Рішення

від 21.10.2014 по справі 310/1656/14-ц

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/1656/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2014 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого -судді Пустовіт З.П.,

при секретарі Гоноболіній О.І.,

з участю представника позивача - прокурора Лемішко М.В., відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бердянську цивільну справу за позовом Бердянської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області, реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання незаконними та скасування п. 5, 5.3 рішення Бердянської міської ради №9 від 31.03.2010 року, визнання недійсним державного акта на права власності на земельну ділянку, зобов'язання скасування державної реєстрації права власності, витребування з незаконного володіння земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що п.п. 5, 5.3 рішення Бердянської міської ради № 9 від 31.03.2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0837га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва. На підставі цього рішення їй був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №911781, який зареєстрований управлінням Держкомзему у м. Бердянську за реєстраційним номером 011026500571, кадастровий номер 2310400000:07:002:0108. Прокурор просив визнати недійсним та скасувати п.п. 5.5.3 рішення Бердянської міської ради № 9 від 31.03.2010р., визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №911783 та зобов'язати ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська. В обґрунтування позову вказує на те, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що рішенням № 9 від 31.03.2010 року було затверджено проекти відведення та передано у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва з порушенням вимог ст.ст.48,50,51,52,59, 60, 118,123 ЗК України, ст.ст.85,88,90 Водного кодексу України, ст.16,17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.12,19 ЗУ «Про планування і забудову територій» , ст.21 ЗУ «Про основи містобудування», чим грубо порушено вимоги земельного, водного, містобудівного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю. Спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, проте в порушення ст.9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» зазначена вимога виконана не була. Спірна земельна ділянка знаходиться в межах м. Бердянська в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря та не може бути передана у приватну власність, бо це є порушенням вимог ст. 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 88,90 Водного кодексу України, якими передбачено, що земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Зазначене підтверджується актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року. Спірним рішенням порушено вимоги містобудівного законодавства. Згідно із ст.19 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що на території населеного пункту відповідною радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб. Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах міста та враховується при розробленні землевпорядної документації. Відповідно до інформації виконавчого комітету Бердянської міської ради від 15.05.2013 року з посиланням на Генеральний план м.Бердянська, затверджений рішенням Бердянської міської ради №8 від 25.06.2009, земельна ділянка по вул.. Курортній, 110-г розміщується частково на території зелених насаджень спеціального призначення та частково на території, передбаченої для створення магістралі загальноміського призначення, що поєднує собою Пролетарський проспект, вул.. Курортну та вул.. Макарова. Так, відповідно до положень ст.ст. 13,14 Конституції України - право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Тому земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді в особі Бердянської міської ради. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень інтересів держави. Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) за використанням і охороною земель, є Держсільгоспінспекція України, однак відповідно до законодавства вона не наділена правом звернення до суду.

У травні 2014 року до суду було подано уточнюючу позовну заяву, в якій співвідповідачами залучено ОСОБА_1 та реєстраційну службу Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, в якій прокурор додатково послався на те, що перевіркою було встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27.12.2012 року власником спірної земельної ділянки став ОСОБА_1 Однак, враховуючи, що ОСОБА_3 не набув у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку, продавши її ОСОБА_1, то і в останнього також не виникло на законних підставах право власності на землю, оскільки такий правочин є нікчемним, так як спрямований на протиправне відлучення об'єкта права українського народу - землі прибережної захисної смуги, які не підлягають передачі з державної до приватної власності. У цьому разі не вимагається визнання такого правочину недійсним Станом на теперішній час ОСОБА_1 незаконно володіє земельною ділянкою, яка відповідно до положень ст.ст. 387,388, 1213 ЦК України має бути повернута територіальній громаді. У урахуванням викладеного прокуратура просила визнати незаконним та скасувати п.п.5,5.3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області №9 від 31.10.2010 року, визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК №911783 на земельну ділянку площею 0,0837, виданого на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 , зобов'язати реєстраційну службу Бердянського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 цю земельну ділянку територіальній громаді м.Бердянська в особі Бердянської міської ради

Представник позивача Лемішко М.В. підтримала позовні вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник за довіреністю ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, остання оголосила письмові заперечення, в яких послалася на те, що прокурор, звернувшись із позовом в інтересах держави, не довів порушення інтересів держави, бо держава не є власником земель в межах населеного пункту, а крім цього не може вимагати витребування майна від відповідача, бо таке право має тільки власник - територіальна громада в особі Бердянської міської ради. При зверненні до суду ним пропущено позовну давність, що є підставою для відмови в позові. Оскаржувана земельна ділянка на час розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою відносилася до категорії земель житлової та громадської забудови, а тому проект не потребував землевпорядної експертизи. Прокурором не надано доказів щодо віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення. Рішення з переведення спірної ділянки до земель водного фонду Бердянською міською радою не приймалося. До того ж на момент ухвалення оскаржуваного рішення було чинним рішення №11 від 10.12.2004 року щодо встановлення уздовж Азовського моря в межах м.Бердянська сорокаметрової прибережної захисної смуги. Перевірки та листи про відкликання висновків, на які посилається прокурор, приймалися вже після набуття права власності на земельну ділянку. Земельна ділянка знаходилася поза межами Закону України «Про охорону земель», бо не перебуває під особливою охороною держави, а тому при укладенні договору купівлі-продажу не було порушено публічний порядок. Крім цього, прокурор не довів свого права на звернення до суду з метою представництва інтересів держави. Просили в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив.

Представники відповідачів - Бердянської міської ради і Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області в судове засідання не з'явилися, про день слухання справи сповіщені належним чином, подали заяви про розгляд справу без їх участі.

Представник реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області в запереченні проти позову в частині зобов'язання реєстраційної служби Бердянського МРУ вчинити певні дії від 17.06.2014 року також просив розглядати справу без представника.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідач ОСОБА_1 зі своїм представником ОСОБА_2 у своїй усних та письмових заявах посилаються на те, що прокурор звернувся з цим позовом до суду з пропуском позовної давності, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України (в редакції закону станом на день прийняття Бердянською міською радою оскаржуваного рішення) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року № 4176-УІ, який набрав чинності 15.01.2012 року, п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України був виключений.

Проте, відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Отже з огляду на приписи п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону, їх доводи про сплив позовної давності у даному випадку не можуть бути прийняті судом до уваги.

Статтями 13, 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 116, 118, 125 ЗК України право власності громадянина на земельну ділянку виникає на підставі державного акту про право власності, який видається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, прийнятим за результатами розгляду відповідного клопотання (заяви) фізичної особи та землевпорядної документації щодо конкретної земельної ділянки, узгодженої контролюючими службами.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 5,5.3 рішення Бердянської міської ради № 9 від 31.03.2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0837га, в межах норм безоплатної приватизації, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №911781, який 25.05.2010р. був зареєстрований управлінням Держкомзему у м. Бердянську в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі» за реєстраційним номером 011026500781.

Як вбачається з листа виконавчого комітету Бердянської міської ради №05-2886/37 від 15.05.2013 року з посиланням на Генеральний план міста Бердянська, затверджений рішенням Бердянської міської ради №8 від 25.06.2009р., спірна земельна ділянка розташована в межах міста Бердянська та розміщена частково на території зелених насаджень спеціального призначення та частково на території, передбаченої для створення магістралі загальноміського значення, що поєднує собою Пролетарський проспект, вул. Курортну та вул. Макаренко.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08.05.2013 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться в межах міста Бердянська, в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря.

За вимогами ст.60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі ст.88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих вод об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ і інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів на навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Судом встановлено, що проект землеустрою щодо визначення розміру і встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря і лиману на території міста Бердянська не розроблявся і Бердянською міською радою не затверджувався, що підтверджується листом виконкому Бердянської міської ради від 07.04.2014р. №04-1977/37.

Втім, суд не може прийняти заперечення представника відповідача щодо недоведення прокурором віднесення земельної ділянки до земель водного фонду за відсутності відповідного рішення Бердянської міської ради, враховуючи постанову Верховного суду України від 21 травня 2014 року по справі №6-14ц/14, прийнятою з мотивів неоднакового застосування судами законодавства, яка є обов'язковою для суду, в якій вказано, що за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. Відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку № 434, Постанови № 486 розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтями 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а на землях населених пунктів відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, суд вважає, що прокурором доведені порушення вимог ст. 88,90 Водного Кодексу України та ст.60 Земельного Кодексу України при винесенні спірного рішення №9 від 31.03.2010р. про затвердження проекту землеустрою про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки.

Також судом встановлено з наданих представником відповідача копій, що рішенням Бердянської міської ради Запорізької області №32 від 24 грудня 2009р. ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0837га, розташованої по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Як вбачається з пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на той час спірна земельна ділянка перебувала в оренді ПП «Компанія «Вайтекс» та надавалася йому для будівництва готелю котеджного типу.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 18 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація регулює планування, забудову та інше використання територій, є основою для вирішення питань раціонального використання територій, вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Статтею 13 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови, містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Як вбачається з пояснювальної записки до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 земельна ділянка, що підлягала передачі у власність відповідачу, відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі була віднесена до земель « 1.11.6. Іншої комерційної діяльності» Також зазначено, що відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України дана земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі житлової та громадської забудови. Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3. для індивідуального дачного будівництва передбачена зміна цільового використання земельної ділянки на рекреаційне призначення (код 1.17 УКЦВЗ).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно зі ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких є вичерпним, зокрема, землі рекреаційного призначення, землі житлової та громадської забудови тощо. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Однією з основних вимог ЗК України щодо використання земель є вимога цільового використання земельних ділянок.

До земель житлової та громадської забудови, відповідно до ст. 38 ЗК України, належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Відповідно до вимог ст. 39 ЗК України ( в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення), використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Статтею 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст і інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка згідно з Генпланом міста Бердянська розміщується на території земель рекреаційного призначення, однак всупереч ст. 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч.9 ст.118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_3 проведена не була, а тому суд приходить до висновку, що Бердянською міською радою було порушено вимоги земельного законодавства при передачі спірної ділянки у власність відповідачу.

Відповідно до ч.1,2 ст. 20 ЗК України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

У п. 2 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. Орган, до якого надійшла заява (клопотання), розглядає її та за наслідками розгляду надає згоду на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки розробляється особами, які мають ліцензію на проведення робіт із землеустрою на підставі договору із заявником та погоджується із органом земельних ресурсів, органом містобудування та архітектури, органом охорони культурної спадщини, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічним органом. Проект разом із позитивним висновком державної експертизи документації із землеустрою подається до органу місцевого самоврядування на розгляд, який в подальшому приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

В порушення вимог ст.20 ЗК України і Постанови Кабінету Міністрів України №502 від 11 квітня 2002 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, рішення про зміну цільового використання земельної ділянки на момент затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 Бердянською міською радою не приймалося.

За приписами ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд визнає, що п.п.5,5.3 рішення Бердянської міської ради № 9 від 31.03.2010 року прийнято з порушенням норм ЗК України, ВК України щодо розпорядження землями визначеної категорії, а спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3 без вирішення питання про переведення землі до належної категорії, тобто передано за іншим цільовим призначенням. А відтак вказані пункти рішення є недійсними і підлягають скасуванню, виданий на їх підставі державний акт на право власності на земельну ділянку також є недійсним.

Судом також встановлено, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки, реєстровий № 4715 від 27.12.2012 року спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1, про що є відмітка на державному акту про перехід права власності на земельну ділянку площею 0,0837 га, яка розташована в м.Бердянську по АДРЕСА_1 до покупця.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, використання, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України).

Землі рекреаційного призначення є об'єктом особливої охорони держави, відповідно до положень ст.1 ЗУ «Про охорону земель».

У зв'язку з тим, що внаслідок визнання незаконним п.5, 5.3 рішення Бердянської міської № 9 від 31.03.2010 року про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: м.Бердянськ, АДРЕСА_1, визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, то і укладений в подальшому договір відчуження вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а тому він є нікчемним.

Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та обтяжень» передбачена певна процедура реєстрації прав на нерухомість, до складу якої входять також земельні ділянки.

За положеннями ст.26 зазначеного закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, зазначеним законом передбачено скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, однак таке рішення приймається відповідним органом державної влади на підставі рішення суду.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора в частині покладення обов'язку на реєстраційну службу Бердянського МРУЮ Запорізької області скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер 2130400000:07:002:0108 підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом ухвалення: скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська Запорізької області.

Відповідно до положень Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з 1 січня 2013р. землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Враховуючи вищевикладене, підлягають також задоволенню вимоги позивача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради.

Приймаючи таке рішення, суд враховує, що згідно ст. 4 Закону України від 19.06.2003 року "Про державний контроль за використанням та охороною земель" об"єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, зокрема, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України(ст. 2 Закону).

Таким чином, порушення вимог закону при передачі у власність особі земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Як визначено у ч.1 ст.5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" в редакції Закону від 16.10.2012 року, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду( контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до Указу Президента України від 13.04 2011 року № 459/2011, таким центральним органом виконавчої влади є Державна інспекція сільського господарства України.

Виходячи із норм Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" щодо повноважень зазначеного центрального органу у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотримання законодавства України про охорону земель та Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04 2011 року № 459/2011, то повноваженнями безпосередньо звертатися до суду із позовами Держсільгоспінспекція не наділена.

Бердянський міжрайонний прокурор в обґрунтування поданого по даній справі позову посилається на порушення вимог законодавства, у тому числі земельного, з боку органу місцевого самоврядування - Бердянської міської ради під час прийняття п.п. 5, 5.3 рішення № 9 від 31.03.2010 року та порушення інтересів держави у сфері контролю за використанням і охороною земель, як національного багатства, що свідчить про правомірність звернення прокурора для захисту інтересів держави до суду із даним позовом.

За приписами ч.2 ст. 45 ЦПК України у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або про відсутність у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, заперечення про те, що даний позов Бердянського міжрайонного прокурора заявлений неналежним позивачем, не погоджується із вимогами названих норм матеріального та процесуального права.

Посилання в запереченнях на те, що при зверненні до суду прокурор не зазначив жодних підстав, передбачених ст. 140 ЗК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ст. 140 ЗК України визначено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в передбаченому законом порядку, а не коли особа набула право на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийняте з порушенням вимог закону.

У даному випадку предметом судового спору було саме питання законності передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, а не вилучення ділянки, набутої на законних підставах. Прийняття ж рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу йому у власність земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить законам України.

Заперечуючи проти позову, відповідач вважає, що при розгляді справи повинні бути застосовані як положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і наведених у запереченні рішень Європейського суду з прав людини. Втім дані твердження не є обґрунтованими, враховуючи, що фундаментальним принципом застосування судового прецеденту є те, що судове рішення, яке використовується як прецедент, має бути ухвалене у спорі, який аналогічний спору, що фактично розглядається.

Між тим, аналіз та оцінка встановлених по розглянутій справи обставин свідчать, що обставини наведених в запереченнях рішень, як судових прецедентів, є різними. Інші доводи заперечення зводяться до власної правової оцінки обставин та не можуть бути враховані судом при ухваленні рішення.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись ст. 13,14,19 Конституції України, ст. ст. 10,11,45,57-60,88,212-215 ЦПК України, ст.ст. 18-21,50,51,58,60,62,116,118,152 ЗК України, ст.88,90 Водного кодексу України, ст. 203,236,268,328,393,1212 ЦК України, Закону України «Про основи містобудування», ЗУ «Про Державний земельний кадастр», ст.ст.. 4,5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", п.п.60,61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012р. №1051, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Бердянського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати п.п.5, 5.3 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання №9 від 31.03.2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам», яким передана у приватну власність ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911783 на земельну ділянку площею 0,0837 га, виданого на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2310400000:07:002:0108, площею 0,0837 га.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1, ІІН НОМЕР_1, земельну ділянку, кадастровий номер 2310400000:07:002:0108, вартістю 84076,65 га, площею 0,0837га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, територіальній громаді міста Бердянська в особі Бердянської міської ради.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави по 487,20 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: З. П. Пустовіт