Рішення

від 23.10.2014 по справі 917/2019/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2014 р. Справа №917/2019/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Логістик", вул. Буровиків, 4,м. Полтава, Полтавська область,36034

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина", с. Попівка, Миргородський район, Полтавська область,37633

про стягнення заборгованості в сумі 617 006,47 грн.

Суддя Тимощенко Оксана Миколаївна

Представники сторін:

від позивача - Друб О.М., дов. від 26.09.2014

від відповідача - Марченко Г.І., дов. від 01.08.2014 року

В судовому засіданні 23.10.2014 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 617 006,47 грн. заборгованості за договором купівлі продажу № 33 від 26.03.2214 року, а саме: 470 463,50 грн. - основного боргу, 43 759,55 грн. - пені, 37 637,08 грн. - штрафу, 19 978,59 грн. - 10% річних, 45 167,75 грн. інфляційних втрат.

Представник позивача виклав зміст позовних вимог та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що пунктами 6.2 та 6.3. договору сторони передбачили обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору шляхом проведення переговорів та можливість звернення до суду лише за умови виконання п.6.2 договору. Однак жодних переговорів сторонами щодо врегулювання спору не проводилося.

Також представник відповідача вказує на те, що у видатковій накладній №99 від 11 квітня 2014 року не зазначено прізвище та посада отримувача, номер та дата довіреності, на підставі якої видано товарно-матеріальні цінності, а у товарно-транспортній накладній №99 від 11 квітня 2014 року у графі «Вантаж одержав (підпис)» підпис одержувача відсутній, у графі «прізвище ім'я, по-батькові» прізвище, ім'я, по-батькові одержувача відсутнє. В довіреності №131 від 11, квітня 2014 року підпис довіреної особи керівником та головним бухгалтером відповідача не засвідчений по причині його відсутності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

26.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія Логістик" (продавець, позивач) та Приватно - орендним сільськогосподарським підприємством "Батьківщина" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу №33 (договір) ( арк. с. 8-9). Згідно умов вказаного договору продавець постачає нафтопродукти, в асортименті, надалі товар, а покупець отримує та оплачує його (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, оплата за товар здійснюється на протязі 15-ти календарних днів з дня отримання товару. Днем отримання товару відповідно до п.2.1. договору є день виписки видаткової накладної.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору позивачем на адресу відповідача 11.04.2014 року було поставлено товар (нафтопродукти) в кількості 32120 л на загальну суму 497 860,00 грн. що підтверджується товарно-транспортною накладною №99 від 11.04.2014 р., видатковою накладною №99 від11.04.2014 р. та довіреністю №131 від 11.04.2014р. (арк. с. 10-13).

Позивач вказує, що взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару відповідач виконав частково, розрахувавшись за поставлений товар на суму 27 396,50 грн., що підтверджується банківською випискою (арк. с. 16). Отже, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 470 463,50 грн., яку і просить стягнути позивач.

Також позивачем на підставі пункту 4.4. договору нараховано відповідачу: пеню в сумі 43 759,55 грн. за період з 27.04.2014 року по 29.09.2014 року, штраф в розмірі 8% в сумі 37 637,08 грн., 10% річних в сумі 19 978,59 грн. за період з 27.04.2014 року по 29.09.2014 року, інфляційні втрати в сумі 45 167,75 грн. за період з 27.04.2014 року по 29.09.2014 року, які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі - продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред'явлення позову та розгляду справи, відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу №33 від 26.03.2014 року в частині оплати боргу в сумі 470 463,50 грн. не виконав.

Судом встановлено, що товарно-транспортною накладною №99 від 11.04.2014 р., видатковою накладною №99 від11.04.2014 р. та довіреністю №131 від 11.04.2014р. (оригінали даних документів було оглянуто судом в судовому засіданні) (арк. с. 10-13) підписаних сторонами, підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 497 860,00 грн.

Отже, відповідач підписавши договір купівлі-продажу № 33 від 26.03.2014 року, видаткову накладну №99 від11.04.2014 р., товарно-транспортну накладну №99 від 11.04.2014 р., видавши довіреність на тримання отримання товару, оплативши частину поставленого товару на суму 27 396,50 грн. (що підтверджується банківською випискою арк. с. 16) визнавав факт наявності в нього зобов'язання з оплати поставленого товару.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

В пункті 4.4. договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, штраф у розмірі 8% від простроченого платежу, 10% річних та індекс інфляції за весь час прострочення.

Позивачем нараховано відповідачу:

- пеню в сумі 43 759,55 грн. за період з 27.04.2014 року по 29.09.2014 р.;

- штраф в розмірі 8% в сумі 37 637,08 грн.;

- 10% річних в сумі 19 978,59 грн. за період з 27.04.2014 року по 29.09.2014 р.;

- інфляційні втрати в сумі 45 167,75 грн. за період з 27.04.2014 року по 29.09.2014р. ( розрахунки арк. с. 15).

Однак при нарахуванні пені, річних та інфляційних позивачем невірно визначено початок перебігу строку прострочення. Так, згідно п. 3.2. договору покупець сплачує вартість отриманих нафтопродуктів протягом 15 календарних днів з дня отримання нафтопродуктів. Днем отримання товару відповідно до п.2.1. договору є день виписки видаткової накладної.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Частина 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При цьому позивач не врахував вказані приписи законодавства, а тому, враховуючи, що останній п'ятнадцятий день строку для оплати припадає на вихідний, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 28.04.2014 року. Як наслідок прострочення відповідача почалося з 29.04.2014 року.

Судом здійснено перерахунок розміру пені, річних та інфляційних, заявлених до стягнення, з використанням калькулятора "ІПС Законодавство" та з урахуванням вищенаведеного.

За результатами перерахунку пеня підлягає стягненню в сумі 43 269,75 грн., 10% річних підлягає стягненню в сумі 19 720,80 грн. та інфляційні підлягають стягненню в сумі 43 171,11 грн.

Сума штрафу позивачем обчислена вірно.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 470 463,50 грн. основного боргу, 43 171,11 грн. інфляційних, 43 269,75 грн. пені, 19 720,80 грн. річних, 37 637,08 грн. штрафу обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами (в мат. справи), і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача стосовного того, що позивачем не здійснені заходи досудового врегулювання спору, які сторони передбачили в пунктах 6.2. та 6.3. договору судом відхиляються виходячи з наступного.

В рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002, № 15-рп/2002 визначено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Заперечення відповідача стосовно того, що у видатковій накладній не зазначено прізвище та посада одержувача, номер та дата довіреності на підставі якої видано товарно-матеріальні цінності, а в товарно-транспортній накладній відсутні прізвище, ім'я, по-батькові одержувача, судом до уваги також не приймаються виходячи з наступного.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Отже, для цілей бухгалтерського обліку документальним підтвердженням здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання є належним чином оформлені первинні документи.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинним документом для підтвердження поставки товару є оформлена накладна (та/або акт приймання-передачі), де вказується найменування товару, кількість та вартість, назва підприємства - отримувача товару та підпис особи, яка отримує товар. Підставою для отримання товару є надання довіреності від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою.

Як вбачається з видаткової накладеної №99 від 11.04.2014 року та товарно-транспортної накладної №99 від 11.04.2014 року (оригінали яких були оглянуті судом в судовому засіданні) вони скріплені відтиском печатки відповідача та посвідчені підписом.

Відсутність на вказаних документах даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції при наявності особистого підпису особи, яка здійснила приймання товару, завіреного печаткою відповідача не спростовує сам факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем. Заперечень проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видатковій накладеній №99 від 11.04.2014 року та товарно-транспортній накладній №99 від відповідача не надходило.

Отже, за таких обставин, відтиск печатки відповідача, наявний на первинних документах, є свідченням участі юридичної особи у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару за накладною №99 від 11.04.2014).

Посилання відповідача на те, що підпис довіреної особи в довіреності №131 від 11.04.2014 року на отримання товару не засвідчений керівником та головним бухгалтером відповідача по причині його відсутності судом до уваги не приймається, оскільки довіреність оформляється одержувачем товару, тобто в даному випадку довіреність була виписана керівником підприємства відповідача та його головним бухгалтером.

Отже, вказані відповідачем помилки при оформленні довіреності свідчать про недоліки у веденні його бухгалтерського обліку.

Отримавши товар та здійснивши часткову оплату відповідач підтвердив належне виконання позивачем зобов'язань за договором купівлі-продажу №33 від 26.03.2014 року.

Таким чином, оскільки факт поставки товару відповідачу за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами ( в т.ч. договором № 33 від 26.03.2014 року, видатковою накладною №99 від 11.04.2014 року, товарно-транспортною накладною №99 від 11.04.2014 року) тому у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого за договором №33 товару.

Судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49,82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" (вул. Кірова,4, с. Попівка, Миргородський район, Полтавська область,37633, р/р 26003000002683 у ПАТ "Креді Агріколь банк", МФО 300614, ідентифікаційний код 03772507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Логістик" (вул. Буровиків, 4,м. Полтава, Полтавська область,36034, р/р 26002500062298 в ПАТ "Креді Агріколь Банк", МФО 300614, ідентифікаційний код 38170762) 470 463,50 грн. основного боргу, 43 171,11 грн. інфляційних, 43 269,75 грн. пені, 19720,80 грн. річних, 37637,08 грн. штрафу, 12 216,60 грн. витрат по сплаті судового збору.

3 . В іншій частині відмовити в задоволенні позовних вимог.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.10.2014 р.

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.