Рішення

від 13.10.2014 по справі 911/3639/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"13" жовтня 2014 р. Справа № 911/3639/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма Березанська птахофабрика»,

с. Садове, Баришівський район

про стягнення 29 103,89 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Маринчук В.І. - представник, довіреність б/н від 01.10.2014р.;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма Березанська птахофабрика» (відповідач) про стягнення 29 103,89 грн., з яких 2825,88 грн. пені, 2393,20 грн. упущеної вигоди, 514,25 грн. 3% річних, 4614,96 грн. інфляційних втрат та 18 755,60 грн. моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.08.2014 року було порушено провадження у справі, розгляд призначено на 13.10.2014 року.

Відповідач в судове засідання 13.10.2014р. не з'явився, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0753400053926, письмового відзиву на позов та інших документів, витребуваних ухвалою суду, не подав, клопотання про відкладення до суду не надсилав.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 13.10.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

26 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Агрофірма Березанська птахофабрика» (Покупець) укладено договір поставки № 06112013, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується постачати (передавати) товар у власність Покупця, для використання його на розсуд останнього, а Покупець зобов'язується приймати вказаний товар та сплачувати за нього на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору, Покупець здійснює оплату або передплату за товар у наступному порядку: 100% вартості поставленої партії товару до складу Покупця, в строк не пізніше 1 (одного) банківського дня, згідно рахунку-фактури на завантажений товар у автотранспорт, в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Як стверджує позивач , він здійснив поставку товару на загальну вартість 937 779,80 грн. Факт поставки товару та отримання його відповідачем підтверджується належним чином засвідченою з боку відповідача та позивача видатковими накладними № 1 від 01.03.2014р., № 2 від 11.04.2014р., № 1 від 16.05.2014р., № 1 від 04.06.2014р. та товарно-транспортними накладними № 1 від 01.03.2014р., № 10 від 11.04.2014р., № 1 від 15.05.2014р., № 1 від 01.06.2014р.

Проте, за словами позивача, відповідач умови договору виконував неналежним чином та розрахунки за поставлений товар здійснював несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, збитки у вигляді упущеної вигоди, 3% річних, інфляційні втрати та моральну шкоду.

Сума пені, яка заявлена позивачем до стягнення становить 2825,88 грн.

Відповідно до п. 6.3. Договору, за порушення строків розрахунків за поставлений товар Покупець сплачує Покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний день затримки розрахунку.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку, позивач нараховував пеню за несвоєчасну оплату поставки товару по кожній окремій видатковій накладній, зокрема:

- по видатковій накладній № 1 від 01.03.2014р. позивач нарахував 295,65 грн. за період з 01.03.2014р. (день поставки товару) по 05.03.2014р. (день повної оплати отриманого товару).

- по видатковій накладній № 2 від 11.04.2014р. позивач нарахував 508,86 грн. за період з 11.04.2014р. (день поставки товару) по 16.04.2014р.

- по видатковій накладній № 1 від 16.05.2014р. позивач нарахував 1 315,61 грн. за період з 22.05.2014р. по 30.05.2014р. (день повної оплати отриманого товару).

- по видатковій накладній № 1 від 04.06.2014р. позивач нарахував 706,26 грн. за період з 06.06.2014р. по 11.06.2014р.

Перевіривши правильність здійснення нарахування пені позивачем, суд встановив що даний розрахунок виконаний невірно.

Зокрема, щодо нарахування пені по видатковій накладній № 1 від 01.03.2014р., варто зазначити, що оплату відповідач мав здійснити у строк не пізніше 1 (одного) банківського дня, згідно рахунку-фактури на завантажений товар у автотранспорт.

Однак, поставка товару здійснювалась у вихідний день - 01.03.2014р., а отже строк виконання зобов'язання відповідача настав з першого робочого (банківського) дня, а саме з 03.03.2014р.

До того ж, з наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що відповідач здійснював оплату частково протягом трьох днів: 03.03.2014р., 04.03.2014р. та 05.03.2014р.

День фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.

Варто також зазначити, що не є підставою для нарахування за день оплати пені, оскільки наявний факт прострочення оплати на кілька годин, і, відповідно, - відсутній факт прострочення оплати на один день (який би зумовлював наявність підстави для нарахування додаткових сум за день прострочення).

До того ж, судом встановлено, що договором та законом не передбачено право позивача на нарахування відповідачу пені за кілька годин прострочення платежу, тобто, - менше однієї доби (календарного дня).

У зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що нарахування пені за несвоєчасну оплату отриманого товару згідно видаткової накладної № 1 від 01.03.2014р. здійснене позивачем неправомірно.

Щодо нарахування пені по видатковій накладній № 1 від 16.05.2014р., то воно також було здійснене невірно, з вищевказаних підстав.

Вірним періодом нарахування пені по видатковій накладній № 1 від 16.05.2014р. є з 22.05.2014р. по 26.05.2014р., а розмір пені, за розрахунком суду становить 657,80 грн.

Щодо нарахування пені по видатковій накладній № 2 від 11.04.2014р.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пеня була нарахована з 11.04.2014р. по 16.04.2014р. на всю суму поставленого товару.

Однак, матеріали справи містять платіжне доручення № 1028 від 11.04.2014р., з якого вбачається, що відповідачем за отриманий товар було сплачено 100 000, 00 грн.

З огляду на це судом був здійснений власний розрахунок пені на суму 106 166,60 грн. з 12.04.2014р. по 16.04.2014р. та встановлено, що сума пені становить 223,97 грн.

Щодо нарахування пені по видатковій накладній № 1 від 04.06.2014р., розрахунок є також невірним.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пеня була нарахована з 07.06.2014р. по 11.06.2014р. на всю суму поставленого товару.

Однак, матеріали справи містять платіжні доручення № 578 від 05.06.2014р. та № 587 від 06.06.2014р., з яких вбачається, що відповідачем за отриманий товар було сплачено 50 000, 00 грн. та 76 000,00 грн. відповідно.

Також, часткові проплати відбувались 10.06.2014р. у розмірі 40 000,00 грн. та 11.06.2014р. у розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 601 та № 622.

З огляду на це судом був здійснений власний розрахунок пені, відповідно до якого з 07.06.2014р. по 09.06.2014р. (оскільки, 10.06.2014р. та 11.06.2014р. відбувалась часткова оплата, а пеня за кілька годин прострочення платежу не нараховується) на суму 145 354,20 грн. (271 354,20 - 126 000,00) сума пені становить 226,99 грн.

Загальний розмір пені, за розрахунком суду становить 1108,76 грн.

Крім пені, позивач просить стягнути з відповідача 2393,20 грн. упущеної вигоди.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України , збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з положень вказаної норми, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України .

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі надходження на рахунок позивача оплати за поставлені товари, оскільки відповідно до умов Договору банківського рахунку з суб'єктами господарювання № 67-в-28/73509-840 від 16.08.2013р., позивач отримує відсотки по залишках коштів на поточному рахунку в національній валюті.

В якості протиправної поведінки відповідача позивач посилається на те, що саме несплата відповідачем грошових коштів за отриманий товар та не зарахування таких коштів на рахунок позивача, призвело до того, що останній не отримав належних йому відсотків річних, які передбачені умовами Договору банківського рахунку з суб'єктами господарювання № 67-в-28/73509-840 від 16.08.2013р.

Щодо вищевикладеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною, має визначатися з урахуванням ст. 142 ГК України та інших норм матеріального права, які регулюють питання прибутку суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ГК України , прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності , що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Як вбачається з копії витягу з ЄДРПОУ, наявного у матеріалах справи, видом діяльності ТОВ «УТФ ЕКСПОРТ» є діяльність посередника у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, товарами широкого асортименту, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання інших інформаційних послуг.

З урахуванням викладених обставин суд прийшов до висновку, що отримання відсотків річних по рахунку, відповідно до договору банківського рахунку з суб'єктами господарювання № 67-в-28/73509-840 від 16.08.2013р. безпосередньо не пов'язане з господарською діяльністю позивача, а отже не може вважатись упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України.

До того ж, позивач не довів, що залишок на банківському рахунку складав би саме зазначену суму та не був би знятий позивачем з рахунку в день своєчасного надходження оплати від відповідача за поставлений товар.

Також, позивачем заявлено до стягнення 514, 25 грн. 3% річних та 4614,96 грн. інфляційних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 514, 25 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суд прийшов до висновку, що він здійснений невірно.

Зокрема, нарахування 3% річних по видатковій накладній № 1 від 01.03.2014р., здійснене позивачем неправомірно, оскільки поставка товару здійснювалась у вихідний день - 01.03.2014р., а отже строк виконання зобов'язання відповідача настав з першого робочого (банківського) дня, а саме з 03.03.2014р.

До того ж, з наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що відповідач здійснював оплату частково протягом трьох днів: 03.03.2014р., 04.03.2014р. та 05.03.2014р., а факт прострочення оплати на кілька годин не є підставою для нарахування 3% річних.

Щодо нарахування 3% річних по видатковій накладній № 1 від 16.05.2014р., то воно також було здійснене невірно, з вищевказаних підстав.

Вірним періодом нарахування 3% річних по видатковій накладній № 1 від 16.05.2014р. є з 17.05.2014р. по 26.05.2014р., а розмір 3% річних, за розрахунком суду становить 207,73 грн.

Щодо нарахування 3% річних по видатковій накладній № 2 від 11.04.2014р.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 3% річних були нараховані з 11.04.2014р. по 16.04.2014р. на всю суму поставленого товару, однак, як вже було встановлено, що 11.04.2014р. відповідачем за отриманий товар було сплачено 100 000, 00 грн.

З огляду на це судом був здійснений власний розрахунок 3% річних на суму 106 166,60 грн. з 12.04.2014р. по 16.04.2014р. та встановлено, що сума 3% річних становить 43,63 грн.

Щодо нарахування 3% річних по видатковій накладній № 1 від 04.06.2014р., розрахунок також невірний.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пеня була нарахована з 04.06.2014р. по 12.06.2014р.

Однак, варто зазначити, що строк виконання зобов'язання в відповідача, відповідно до умов договору настав 05.06.2014р.

До того, ж 05.06.2014р., 06.06.2014р., 10.06.2014р., 11.06.2014р. відповідачем здійснювались часткові проплати, а отже нарахування 3% річних у ці дні є непраовмірним

З огляду на це судом був здійснений власний розрахунок 3% річних за період 07.06.2014р. по 09.06.2014р. на суму 145 354,20 грн. (271 354,20 - 126 000,00) розмір 3% річних становить 35,84 грн.

Загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 287,20 грн.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції в сумі 4614,96 грн. суд виходить із наступного.

При нарахуванні втрат від інфляції кредитор має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце дефляція) а отже сума боргу в цей період зменшується.

В рекомендаціях Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначено, що сума, внесена в період з 01 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Листом Вищого господарського суду від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» роз'яснено, що при застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15-й день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15-й день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31-й день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані інфляційні втрати на заборгованість, яка існувала менше 15-ти днів.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 4614,96 грн. втрат від інфляції задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 18 755,60 грн. моральної шкоди .

Однак така вимога позивача не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа , має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 1167 ЦК України , моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Судова практика розділяє поняття «моральна шкода» та «немайнова шкода». Так, під моральною шкодою Пленум Верховного Суду України розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Системний аналіз статей 23 та 1167 ЦК України, змісту постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» дають підстави зробити висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої у вигляді душевних страждань, яких гіпотетично позивач зазнав внаслідок дій відповідача, має здійснюватися за загальними правилами відшкодування шкоди тобто, у разі наявності шкоди, вини певної особи та причинно-наслідкового зв'язку між означеними категоріями.

Втім , позивач не довів суду факту спричинення моральної шкоди діями відповідача, оскільки суду не надано жодних доказів приниженням ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності відповідача. До того ж, позивач жодним чином не обґрунтував належними та допустимими доказами , в розумінні ст.33 , 34 ГПК України , розрахунок моральної шкоди.

У зв'язку з вищевикладеним, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідача підлягає до стягнення 1108,76 грн. пені та 287,20 грн. 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма Березанська птахофабрика» (07534, Київська область, Баришівський район, с. Садове, код ЄДРПОУ 30698067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УТФ ЕКСПОРТ» (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграду, 6-А, оф.113, код ЄДРПОУ 38833482) - 1108 (одну тисячу сто вісім) грн. 76 коп. пені, 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 20 коп. 3% річних та 87 (вісімдесят сім) грн. 63 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 27.10.2014р.

Суддя Щоткін О.В.