Рішення

від 23.10.2014 по справі 914/3466/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2014 р. Справа № 914/3466/14

За позовом: Виробничо-торгово-господарського об'єднання Концерн «Сімекс», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Резорт»,

м. Львів

про: визнання права постійного користування земельною ділянкою,

Суддя Долінська О.З.

При секретарі Вашкевич Н.І.

За участю представників:

позивача : Лабай А.М. - дов. №б/н від 01.09.2014 року,

відповідача: не з'явився.

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Виробничо - торгово - господарського об'єднання Концерн «Сімекс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Резорт» про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою пл. 2,51 га по вул. Відпочинковій,5 у смт. Брюховичі-Львів відповідно до державного акта на право постійного користування землею виданого Брюховицькою селищною радою серія І-ЛВ №001307. Ухвалою від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 09.10.2014р.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалах господарського суду Львівської області, які містяться в матеріалах справи.

В судове засідання 23.10.2014 р. представник позивача з'явився, позов підтримав, вимоги ухвали суду виконав.

В судове засідання 23.10.2014 р. представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи судом.

Судом вжито усі передбачені дії і дотримано встановлені вимоги щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду даної справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 23.10.2014 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши і проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, оглянувши оригінали документів, суд встановив таке.

27.01.2009 р. між Виробничо - торгово - господарським об'єднанням Концерн «Сімекс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Парк-Резорт», було укладено договір простого товариства про спільну діяльність (надалі - Договір). Зазначений договір укладався з метою завершення будівництва бази відпочинку в смт. Брюховичі по вул. Відпочинковій, 5 та експлуатації її за призначенням для отримання прибутку Сторонами.

Статтею 2 (дольові внески сторін) цього Договору, було передбачено, що для досягнення мети, зазначає в п.1.1. цього Договору, відповідач в якості внеску у спільну діяльність вносить незавершений будівництвом цілісний майновий комплекс бази відпочинку по вул. Відпочинковій, 5 у смт. Брюховичі, а позивач - земельну ділянку заг.пл. 2,51 га, що знаходиться у смт. Брюховичі, по вул. Відпочинковій, 5 на яку позивач, відповідно до рішення Брюховицької селищної ради від 26.12.1998 р., отримав державний акт на право постійного користування землею (пункти 2.1. та п. 2.2. Договору).

Згідно п. 2.4. Договору, сторони визначили, що про внесення сторонами належних внесків між ними складається акт приймання - передачі відповідного майна у спільну діяльність.

Пунктом 7.1. Договору простого товариства передбачено: « 7.1. Цей Договір діє з моменту підписання між Сторонами акту приймання передачі у спільну діяльність їх внесків і до складання між Сторонами акту розподілу часток (до 31.12.2013 р.)».

Як випливає з матеріалів справи спір між сторонами виник щодо трактування моменту припинення договору та щодо належності спірної земельної ділянки позивачу на праві постійного користування землею. При цьому, позивач стверджує, що договір припинив свою дію з 31.12.2013 р., а відповідач, заперечуючи це, покликається на відсутність підписаного сторонами акту розподілу часток. Суд дослідивши обставини справи, дійшов висновку, що договір простого товариства про спільну діяльність, який підписаний сторонами 27.01.2009 р. взагалі не розпочав свою дію. Так, ухвалою від 02.10.20014 р., суд зобов'язував сторони надати суду належним чином засвідчену копію підписаного між ними акту приймання-передачі у спільну діяльність їх внесків, проте такий акт наданий наданий не був, натомість було подано пояснення з якого вбачається, що між сторонами взагалі не укладався і не підписувався акт приймання-передачі внесків у спільну діяльність.

Відповідно до ст. 180 ГК України: « 1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.» . А згідно ст. 631 ЦК України: «Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.». Оскільки сторонами в договорі а саме в п. 7.1., було визначено, що з моменту підписання між ними акту приймання передачі у спільну діяльність їх внесків, а такий акт не підписувався, то згаданий договір не почав свою дію і сторони не можуть здійснювати свої права та виконувати обов'язки передбачені цим договором. З огляду на викладене, спірна земельна ділянка пл. 2,51 га по вул. Відпочинковій, 5, смт. Брюховичі не набула статусу спільного майна, передбаченого ст. 1134 ЦК України.

Що стосується належності позивачу спірної земельної ділянки на праві постійного користування, то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне. Положення пункту 6 розділу 10 Земельного кодексу України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р.. Те саме стосується і пункту 6 Постанови Верховної ради Української РСР «Про земельну реформу», положення якого визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі вищезазначеного рішення Конституційного суду в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Згідно ст. 8 Основного Закону України норми Конституції України є нормами прямої дії, а тому зазначене підкреслює безумовність їх виконання будь-якими суб'єктами права.

Стаття 69 Закону України «Про Конституційний суд України» від 16.10.96 р. № 422/96-ВР встановлює, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Таким чином, особи, які користуються землею на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов'язані із переоформленням їх права постійного користування. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є користувачем земельної ділянки пл. 2,51 га по вул. Відпочинковій,5 у смт. Брюховичі-Львів відповідно до державного акта на право постійного користування землею виданого Брюховицькою селищною радою серія І-ЛВ №001307 (зазначений акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №330 від 16.12.1998 р.). Таким чином, позивач є належним користувачем спірної земельної ділянки і йому належить право постійного користування нею.

Відповідно до ст. 152 ЗК України: « 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;».

Оскільки, відповідач заперечує право позивача на постійне користування зазначеною земельною ділянкою, то таке право підлягає захисту шляхом його визнання.

Таким чином суд приходить до висновку про підставність позовних вимог і необхідність їх задоволення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача так як спір виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Визнати за Виробничо-торгово - господарським об'єднанням Концерн «Сімекс» право постійного користування земельною ділянкою пл. 2,51 га по вул. Відпочинковій, 5 у смт. Брюховичі-Львів відповідно до державного акта на право постійного користування землею виданого Брюховицькою селищною радою серія І-ЛВ №001307.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-Резорт» (79000, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, корп. 20, ідентифікаційний код 36152720) на користь Виробничо-торгово - господарського об'єднання Концерн «Сімекс» (79000, м. Львів, вул. Ярошинської,2 код ЄДРПОУ 20844266) 1218,00 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116, 117 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.10.2014 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Долінська О.З.