Рішення

від 15.10.2014 по справі 911/1401/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 911/1401/14 15.10.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Мультіфарма»

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі»

про стягнення 266 615, 94 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Биков С.Г.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Мультіфарма» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» про стягнення заборгованості за договором поставки № 04 від 15.01.2012 р. у розмірі 222 564, 52 грн., пені в розмірі 33 572, 34 грн., 2 893, 34 грн. - інфляційних втрат та 7 585, 74 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.04.2014 р. порушено провадження у справі № 911/1401/14 та призначено її до розгляду у судовому за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2014 р. справу № 911/1401/14 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

20.05.2014 р. матеріали справи № 911/1401/14 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2014р. справу № 911/1401/14 прийнято суддею Пригуновою А.Б. до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.07.2014 р. за участю повноважних представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі 01.07.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав уточнення до позовної заяви, у яких просить стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» заборгованість у розмірі 224 722, 74 грн., 47 983, 79 грн. - пені, 2 470, 46 грн. - інфляційних втрат, 10 796, 10 грн. - 3 % річних

Крім того, позивач в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України просить накласти арешт на все майно, що належить відповідачу, а також на розрахункові рахунки в Акціонерному товаристві «Укрексімбанк» та Публічному акціонерному товаристві «Кредобанк».

В той же час, 18.07.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав уточнення до позовної заяви, у яких зазначає, що заборгованість відповідача за договором № 04 від 15.01.2012 р. становить 222 564, 52 грн.

Виходячи зі змісту вищевказаних заяв, позивачем фактично збільшено заявлені до стягнення суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

При цьому, якщо до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

В той же час, позивачем не надано суду доказів сплати судового збору у зв'язку зі збільшенням розміру позовних вимог, а відтак - заява Приватного акціонерного товариства «Мультіфарма» не відповідає вимогам ст. 22 та п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України та підлягає поверненню позивачу, а спір даній справі вирішується виходячи із ціни позову, заявленої у позовній заяві.

Що ж до заяви позивача в частині забезпечення позову, суд відзначає, що відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено , але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Тож, приймаючи до уваги, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на рахунки боржника, майно відповідача не є предметом спору в межах даної справи та, при цьому, позивачем не конкретизовано відповідне майно та не надано суду доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду, суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову повністю.

При цьому, суд звертає увагу, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості вжиття одночасно декількох заходів до забезпечення позову стосовно однієї і тієї ж вимоги.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 21.07.2014р. дану справу передано для розгляду судді Коткову О.В. у зв'язку з відпусткою судді Пригунової А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.08.2014 р.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 р. справу № 911/1401/14 передано судді Приуновій А.Б. для подальшого розгляду, у зв'язку з її виходом із відпуски.

Відповідач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем пропущено позовну давність стосовно вимог про стягнення пені.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.10.2014 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2012 р. між Приватним акціонерним товариством «Мультіфарма» та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» укладено договір № 04, за умовами якого позивач зобов'язався передавати, а відповідач - приймати у власність та здійснювати оплату лікарських засобів в порядку, передбаченому даним договором.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору ціна товару встановлюється у відповідності до накладної та рахунку-фактури. Вартість упаковки та маркування включається у вартість товару.

Відповідно до пункту 6.1. договору розрахунок за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок позивача протягом 30-ти календарних днів з дати передачі товару.

Відповідно до пункту 6.2. договору у разі ненадходження на рахунок позивача грошових коштів за переданий товар у встановлений договором строк, відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 12.1., вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 04 від 15.01.2012 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 254 722, 74 грн., що підтверджується видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також судом встановлено, що відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти у сумі 30 000, 00 грн., у якості оплати товару за договором № 04 від 15.01.2012 р., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем повернуто Приватному акціонерному товариству «Мультіфарма» товар на суму 2 158, 22 грн.

16.01.2014 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 4 від 16.01.2014 р. про сплату заборгованості за договором № 04 від 15.01.2012 р. у розмірі 222 564, 52 грн. та 33 572, 34 грн. - пені.

Листом № 44/1 від 27.01.2014 р. відповідач визнав суму бору та зазначив про неможливість її погашення найближчим часом, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 04 від 15.01.2012 р. щодо розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 222 564, 52 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 33 572, 34 грн., 2 893, 34 грн. - інфляційних втрат та 7 585, 74 грн. - 3 % річних.

При цьому, позивач відзначає, що оскільки відповідач листом № 44/1 від 27.01.2014 р. визнав суму боргу та договірну суму пені, останній фактично погодив стягнення пені за період, більш, ніж шість місяців, а вказаний лист є невід'ємною частиною договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи з умов договору № 04 від 15.01.2012 р. відповідач зобов'язаний оплачувати товар протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки, а відтак - строк виконання зобов'язання є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, виходячи із наявних у справі первинних документів, зважаючи на її належність та допустимість, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» за договором поставки № 04 від 15.01.2012 р. у розмірі 222 564, 52 грн.

Крім того, позивач стверджує, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання та просить стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» пеню в розмірі 33 572, 34 грн., 2 893, 34 грн. - інфляційних втрат та 7 585, 74 грн. - 3 % річних.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, твердження позивача про погодження відповідачем більш тривалого строку нарахування пені, суд відзначає, що за правилами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, в той час як лист № 44/1 від 27.01.2014 р. не є договором у розмінні наведеної норми.

В той же час, суд звертає увагу, що листом № 44/1 від 27.01.2014 р. відповідач визнав суму заборгованості за договором № 04 від 15.01.2012 р., однак не вказав про визнання штрафних санкцій.

В той же час, відповідно приписів ст. 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено спеціальну позовну давність в один рік.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з розрахунку позивача перша поставка за договором здійснена 06.11.2012 р., остання - 13.12.2013 р., тобто, строк оплати 06.12.2012 р. та 13.01.2013 р. відповідно, в той час як із позовом до суду Приватне акціонерне товариство «Мультіфарма» звернулось у квітні 2014 року, а відтак - позовна давність стосовно вимог про стягнення з відповідача пені за договором № 04 від 15.01.2012 р. на час звернення до суду сплила.

При цьому, суд враховує норми ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку та відзначає, що звернення позивача з претензією про сплату боргу та, відповідно, визнання такого боргу відповідачем відбулось після спливу встановленої ст. 258 Цивільного кодексу України спеціальної позовної давності.

Тож, виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги заяву Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» про застосування наслідків спливу позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 33 572, 34 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем допущено прострочення оплати товару за договором № 04 від 15.01.2012 р., приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за період з 13.01.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним платежем, визначена позивачем не суперечить встановленим судом обставинам) до 18.08.2014 р. (дата, визначена позивачем самостійно)

Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає вимогам чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в часині стягнення заборгованості у розмірі 222 564, 52 грн., а також 7 585, 74 грн. - 3 % річних та 2 893, 34 грн. - інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Мультіфарма» задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 3-б, код ЄДРПОУ 21568905), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Приватного акціонерного товариства «Мультіфарма» (04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, код ЄДРПОУ 25290418) заборгованість у розмірі 222 564, 52 (двісті двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири грн. 52 коп.) грн., 7 585, 74 (сім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять грн. 74 коп.) грн. - 3 % річних, 2 893, 34 (дві тисячі вісімсот дев'яносто три грн. 34 коп.) грн. - інфляційних втрат та 4 660, 87 (чотири тисячі шістсот шістдесят грн. 87 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.10.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.