Рішення

від 30.09.2014 по справі 910/16031/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16031/14 30.09.14

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний культурно-освітній центр "ІСТ-ВЕСТ"

про стягнення грошової суми

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Ковальчук В.М. (дов.№155/1/03-08 від 08.01.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний культурно-освітній центр "ІСТ-ВЕСТ" про стягнення грошової суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2014 порушено провадження у справі №910/16031/14 та призначено її до розгляду на 04.09.2014 року.

У судовому засіданні 04.09.2014 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та відкладено розгляд справи на 30.09.2014, у зв'язку із неявкою відповідача.

Під час судового зсідання 30.09.2014 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

Відповідач повторно не забезпечив явку свого представника до судового засідання, про поважність причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст-Вест» (орендар) укладено договір №10/3497 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

За умовами укладеного договору, а саме п.1.1., орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 23.04.2009 №336/1392 додаток 2 пункт 27 та листа Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 07.12.2007 №29/283-1013 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), далі - об'єкт оренди, за адресою: вулиця Михайлівська/ провулок Михайлівський, будинок №17а/2 літ.А для розміщення організації, яка здійснює діяльність у галузі освіти.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація» (п. 2.4. договору оренди).

Положеннями п.3.1. договору оренди визначено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 №34/91, та за грудень 2009 становить: 44,48 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 1 912,84 грн., місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору, за грудень 2009 становить: 44,48 за 1 кв. м орендної площі, що в цілому складає 1 912,84 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору оренди).

За приписами п.3.5. договору оренди, орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця (п. 3.6. договору оренди).

Згідно п.3.9. договору оренди, зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше, ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання договору. Орендодавець зараховує авансовий платіж, як орендну плату за два місяці. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться у відповідності до методики розрахунку орендної плати.

Із матеріалів справи вбачається, що об'єкт оренди передано відповідачу у тимчасове оплатне користування 01.12.2009 відповідно до складеного та підписаного сторонами акту приймання-передачі.

Розділом 9 договору оренди визначено строк дії договору, а саме з 01.12.2009 по 29.11.2012 року.

Проте, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, ТОВ «Міжнародний культурно-освітній центр «Іст-Вест» використовує нежилі приміщення, що є об'єктом оренди, до теперішнього часу.

У порушення умов договору оренди, відповідач не сплачує орендну плату, у зв'язку із чим в останнього утворилась сума заборгованості за період 01.01.2014 по 31.08.2014 у розмірі 22 376,27 грн. (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

З метою досудового врегулювання спору, КП «Київжитлоспецексплуатація» направило на адресу орендаря вимогу про сплату заборгованості за користування приміщенням №155/1/03-2135 від 03.06.2014, однак ані грошових коштів, ані відповіді від позивача не надходило, що зумовило звернення із даним позовом до суду.

У межах вказаного позову КП «Київжитлоспецексплуатація» просить також стягнути з відповідача пеню розміром 1 323,16 грн. та 3% річних у розмірі 214,75 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір 10/3497 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду є договором найму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Так, за актом приймання-передачі від 01.12.2009 нежилі приміщення за адресою вулиця Михайлівська/ провулок Михайлівський, будинок №17а/2 літ.А передані Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» у тимчасове платне користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародний культурно-освітній центр «Іст-Вест».

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що нежилі приміщення, на день розгляду спору не повернуті позивачу, оскільки акт прийому-передачі орендодавцю приміщень сторонами не складався. До того, відсутність заперечень з боку КП «Київжитлоспецексплуатація» щодо використання відповідачем об'єкту оренди, є фактом у підтвердження поновлення договору оренди.

За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено наявність обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний культурно-освітній центр «Іст-Вест» сплатити на користь позивача заборгованості з орендної плати, яка на день розгляду спору становить 23 914,18 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 1 323,16 грн. та 3% річних у розмірі 214,75 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.6.2. договору оренди погодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов договору оренди та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків. Так, здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 1 323,16 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 214,75 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний культурно-освітній центр "ІСТ-ВЕСТ" про стягнення грошової суми - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний культурно-освітній центр "ІСТ-ВЕСТ" (01011, місто Київ, вулиця Михайлівська/провулок Михайлівський, 17-А/2; ідентифікаційний код 20038789) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, 51А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість по орендній платі за період 01.01.2014-31.08.2014 у розмірі 22 376 (двадцять дві тисячі триста сімдесят шість) гривень 27 копійок, 1 323 (одну тисячу триста двадцять три) гривні 16 копійок пені, 214 (двісті чотирнадцять) гривень 75 копійок 3% річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 30.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 06.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова