Рішення

від 22.10.2014 по справі 910/19976/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/19976/14 22.10.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» до                   Приватного підприємства «Кваліта»                                                              про              стягнення 86   566,21 грн. суддя Пукшин Л.Г. Представники сторін: від позивача            не з'явились      від відповідача     не з'явились В судовому засіданні 22.10.14 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» про стягнення з Приватного підприємства «Кваліта»   заборгованості за поставлений товар у розмірі 86   566,21 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що останнім було поставлено товар відповідачу згідно з накладною № 1320 від 02.12.2011 року на суму 86   556,21 грн. Також 15.07.2014 р. було направлено позивачем відповідачу вимогу про оплату товару в тому числі і за накладною     № 1320 від 02.12.2011. Оскільки, відповідачем так і не було оплачено за поставлений товар, позивач звернувся до суду з вимого про стягнення  з відповідача заборгованості у розмірі 86   566,21 грн. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.09.2014 порушено провадження у справі № 910/19976/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 22.10.2014. 08.10.2014 р. позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду. 20.10.2014 загальним відділом  діловодства суду зареєстроване клопотання позивача про розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача, та зазначив про підтримання позовних вимог у повному обсязі У судове засідання 22.10.2014 відповідач уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду надсилалась на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – 02154, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 21, отже відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду. Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представників сторін. Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліта» (надалі – позивач) поставило Приватному підприємству «Кваліта» (надалі – відповідач) товар на суму  86   566,21 грн, що підтверджується накладною № 1320 від 02.12.2011 року, що підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками. За доводами позивача, відповідачем в порушення домовленостей та норм чинного законодавства  не оплачено товар, у зв'язку з чим виник борг у сумі 86   566,21 грн   З метою досудового врегулювання спору позивачем 15 липня 2014 р. направлялася на адресу відповідача вимога щодо  погашення  боргу в тому числі, що виник за накладною № 1320 від 02.12.2011 року у сумі 86   566,21 грн. Проте вказана вимога залишена без реагування, борг не погашений. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Дослідивши представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки. У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.   Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з  ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов'язання -      є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар  відповідачу за накладною  № 1320 від 02.12.2011 року у сумі 86   566,21 грн, який відповідачем не оплачено. Позивач звертався до відповідача з вимогою від 15.07.2014. щодо погашення існуючої заборгованості, проте вказана вимога залишена без реагування з боку відповідача. Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 86   566,21 грн нормативно та документально доведена, а тому підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за поставку товару. За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись     ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд – В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Приватного підприємства «Кваліта» (02154, м. Київ, проспект Возз'єднання, буд. 21, ідентифікаційний код 36240256) на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта» (90564, Закарпатська область Тячівський район, селище міського типу Тересва, вул.. Космонавтів, буд. 4, ідентифікаційний код 30756814)  заборгованості у розмірі 86   566 (вісімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн 21 коп. та витрати по сплаті  судового збору у розмірі 1 827 одну тисячу вісімсот двадцять) грн 00 коп. 3.     Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 23.10.2014 року              Суддя                                                                                                                     Л.Г.Пукшин