Рішення

від 10.10.2014 по справі 917/1696/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

10.10.2014р. Справа № 917/1696/14

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.

за участю представників:

прокуратури: Пальонна О.О.,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: Калівошко В.І.,

третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора Полтавського району в інтересах Держави,

вул.М.Бірюзова, 32, м.Полтава, 36022

до 1. Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області,

вул. Шевченка, 5, м.Полтава, 36011

2. Фермерського господарства "Калівошко",

с. Старицьківка Машівського району Полтавської області, 39410

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ Держземагентства в Полтавському районі, вул.Шевченка,7, м.Полтава, 36011

про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Полтавського району в інтересах Держави звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області та Фермерського господарства "Калівошко" про визнання недійсним розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації від 24.01.2011р. "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельною ділянкою площею 26,8 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Василівської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - Фермерському господарству "Калівошко" та визнання недійсним договору від 28.12.2011р. про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку загальною площею 29,3988 га, посилаючись на порушення відповідачами вимог законодавства України при винесенні розпорядження та укладенні договору.

В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що станом на 24.01.2011 року (дату винесення оскаржуваного розпорядження) межі земельної ділянки не було визначено в натурі (на місцевості), тому надання земельних ділянок можливе лише на підставі проектів землеустрою, а не технічної документації, яка також не затверджувалась. Крім того, прокурор зазначає, що при прийнятті розпорядження та укладенні оспорюваного договору порушені вимоги статей 401,404 ЦК України, якими встановлено, що сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом і сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки.

Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила, вимог суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі не виконала, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку зі звільненням головного спеціаліста юридичного сектору, а тому неможливістю на даний час направити повноважного представника на судове засідання та на підставі викладеного неможливістю надати документи на виконання вимог ухвал суду (а.с.61).

Відділ Держземагенства у Полтавському районі, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.59), не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання, вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи не виконав.

Суд, заслухавши думку прокурора та представника відповідача 2, розглянувши матеріали справи, зважаючи на належне повідомлення відповідача 1 та третьої особи про час та місце розгляду справи, приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача 1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні прокурором позовні вимоги підтримані в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві.

Фермерське господарство "Калівошко" у відзиві на позовну заяву (а.с.51-52) та його представник у судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, оплата за договором про встановлення земельного сервітуту проводиться відповідачем своєчасно та в повному обсязі

Суд, заслухавши прокурора, представника відповідача 2, розглянувши матеріали справи, встановив, що розпорядженням Голови Полтавської районної державної адміністрації №100 від 24.01.2011 року (а.с.18) надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту) площею 26,8 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Василівської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Фермерському господарству "Калівошко".

28.12.2011 року, на підставі вказаного розпорядження, Полтавською РДА укладено договір з ФГ "Калівошко" про встановлення земельного сервітуту , відповідно до умов якого розпорядником земельних ділянок- Полтавською РДА надано право обмеженого користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Василівської сільської ради (землі запасу) площею 29,3988га, кадастровий №5324080500:00:003:0005, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 09.02.2012 року під №532400004001339(а.с.19-23).

В договорі сторони передбачили термін дії договору (пункти 4.1.-4.3), розмір плати за користування земельними ділянками, умови договору, припинення дії сервітуту (пункти 5.1.- 6.4), відповідальність сторін, а також інші умови, необхідні для даного виду договорів.

Вважаючи, що прийнятті розпорядження та укладення договору порушені вимоги законодавства України, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції на момент прийняття розпорядження та укладення договору) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Згідно статті 123 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття розпорядження та укладення договорів) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яке приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості) без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Kабінету Mіністрів України від 26 травня 2004 року № 677, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Полтавського району (землі запасу) орієнтовною площею 26,8 га, а згідно укладеного договору загальна площа земельної ділянки становить 29,3988 га.

Таким чином, межі земельних ділянок, право користування якими на умовах земельного сервітуту надано ФГ "Калівошко", на час прийняття розпорядження не було визначено, а згідно ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок можливе лише на підставі проектів відведення земельних ділянок, після їх відповідного затвердження.

Отже, Полтавською районною державною адміністрацією при винесенні розпорядження №100 від 24.01.2011 року, а в подальшому при укладанні договору про встановлення земельного сервітуту без будь-якого попереднього затвердження землевпорядної документації, порушено вимоги земельного законодавства України.

Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина 3 статті 98 Земельного кодексу України).

Статтею 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, таких як інші земельні сервітути.

Згідно статті 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Отже, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина 1 статті 401 Цивільного кодексу України).

Вищевказаним договором на встановлення земельного сервітуту, не аргументовано неможливість задоволення потреб ФГ "Калівошко" щодо вимог встановлення сервітуту в інший спосіб, а також відсутні посилання на недоліки земельних ділянок, що зумовлені їх місцем розташування або природним станом, що унеможливлюють ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дане твердження також підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства державної інспекції сільського господарства в Полтавській області від 23.05.2014р. (а.с.34-36)

Зазначене вказує на те, що договір сервітуту укладений з порушенням норм чинного земельного законодавства, оскільки передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В листі Вищого господарського суду України "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами" Вищий господарський суд України роз'яснює, що судам необхідно перевіряти повноваження відповідних органів, на виконання рішень яких було укладено спірний договір, щодо вирішення питань регулювання земельних відносин і вилучення земельних ділянок.

Враховуючи те, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації №100 від 24.01.2011р. прийнято з порушенням законодавства, що тягне за собою визнання його недійсним, а також укладення на підставі цього розпорядження з порушенням вимог Земельного та Цивільного кодексів України, які регулюють порядок та умови встановлення земельних сервітутів, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог в частині визнання укладеного на підставі розпорядження договору про встановлення земельного сервітуту від 28.12.2011р. недійсним.

Статтею 216 ЦК України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Частиною третьою статті 207 ГК України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 2.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р., якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Згідно ч. 3 ст. 49 ГПК судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Положенням п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. визначено, що, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що судовий збір в частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору підлягає стягненню з Полтавської районної державної адміністрації та з Фермерського господарства "Калівошко" в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов прокурора задовольнити.

2. Визнати недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації №100 від 24.01.2011 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту)" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (землі запасу) Фермерському господарству "Калівошко" орієнтовною площею 26,8 га (землі сільськогосподарського призначення).

3. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 28.12.2011 року між Полтавською районною державною адміністрацією та ФГ "Калівошко" на земельну ділянку площею 29,3988 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Василівської сільської ради, кадастровий №5324080500:00:003:0005, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 09.02.2012 року під №532400004001339.

4. Зобов'язати Фермерське господарство "Калівошко" (с. Старицьківка Машівського району Полтавської області, 39410, ідентифікаційний код 33531548, інші відомості - не відомі) повернути до земель запасу Василівської сільської ради земельну ділянку площею 29,3988 га, за межами населеного пункту в адміністративних межах Василівської сільської ради, кадастровий №5324080500:00:003:0005, загальною вартістю 811 120, 82 грн.

5. Стягнути з Полтавської районної державної адміністрації (вул. Шевченка, 5, м.Полтава, 36011, ідентифікаційний код 04057505, інші відомості - не відомі) на користь Державного бюджету України (Одержувач коштів: УДКСУ у м.Полтава, код одержувача: 38019510, р/р 31214206783002, банк одержувача ГУДКСУ у Полтавській області, код банку 831019, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПО Господарського суду Полтавської області 03500004) 1218,00 грн. судового збору.

6. Стягнути з Фермерського господарства "Калівошко" (с. Старицьківка Машівського району Полтавської області, 39410, ідентифікаційний код 33531548, інші відомості - не відомі) на користь Державного бюджету України (Одержувач коштів: УДКСУ у м.Полтава, код одержувача: 38019510, р/р 31214206783002, банк одержувача ГУДКСУ у Полтавській області, код банку 831019, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПО Господарського суду Полтавської області 03500004) 1218,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 17.10.2014 року.

СУДДЯ Кульбако М.М.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.