23.10.2014 Справа № 756/2805/14-ц
Справа № 756/2805/14-ц
Провадження № 2/756/2075/14
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 жовтня 2014 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Шумейко О.І.,
при секретарях - Мишковець М.В., Острянко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського товариства мисливців і рибалок, Промислово-торговельного комерційного підприємства «Фірма «Мисливпромпостач» про стягнення боргу за договором позики, -
в с т а н о в и в:
У лютому 2014 року позивач звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Промислово-торговельного комерційного підприємства «Фірма «Мисливпромпостач» про стягнення боргу за договором позики.
До початку розгляду справи до суті позивачем заявлено про збільшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову шляхом звернення з позовними вимогами до відповідача Українського товариства мисливців і рибалок.
Позов мотивований тим, що у період з січня 2008 року по лютий 2011 року між позивачем та відповідачем ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» укладені договори позики на загальну суму 1456428 гривень. Позичальник частково здійснив погашення позики, сплативши на користь позивача кошти у сумі 95000 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач Українське товариство мисливців і рибалок, як є єдиним засновником ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», своїми діями, що виразилися у продажу об'єктів нерухомості, що знаходилися у розпорядженні ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», унеможливили повернення на користь позивача позикових коштів, а тому згідно з положеннями ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов'язки між позивачем та Українським товариством мисливців і рибалок. Відтак, позивач вважає, що відповідачі повинні нести відповідальність в рівних частках щодо повернення наданих у борг грошових коштів на користь позивача.
За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за договорами позики з урахуванням індексу інфляції у загальній сумі 1426047,83 грн., три проценти річних від простроченої суми у сумі 102166,98 грн., втрачену вигоду у сумі 204214,20 грн., та 100000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити позов у повному обсязі. Позивач зазначив, що до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів він звернувся вперше, перед звільненням з посади директора ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» позивач підписав ті примірники договорів, які долучив до позовної заяви, не пам'ятає, чи підписував він примірники договорів, які надав відповідач.
Представник відповідача ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначив, що спір має розглядатися третейським судом. Крім того, представник відповідача підтвердив, що підприємство дійсно отримало вказані грошові кошти від ОСОБА_1 як фізичної особи, однак позивач не має право вимагати повернення йому таких коштів, оскільки їх походження не доведено. Також представник відповідача наголошував, що договори позики були підписані позивачем з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Представник відповідача ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» Ніколаєвська Н.В. у судовому засіданні зазначила, що вона обіймала посаду головного бухгалтера підприємства, підприємство перераховувало грошові кошти на інші фірми як оплату за поставлені товари, потім такі кошти передавалися позивачу - директору ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» у формі готівки, який передав кошти підприємству, але вже у вигляді поворотної позики.
Представник відповідача Українського товариства мисливців і рибалок у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у задоволенні позову в частині вимог до Українського товариства мисливців і рибалок.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.
Між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», в особі директора ОСОБА_1, укладені договори безвідсоткової цільової позики, а саме: 01 січня 2008 року на суму 30000 грн., 07 березня 2008 року на суму 100000 грн., 22 вересня 2008 року на суму 40000 грн., 12 січня 2009 року на суму 25000 грн., 19 січня 2010 року на суму 161420 грн., 01 квітня 2010 року на суму 284508 грн., 17 червня 2010 року на суму 395000 грн., 16 серпня 2010 року на суму 71500 грн., 06 вересня 2010 року на суму 248000 грн., 19 жовтня 2010 року на суму 31000 грн., 21 жовтня 2010 року на суму 40000 грн., 08 лютого 2011 року на суму 30000 грн.
Загальна сума позики, наданої позивачем на користь підприємства, становила 1456428 грн.
Позичальник здійснив повернення позикових коштів на користь позивача, зокрема, 28 листопада 2008 року на суму 50000 грн., 17 липня 2009 року - 10000 грн., 25 серпня 2009 року на суму 35000 грн.
У відповідності до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилами ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» виникли договірні правовідносини, пов'язані з передачею позивачем грошових коштів у позику на користь підприємства. Загальна сума грошових коштів, переданих у позику підприємству, становить 1426047,83 грн., відповідачем здійснено часткове погашення позики у загальній сумі 95000 грн. Такі обставини не заперечувалися представниками відповідача, а тому в порядку, передбаченому ст. 61 ЦПК України, звільнені від доказування.
Позивачем та відповідачем ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» до матеріалів справи долучені договори безвідсоткової цільової позики, укладені між сторонами у період з 10 січня 2008 року по 08 лютого 2011 року. (а.с. 4-46, 175-192)
Усі договори безвідсоткової цільової позики укладені між позивачем ОСОБА_1, в якості позикодавця, та ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», в особі директора ОСОБА_1, який відповідно до п. 8.4. статуту підприємства мав право укладати будь-які угоди від імені відповідача. Відтак, при укладенні договорів позики позивачем були допущені порушення вимог статті 238 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 як представник підприємства вчинив правочини у своїх власних інтересах. Разом з тим, положеннями Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Правочин, який укладений з порушенням вимог ст. 238 ЦК України, є оспорюваний та може бути визнаний недійсним лише судом, недійсність такого правочину прямо законом не встановлена.
Враховуючи те, що іншою стороною правочину - позичальником під час розгляду справи про стягнення коштів за наведеними договорами не заявлялися позовні вимог про визнання договорів позики недійсними з наведених вище підстав, суд доходить висновку, що правочини, що виникли в результаті укладення та часткового виконання договорів позики, є правомірними та створюють юридичні наслідки для сторін, тобто породжують обов'язок позичальника повернути грошові кошти на користь позивача.
Суд, досліджуючи матеріали справи, встановив, що за змістом договори безвідсоткової цільової позики, долучені позивачем та надані позичальником, мають суттєві відмінності між собою.
Порівняльний аналіз договорів безвідсоткової цільової позики дозволяє дійти висновку, що договори, долучені позивачем, в порівнянні з примірниками позичальника мають суттєві відмінності щодо погодження сторонами істотних умов договорів позики, зокрема, в частині визначення строків повернення позикових коштів (п. 5.1. договорів), розміру та виду відповідальності позичальника за невиконання умов договору (п. 8.2 договорів, наданих позивачем).
Під час розгляду справи позивач пояснив, що перед його звільненням з посади директора ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» ним були підписані нові примірники договорів позики. При цьому, позивач вказав, що не пам'ятає, щоб він підписував договори позики, які були надані відповідачем. Судом роз'яснено позивачу його право заявити клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, яким позивач не скористався. Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх заперечень щодо підписання договорів в редакції, наданих відповідачем, ОСОБА_1 не надано.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
За приписами ст. ст. 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи докази, надані сторонами, суд відмовляє у прийнятті договорів безвідсоткової цільової позики в редакції, наданої позивачем, в якості доказів виникнення між сторонами позикових відносин, оскільки такі договори були підписані позивачем одноособово, позивач на власний розсуд визначив істотні умови договорів, зокрема, встановивши договірну відповідальність за прострочення виконання позичальником грошових зобов'язань у вигляді пені, положення про яку відсутні в договорах в редакції відповідача та зазначивши інші строки повернення позики.
Отже, при ухваленні рішення про стягнення на користь позивача позикових коштів суд виходить з положень, умов договорів безвідсоткової цільової позики в редакції, наданої відповідачем ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», крім договору позики від 08 лютого 2011 року, інший за змістом примірник якого відповідачем не був долучений до матеріалів справи. (а.с. 44-46, 175-192)
Матеріалами справи підтверджено, що загальна сума позики за договорами становила 1426047,83 грн., з яких 95000 грн. були частково повернуті позивачу. Отже, відповідач ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» повністю розрахувався по договору позики від 10 січня 2008 року на суму 30000 грн. та частково погасив борг у розмірі 65000 грн. по договору від 07 березня 2008 року, заборгованість по такому договору становить 35000 грн.
Загальна сума заборгованості відповідача ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» по договорам позики на час розгляду справи складає 1361428 грн. без урахування інфляційних витрат.
В частині стягнення боргу по договору від 19 січня 2010 року судом застосовуються наслідки спливу позовної давності, про що було заявлено відповідачем під час розгляду справи. За умовами вказаного договору позивач надав у позику відповідачу кошти у сумі 161420 грн., строком до 31 грудня 2010 року. (а.с. 183-185) Про порушення своїх прав позивачу стало відомо, починаючи з 01 січня 2011 року, у суд з позовом ОСОБА_1 звернувся 25 лютого 2014 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
Посилання позивача на додаткові угоди про внесення змін до договору безвідсоткової цільової позики, за змістом яких строк позики продовжено до 31 грудня 2012 року, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зі змісту таких додаткових угод неможливо встановити до якого саме договору позики сторонами були внесені зміни. Підписання вказаних додаткових угод з обох сторін позивачем унеможливлює встановлення судом таких обставин. (а.с. 171-174)
Таким чином, основна сума заборгованості відповідача ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» по договорам позики становить 1200008 грн., які підлягають стягненню на користь позивача.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Позивач у позовній заяві наводить власний розрахунок розміру інфляційних витрат, однак суд не в повній мірі погоджується з розрахунками позивача, оскільки ОСОБА_1 нараховані інфляційні витрати на суми боргу, які вже були погашені відповідачем на час розгляду справи, а також щодо яких судом застосовані наслідки спливу позовної давності.
Інфляційні витрати по договору від 07 березня 2008 року, сума заборгованості за яким склала 35000 грн., за період з 07 березня 2012 року по 31 березня 2014 року становили 1015 грн.; по договору від 22 вересня 2008 року за період з 22 вересня 2012 року по 31 березня 2014 року - 1440 грн.; по договору від 12 січня 2009 року за період з 31 грудня 2012 року по 31 березня 2014 року - 875 грн.; по договору від 17 червня 2010 року за період з 31 грудня 2011 року по 31 березня 2014 року - 13035 грн.; по договору від 01 квітня 2010 року за період з 31 грудня 2011 року по 31 березня 2014 року - 9388,76 грн.; по договору від 16 серпня 2010 року за період з 31 грудня 2012 року по 31 березня 2014 року - 2502,50 грн.; по договору від 06 вересня 2010 року за період з 31 грудня 2012 року по 31 березня 2014 року - 8680 грн.; по договору від 19 жовтня 2010 року за період з 31 грудня 2012 року по 31 березня 2014 року - 1085 грн.; по договору від 21 жовтня 2010 року за період з 31 грудня 2012 року по 31 березня 2014 року - 1400 грн., по договору від 08 лютого 2011 року за період з 31 грудня 2011 року по 31 березня 2014 року - 990 грн.
При підрахунку інфляційних витрат судом було взято за основу строк повернення позики та кінцеву дату періоду (31 березня 2014 року), визначену самим позивачем у позові.
Таким чином, загальна сума інфляційних витрат склала 40411,26 грн., які підлягають стягненню на користь позивача.
Також позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь три проценти річних відповідно до положень п. 8.1 договорів позики, однак така відповідальність позичальника встановлена лише у договорах в редакції, наданої позивачем.
Відповідно до положень п. 8.1 договорів позики, наданих відповідачем ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», за порушення умов договору винна сторона відшкодовує завдані збитки, у тому числі втрачену вигоду, у порядку, передбаченому чинним законодавством.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача трьох процентів річних в якості договірної відповідальності на підставі договорів в редакції позичальника. Вказане не стосується цивільно-правових відносин, що виникли між позивачем та позичальником на підставі договору безвідсоткової цільової позики від 08 лютого 2011 року.
Таким чином, розмір трьох процентів річних за договором від 08 лютого 2011 року за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2014 року становить 2024,38 грн., які підлягають стягненню на користь позивача.
Крім того, позивач просив стягнути на свою користь втрачену вигоду у сумі 204214 грн., посилався на положення п. 8.1 договору. Сума втраченої вигоди розрахована позивачем за період з 10 січня 2008 року по 31 березня 2014 року за один рік. Обґрунтовуючи розмір втраченої вигоди позивач виходив з розміру депозитних ставок, які пропонували банківські установи для залучення грошових коштів фізичних осіб.
Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем не долучено жодних доказів на обґрунтування розміру втраченої вигоди, а тому такі позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди, завданої позивачу у розмірі 100000 грн. суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За правилами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють позикові зобов'язання, не передбачено відшкодування позикодавцю завданої моральної шкоди. Такий обов'язок також не передбачений договорами, укладеними між сторонами.
Отже, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача завданої моральної шкоди.
Також позивач просив стягнути заборгованість по договорам позики як з позичальника ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», так і з Українського товариства мисливців і рибалок, яке є засновником підприємства, в рівних частках.
Судом встановлено, що договірні відносини між позивачем та Українським товариством мисливців і рибалок не виникали, договори між вказаними особами не укладалися, останнє не поручалося за невиконання позичальником його зобов'язань по договорам позики.
Відповідно до п. 1.2, 3.5. статуту ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» Українське товариство мисливців та рибалок є засновником ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», та не відповідає по зобов'язанням останнього.
Посилання позивача на те, що за рішенням засновника ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач» передало йому житлову будівлю АДРЕСА_1, що в цілому негативно відобразилося у подальшій діяльності підприємства, вказана будівля була реалізована товариством, однак зобов'язання з повернення позикових коштів позивачу виконані не були, не можуть бути підставою для стягнення суми заборгованості по договорам позики з відповідача Українського товариства мисливців та рибалок. Також суд звертає увагу, що вказана нежитлова будівля перебувала на балансі ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», а право власності на таку мало Українське товариство мисливців і рибалок, яке на власний розсуд розпорядилося своїм майном.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Судом не встановлено підстав для виникнення у відповідача Українського товариства мисливців і рибалок обов'язку з повернення позики, наданої ПТКП «Фірма «Мисливпромпостач», на користь позивача, а тому позовні вимоги заявлені до відповідача Українського товариства мисливців і рибалок задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову та вирішує стягнути з відповідача Промислово-торговельного комерційного підприємства «Фірма «Мисливпромпостач» на користь позивача заборгованість за договорами безвідсоткової цільової позики від 07 березня 2008 року, від 22 вересня 2008 року, від 12 січня 2009 року, від 19 січня 2010 року, від 17 червня 2010 року, від 01 квітня 2010 року, від 21 жовтня 2010 року, від 19 жовтня 2010 року, від 06 вересня 2010 року, від 16 серпня 2010 року, від 08 лютого 2011 року у загальному розмірі 1200008 гривень, інфляційні витрати у загальній сумі 40411,26 грн., три проценти річних у сумі 2024,38 грн., у задоволенні решти позовних вимог суд вирішує відмовити з підстав наведених вище.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 2484,72 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 до Українського товариства мисливців і рибалок, Промислово-торговельного комерційного підприємства «Фірма «Мисливпромпостач» про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з Промислово-торговельного комерційного підприємства «Фірма «Мисливпромпостач», код ЄДРПОУ 13670245, на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами безвідсоткової цільової позики від 07 березня 2008 року, від 22 вересня 2008 року, від 12 січня 2009 року, від 19 січня 2010 року, від 17 червня 2010 року, від 01 квітня 2010 року, від 21 жовтня 2010 року, від 19 жовтня 2010 року, від 06 вересня 2010 року, від 16 серпня 2010 року, від 08 лютого 2011 року у загальному розмірі 1200008 (один мільйон двісті тисяч вісім) гривень, інфляційні витрати у загальній сумі 40411 (сорок тисяч чотириста одинадцять) гривень 26 копійок, три проценти річних у сумі 2024 (дві тисячі двадцять чотири) гривні 38 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Промислово-торговельного комерційного підприємства «Фірма «Мисливпромпостач», код ЄДРПОУ 13670245, на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) гривні 72 копійки.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.І. Шумейко
Суд | Оболонський районний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 23.10.2014 |
Оприлюднено | 24.10.2014 |
Номер документу | 41026692 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Оболонський районний суд міста Києва
Шумейко О. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні