Рішення

від 20.10.2014 по справі 910/21205/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21205/14 20.10.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Княжий Град"

про стягнення 14 137,31 грн.

Суддя Лиськов М.О .

Представники :

від позивача: Веніамінова .П. (ордер КС № 113982)

Бац К.В. (дов. № 28/3 від 24.06.2014)

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 20.10.2014 відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.10.2014 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Княжий Град" (надалі - відповідач) про стягнення 14 137,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/21205/14, розгляд справи призначено на 20.10.2014.

В судове засідання, призначене на 20.10.2014, представник позивача з'явився та подав заяву про уточнення позовних вимог .

Клопотання обґрунтовано тим, що позивач просить додатково стягнути витрати на правову допомогу, а отже позовні вимоги підлягають збільшенню на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 20.10.2014, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 01030 2882166 6, згідно якого представник відповідача отримав поштове відправлення Господарського суду м. Києва з ухвалою про порушення провадження у справі.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ :

01.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Натура- Бразерс» (надалі - Позивач або Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Княжий Град» (надалі - Відповідач або Покупець) було укладено договір поставки № 151 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 8.1. Договір підписується Сторонами строком на один рік та набуває чинності з дати його підписання Сторонами. Договір вважається пролонгованим на наступний термін дії - 1 рік, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання за 30 календарних днів до закінчення строку його дії. Кількість пролонгацій не обмежена.

Відповідно до умов укладеного договору Позивач зобов'язався на підставі попереднього усного/письмового замовлення Покупця поставити Товар, обумовлений даним договором, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість (п. 1.1 Договору).

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У підпункті 1.2 п. 1 Договору сторони погодили, що найменування, асортимент, загальна кількість, ціна за одиницю, а також загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами у видаткових накладних, оформлених на підставі попередніх замовлень Покупця.

Згідно п. 2.1 та п. 2.2. ст. 2 Договору ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються Сторонами в видаткових накладних, оформлених на підставі попередніх замовлень Покупця, а також рахунках на оплату товару. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними, оформленими протягом терміну дії даного договору.

Порядок розрахунків за договором передбачено Сторонами у п. 4 Договору: розрахунки за кожну партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат Постачальника здійснюється в безготівковому порядку шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що визначений у цьому Договорі (п. 4.1 договору).

Покупець здійснює оплату за поставлений товар у розмірі 100 % від загальної вартості партії Товару, визначеної видатковою накладною, що засвідчує факт здійснення поставки товару за обумовленою вартістю, шляхом перерахування грошових коштів протягом 7 (семи) календарних днів з дати підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткових накладних.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання поставивши товар на суму 19 450,93 грн., що підтверджується видатковими накладними (належним чином засвідчені копії вказаних накладних містяться в матеріалах справи), які підписані відповідальною особою відповідача та відбитками печаток відповідача про отримання товару.

Разом з тим, відповідач повністю не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати поставленого товари в сумі 7 330,76 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо здійснення оплати за поставлений товар відповідачем виконано частково, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 7 330,76 грн.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив на адресу Відповідача претензію № 23/14 від 24.09.2014, в якій просив сплатити суму заборгованості по Договору. Підтвердженням направлення відповідачу претензії є опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек.

Однак, станом на день подачі позовної заяви Відповідач не сплатив свій борг по договору № 151 від 01.02.2013.

З урахуванням наведених положень укладеного сторонами Договору, виходячи з факту отримання товару покупцем за видатковими накладними, строк виконання зобов'язання встановлений в п. 4.3 Договору, щодо оплати поставленого і отриманого товару станом на час вирішення спору є таким, що настав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів погашення заборгованості в добровільному порядку відповідачем не надано.

За таких обстави, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за Договором поставки № № 151 від 01.02.2013у розмірі 7 330,76 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Окрім того позивач просить стягнути з відповідача 703,71 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, що встановлено п. 5.2 Договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 703,71 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України та п. 5.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 960,83 грн. вісім відсотків річних та інфляційні втрати в сумі 1 058,48 грн.

Відповідно до п. 5.2. ст.. 5 Договору у випадку прострочення розрахунків за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а крім цього збитки від інфляції та 8 % річних відповідно вимог ст. 625 ЦК України та у випадку затримки оплати більш, ніж на 30 календарних днів з моменту закінчення терміну, зазначеного в п. 4.3 Договору, Покупець сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої за Договором суми та збитків.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 8 % річних ґрунтуються на п. 5.2. Договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 8 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 8 % річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Окрім того, позивач просить стягнути на свою користь штраф в сумі 1 381, 04 грн., розмір якого встановлено в п. 5.2. Договору. Суд перевіривши розрахунок штраф вважає йото таким, що підлягає задоволенню.

Згідно зі п. 5.3 ст. 5 Договору за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти відповідно до ч. 1ст. 536 ЦК України у розмірі 15 % річних, які позивач просить стягнути в сумі 2 702, 51 грн.

Відповідно до п. 6.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України. - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року по справі N 32/5005/3471/2012 та вказано, що зазначені проценти за своєю правовою природою являються боргом, тому зменшення їх розміру є неможливим.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько- правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 193 ГК України застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 5.5. ст. 5 договору сплата штрафних санкцій не звільняє Сторони Договору від виконання взятих на себе зобов'язань в натурі.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Княжий Град" (01025, м. Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 2; ідентифікаційний код: 38061557) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 2В; ідентифікаційний код 38274554) 7 330 (сім тисяч триста тридцять) грн. 76 коп. - основного боргу, 703 (сімсот три) грн. 71 коп. - пені, 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 83 коп. - 8 % річних , 1 058 (одна тисяча п'ятдесят вісім) грн. 46 коп. - інфляційне збільшення суми боргу, 2 702 (дві тисячі сімсот дві) грн. 51 коп. - 15 % річних за користування чужими грошовими коштами, 1 381 (одна тисяча триста вісімдесят одна) грн. 04 коп. штраф за затримку оплати товару у розмірі 10 % від суми боргу, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору за подання позовної заяви та 1 965 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят п'ять) грн.. 00 коп. - послуги адвоката.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 24.10.2014

Суддя М.О. Лиськов