Рішення

від 16.10.2014 по справі 925/1538/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 925/1538/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого судді Чевгуза О.В., при секретарі судового засідання Олійник І.С., за участю представників:

від позивача: представник не з'явився,

від відповідача: представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Черкаської області у м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛЮКС», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Родоніт Стоун», м. Христинівка, Черкаська область

про стягнення 14500 грн. 68 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛЮКС» звернулось до суду з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Родоніт Стоун» 9930,29 грн. основного боргу за договором поставки товару від 14.02.2014 №8487, 1060,58 грн. інфляційні донарахування, 516,72 грн. пені, 794,95 грн. річних, 2198,14 грн. штрафу.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

Представник позивача направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи за місцем його державної реєстрації, його представник без поважних причин в судові засідання 16.09.2014 та 16.10.2014 не з'явився, відзив на позов не надав, що не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутності за наявними в справі матеріалами.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за наявними матеріалами.

У судовому засіданні згідно з ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛЮКС» (постачальник за договором, відповідач по справі), в особі директора Стахурського К.А., який діє на підставі Статуту, та товариством з обмеженою відповідальністю «Родоніт Стоун» (покупець за договором, відповідач по справі), в особі директора Андри Д.С., який діє на підставі Статуту, 14.02.2014 було укладено договір поставки товару №8487 (далі - договір).

Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар у асортименті , кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1. договору).

Покупець зобов'язався оплачувати кожну партію товару протягом (але не пізніше) 21 календарного дня з моменту передачі такої партії товару (п. 3.3 договору).

Сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу та, окрім того, 20% річних (п. 5.3 договору).

Згідно з п. 5.6 договору в разі порушення умов п. 3.5 договору на покупця накладається штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 9930 грн. 29 коп. (в т.ч. ПДВ) за товаротранспортною накладною від 14.02.2014 №ВРС-001050.

Відповідач за поставлений товар з позивачем не розрахувався.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Загальні положення поставки врегульовані параграфом 1 глави 30 ГК України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із зазначеною нормою кореспондується частина 1 статті 193 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 статті 193 ГК України, статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі вищевказаного, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за поставлений товар в розмірі 10000 грн. 00 коп. обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а відповідно таким, що підлягають до задоволення.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з умовами договору сторони домовилися, що за прострочення строків здійснення оплати постачальник має право нарахувати та стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу, 20% штрафу та 20% річних від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Позивачем заявлено до стягнення 516,72 грн. пені, 794,95 грн. річних, 2198,14 грн. штрафу.

Пеня позивачем нарахована в межах строку передбаченого статтею 232 ГК України, з врахуванням заборгованості за період її нарахування.

Суд, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені в сумі 516, 72 грн. та 2198, 14 грн. штрафу за відповідний період, встановив правомірність вимог позивача в цій частині.

За змістом ч. 3 ст. 692 ЦК України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Враховуючи, що умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування покупцем чужими грошовими коштами встановлено, то суд задовольняє позов в цій частині позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до Листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Отже, суд вважає правомірним нарахування позивачем та вимогу стягнути з відповідача 794,95 грн. 20% річних.

Враховуючи наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховані 1060,58 грн. - інфляційних нарахувань.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір становить 1060, 58 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім при поданні позову, а саме: 1827 грн. 00 коп. судового збору, оскільки спір виник з вини відповідача по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Родоніт Стоун», (вул. Леніна, 89, м. Христинівка, Черкаська область, ідентифікаційний код 37313320) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛЮКС» (вул. Софійська, 10а, м. Київ, ідентифікаційний код 35465823): 9930, 29 грн. заборгованості за поставлений товар, 516, 72 грн. пені, 2198, 14 грн. штрафу, 794, 95 грн. 20 процентів річних, 1060, 58 грн. інфляційних нарахувань, 1827 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 22 жовтня 2014 року

Суддя О.В. Чевгуз