Ухвала

від 21.10.2014 по справі 814/1562/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 р. Справа № 814/1562/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Градовського Ю.М. судді - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 р. №0000371702 та податкової вимоги №168 від 25.02.2013р., -

встановиЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 р. №0000371702 та податкової вимоги №168 від 25.02.2013 року.

Суд першої інстанції своєю постановою від 24 травня 2013 року позов задовольнив повністю.

Визнав незаконною та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000371702 від 01.02.2013р. про стягнення з ФОП ОСОБА_4 ПДВ у розмірі 8 083,00 грн. і штрафних санкцій 2 020,75грн.

Визнав незаконною та скасував податкову вимогу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 25.02.2013 р. № 168 про стягнення суми податкового боргу у розмірі 11 506,34грн. та пені на суму 1 530,39 грн.

Державна податкова інспекція у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна податкова інспекція у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 26.12.2012 року по 28.12.2012 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань взаємовідносин з ТОВ "СОФИТА" за грудень 2010 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 27/17-200/НОМЕР_2 від 08.01.2013 року у якому встановлено порушення ФОП ОСОБА_4 п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - ЗУ №168/91-ВР) зі змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року у сумі 8083,33 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000371702 від 01.02.2013 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 8 083,00 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 2 020,75 грн.

Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 ЗУ №168/91-ВР, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами Податкового Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податковго Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами позову підтверджено, що у 2010 року між позивачем та ТОВ "СОФИТА" існували господарські взаємовідносини із створення сайта, розробку і виготовлення, якого здійснювало ТОВ "СОФИТА". Робота виконувалась на протязі більше як шести місяців і була закінчена у грудні 2010 року.

Оплата за створення сайта і його підтримки проведена по факту виконаних робіт відповідно до рахунків:

- № СФ-0001857 від 29.12.2010 року на суму 28 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 47 750,00 грн. Кошти списано з рахунку позивача 29.12.2010 року, що підтверджується банківською випискою, факту отримання коштів на рахунок підтверджується податковою накладною № 1857 від 29.12.2010 року;

- № СФ-0001859 від 29.12.2010 року на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 666,67 грн. Кошти списано з рахунку позивача 29.12.2010 року, що підтверджується банківською випискою, факту отримання коштів на рахунок підтверджується податковою накладною № 1859 від 29.12.2010 року.

Факт виконання робіт оформлено актами приймання-здавання виконаних робіт № ОУ-0001857 та № ОУ-0001859 від 29.12.2010 року.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що роботи по створенню сайту фактично виконані, позивачем податковий кредит сформовано правомірно та обґрунтовано, заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість.

Позивачем надано достатньо доказів реальності господарських операцій між ним та ТОВ "СОФИТА".

Крім того, на час здійснення господарських операцій ТОВ "СОФИТА" було включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

Аналогічна правова позиція викоалена у постановах Верховного суду України від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10. Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Що стосується визнання незаконною та скасування податкової вимогу, слід зазначити наступне.

У відповідності до п.п. 14.1.153 п. 14.1сти. 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку , визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У пункті 59.3 статті 59 Податкового Кодексу України зазначено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога № 168 на суму 11 506,34 грн. була виставлена ФОП ОСОБА_4 25.02.2013 року. Сума податкового боргу відповідно до вимоги становить: 7 955,20 грн. - основний платіж, 2 020,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції, 1 530,39 грн. - пеня.

Згідно з п. 56.3 ст. 56 Податкового Кодексу України скарга на податкове повідомлення-рішення подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Відповідно до п. 56.15 ст. 56 Податкового Кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні , на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Приписами п. 56.18 ст. 56 Податкового Кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Тобто, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення протягом 1095 днів, при цьому зобов'язання вважається неузгодженим (а відповідно контролюючим органом не може бути виставлено податкову вимогу) в разі звернення до суду в строки, визначені п. 56.3 ст. 56 ПК України.

Згідно з матеріалами справи, ФОП ОСОБА_4 06.02.2013 року звернулась до Державної податкової служби Миколаївської області зі скаргою на податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ДПС № 0000371702 від 01.02.2013 року про стягнення ПДВ у розмірі 8 083,00 грн. і штрафних санкцій 2 020,75 грн.

Рішенням Державної податкової служби Миколаївської області від 21.02.2013 року № 417/10/10-209 про результати розгляду скарги, скаргу ФОП ОСОБА_4 від 06.02.2013 року № 2 залишено без задоволення.

Зазначене рішення, відповідно до пояснень позивача, наданих ним у позовній заяві, ФОП ОСОБА_4 так і не отримала.

Таким чином, Державна податкова інспекція у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової інспекції передчасно винесла податкову вимогу.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 р. №0000371702 та податкової вимоги №168 від 25.02.2013р. є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 р. №0000371702 та податкової вимоги №168 від 25.02.2013р., - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя Ю.М. Градовський суддя К.В. Кравченко