що підтверджують прийняття товару та його транспортування відповідно до умов договору, тощо.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Аналізуючи первинні документи, які надані позивачем на обґрунтування доводів щодо реальності господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп", суд наголошує на наступному.

Згідно з умовами договорів поставки від 01.02.2010 року №17 та від 19.02.2010 року №21 (пункти 3,1 та 3.2) поставка відбувається транспортом покупця, постачальник зобов'язаний передати покупцю разом із продукцією рахунок-фактуру, документ якості заводу-виробника, товарно-транспортну накладну та податкову накладну. З боку товариства з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп" договір підписаний директором ОСОБА_5

Разом з тим, позивачем не надано суду рахунки-фактури, документи якості заводу-виробника, товарно-транспортні накладні, інші документи, що підтверджують прийняття товару та його транспортування відповідно до умов названих договорів, тощо.

Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012 року, яким визнано винним ОСОБА_5 (директора ТОВ "Леміш Груп") у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України (т.1 а.с.248-252), встановлено, що 25.05.2009 року Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією ТОВ «Леміш Груп» було зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, за адресою: м. Київ, вул. Печерський узвіз, 19. В єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України ТОВ «Леміш Груп» зареєстровано під ідентифікаційним номером суб'єкта підприємницької діяльності 36521019 - та має свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 299988 за номером 1 070 102 0000 036639 від 25.05.2009 року. Реєстрація ТОВ «Леміш Груп» в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів: назви, юридичної адреси, особистих даних службових осіб підприємства, індивідуального податкового номеру платника податків, відкриття поточного рахунку та отримання печатки підприємства надало можливість особам, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, прикриваючись зовнішньо законним фактом реєстрації ТОВ «Леміш груп», здійснювати неконтрольовані державою фінансові операції.

Так, використовуючи ТОВ «Леміш Груп» для прикриття незаконної діяльності, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи, що до основних видів діяльності позивача відноситься: будівництво будівель, оптова торгівля будівельними матеріалами, монтаж та встановлення збірних конструкцій, діяльність у сфері інжинірингу, монтаж металевих конструкцій, виробництво виробів з бетону для будівництва, то позивачем не доведено використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ технології" руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим реальність господарських операцій, здійснених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп" з боку позивача не доведено.

Крім того, судом встановлено, що між ТОВ "Укртехномас-Сервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" (покупець) укладено договори поставки від 22.10.2010 №39 та від 22.11.2010 №95 (т.1 а.с.62-64, 70-72).

Відповідно до умов зазначених договорів ТОВ "Укртехномас-Сервіс" зобов'язувалось поставити позивачу підшипникову продукцію. Кількість товару, вид товару, ціна товару визначається в додатку до договору.

На підтвердження реальності господарських операцій по договорах від 22.10.2010 №39 та від 22.11.2010 №95 Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" надано суду копії договорів поставки від 22.10.2010 №39 та від 22.11.2010 №95 і додатків до них, копії рахунків-фактур від 29.10.2010 №291002 та від 01.12.2010 №011202; копії видаткових накладних від 29.10.2010 №291002 та від 01.12.2010 №011202; копії податкових накладних від 29.10.2010 №291004 та від 01.12.2010 №011202; виписки по банківському рахунку (т.1 а.с.62-77), а також докази на обґрунтування поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" товарів іншим суб'єктам господарювання (т.1 а.с.107-150).

Згідно з п. 3,1 та 3.2 договорів поставки, поставка відбувається транспортом покупця, постачальник зобов'язаний передати покупцю разом із продукцією рахунок-фактуру, документ якості заводу-виробника, товарно-транспортну накладну та податкову накладну.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано суду документи щодо якості товару заводу-виробника, товарно-транспортні накладні, документів, що підтверджували прийняття товару та його транспортування.

Тобто, не підтверджено факти передачі товарів та наявність необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Крім того, в постанові Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2012 року, якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 (директора ТОВ "Укртехномас-Сервіс") за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, встановлено, що після створення ТОВ „Укртехномас-сервіс", невстановлені досудовим слідством особи діючи всупереч положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 207 ЦК України, ст.ст. 626 та 629 ЦК України, ст. 179 Господарського кодексу України, ст. 180 ГК України, використовували ТОВ „Укртехномас-сервіс" з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи.

За таких обставин, враховуючи положення частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ технології" руху активів у процесі здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим вказує на недоведеність з боку позивача реальності господарських операцій, здійснених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-Сервіс".

Суд наголошує, що згідно норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини. Зазначена правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Січ технології" не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-Сервіс".

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, є достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів фактично не мали реального характеру, операції з поставки товарів оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Відтак суд першої інстанції правильно встановив обґрунтованість висновків акту перевірки від 10.09.2012 №5875/22-07/35714769 та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПС від 02.10.2012 №0005032207, від 02.10.2012 №0005042207, від 02.10.2012 №0005162207.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Є.Пилипенко

Судді Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.