Рішення

від 22.10.2014 по справі 927/1432/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 жовтня 2014 року справа №927/1432/14

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю „Укрветпромпостач",

вул. Будьонного, 23 а, м. Бровари, Київська область, 07403,

до відповідача: фермерського господарства „Лео і партнери",

вул. 1-Травня, буд. 26, с. Шами, Козелецький район, Чернігівська область,

17004,

про стягнення 11860,00 грн.

Суддя Блохіна Ж.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Пасечник Н.В., довіреність №5 від 26.05.2014 року.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрветпромпостач" подано позов до фермерського господарства „Лео і партнери" про стягнення 11860,00 грн. боргу по оплаті переданого товару на підставі видаткових накладних №В-00000080 від 26.01.2010 року, №В-00000183 від 15.02.2010 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Позивач надіслав на адресу суду лист від 16.10.2014 року, в якому просить розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Позивач не скористався своїм правом на приймання участі у господарських засіданнях, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, суд вважає за можливе, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу у відсутність представника позивача, за наявними в справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні надав заяву про застосування позовної давності, строк якої сплив, та відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем згідно видаткових накладних передано відповідачу товар (комбікорм для відгодівлі свиней), а саме: за видатковою накладною №В-00000080 від 26.01.2010 року передано товар на суму 8560,80 грн. та за видатковою накладною №В-00000183 від 15.02.2010 року - на суму 10900,00 грн., всього на загальну суму 19460,80 грн.

Даний товар отримав представник відповідача, який діяв на підставі довіреностей №7 від 26.01.2010 року та №12 від 15.02.2010 року, які містяться в матеріалах справи. Факт передачі товару підтверджується підписом представника відповідача на вищевказаних видаткових накладних та копіями товарно-транспортних накладних, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із дій осіб вбачається, що між ними були укладені: 26.01.2010 року договір купівлі-продажу товару на суму 8560,80 грн. та 15.02.2010 року договір купівлі-продажу товару на суму 10900,00 грн., всього на загальну суму 19460,80 грн.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГКУ):

"Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином."

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач і не спростовує відповідач, останній оплатив отриманий від позивача товар лише частково в сумі 7600 грн. Відтак, заборгованість відповідача становить 11860,00 грн., яка пред'явлена до стягнення позивачем.

Отже, виходячи з матеріалів справи та вищевикладених норм законодавства, суд встановив, що відповідач порушив свої зобов'язання з оплати товару, отриманого від позивача за договорами купівлі-продажу від 26.01.2010 року та 15.02.2010 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальністю за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у договорах купівлі-продажу від 26.01.2010 року та 15.02.2010 року, укладених між сторонами, не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання відповідачем. Відтак, відповідач у справі повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (ст. 692 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач отримав товар від позивача за видатковими накладними №В-00000080 від 26.01.2010 року на суму 8560,80 грн. та №В-00000183 від 15.02.2010 року на суму 10900,00 грн., а також відповідними товарно-транспортними накладними. Отже, відповідна оплата мала бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, незалежно від того, чи пред'явив йому позивач пов'язану з цим вимогу.

У підпункті 4.2 пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Відтак, перебіг позовної давності на стягнення боргу з оплати переданого відповідачу товару 26.01.2010 року та 15.02.2010 року почався від дня, коли у позивача виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, а таке право виникло відповідно 27.01.2010року та 16.02.2010 року.

Отже, строк позовної давності для звернення позивача до суду про захист свого цивільного права сплинув відповідно 27.01.2013 року та 16.02.2013 року.

Проте, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 03.09.2014 року, про що свідчить поштовий штемпель підприємства зв'язку на конверті, через яке надсилалась позовна заява до суду.

Позивачем направлявся на адресу відповідача вимога-претензія №166 від 23.04.2014 року з вимогою сплатити заборгованість, проте така дія була вчинена позивачем після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в судовому засіданні 22.10.2014 року було подано заяву, в якій останній просив суд застосувати позовну давність та в позові відмовити.

Враховуючи звернення відповідача до суду про застосування позовної давності, яка спливла на день звернення позивача з позовом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.10.2014 року.

Суддя Ж.В. Блохіна

.