Рішення

від 23.10.2014 по справі 917/1825/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 р. Справа № 917/1825/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", 36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5, в особі Гадяцької філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Першотравнева, 59

до Гадяцького геріатричного будинку-інтернату, 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Тельмана, 8

про стягнення 4453,79 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача : Коваленко І. Е.

від відповідача: Нестеренко В.В.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення грошових коштів у сумі 4453,79 грн., з них: 4254,52 грн. - санкція за спожиту понад договірну величину електричну енергію за договором №13 від 16.12.2013 року за березень 2014 р.; 123,91 грн. - пені; 75,36 грн. інфляційних.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягає, з мотивів зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині оплати спожитої понад договірну величину електричної енергії за вказаним договором.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що оплату рахунку за додатково заявлені обсяги електричної енергії за березень 2014 р. було проведено не своєчасно по вині УДКСУ у Гадяцькому районі та надав клопотання про зменшення штрафних санкцій до 100 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив :

16.12.2013 року між сторонами було укладено договір «Про постачання електричної енергії» № 13 від 16.12.2013 року (далі - Договір, а.с.22-25), згідно якого відповідач (постачальник) продає електричну енергію відповідачу (споживачу) для потреб електоустановок споживача, а відповідач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору ( розділ 1 договору).

Згідно п. 2.1 Договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язані керуватися чинним законодавством та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Пунктом 2.2.2. Договору передбачено, що позивач зобов'язується: постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням розділу 7 цього Договору (додаток «Обсяги постачання (договірні величини) електричної енергії Споживачу та Субспоживачу», (а.с. - 11).

Відповідно до пункту 2.3.2. та 2.3.3 договору відповідач зобов'язався дотримуватися режиму споживання енергії згідно з умовами розділу 5 договору та оплачувати позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" (Додаток №2, а.с. - 12) та "Графіку зняття показів засобів обліку електричної енергії та перелік об'єктів і засобів комерційного обліку (додаток №3, а.с. 13).

Договірні величини споживання електричної енергії та потужності на кожний розрахунковий період визначаються відповідно до діючого Порядку постачання електричної енергії споживачем (далі - Порядок), затвердженого Постановою КМУ (п. 5.1 Договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях заявлених споживачем згідно з пунктом 5.1 цього Договору обсягів.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2014 року відповіач звернувся з листом №122 про збільшення договірних величин споживання електричної енергії в березні місяці 2014 року на 4220 кВт, всього потрібно на березень місяць 2014року 28570 кВт. (а.с.34).

Згідно п.9. додатку №2 до договору, коригування договірних величин споживання електричної енергії відповідно до п.5.5. цього Договору здійснюється при виконанні споживачем наступних умов:

а) звернення не пізніше ніж за п'ять робочих днів Постачальника до закінчення розрахункового періоду;

б) проведення попередньої оплати за додатково заявлений обсяг електроенергії не пізніше п'яти робочих днів Постачальника після дня звернення;

в) за наявності виробничих можливостей у Постачальника.

Коригування дійсне з дня, вказаного в письмовому повідомленні.

Постачальника про проведення коригування, але не раніше, ніж з дня проведення оплати за додатково заявлені обсяги, та при умові виконання платежів відповідно до п.2 цього Додатку.

Постачальник має право відмовити Споживачу в коригуванні (збільшенні) договірних величин у разі невиконання Споживачем своїх обов'язків щодо дотримання вимог п. 2 цього додатку.

Відповідно до додатку №2 п.13 договору, розрахунок за спожиту активну електричну енергію оплачується споживачем самостійно протягом 10 операційних днів з дня отримання рахунку. Абзацом 3 пункту 1 додатку №2 передбачено, що за дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Як вбачається з матеріалів справи, за додатково заявлені обсяги електричної енергії відповідачем були проплачені кошти в сумі 4533,84 грн. по платіжному дорученню № 102 від 24.03.2014 р. (а.с. - 76).

Як зазначає позивач, 11.03.2014року позивач листом №05-02-03/941 сповістив відповідача про збільшення договірної величини електроенергії на березень 2014року на 4220 кВт/год до обсягу 28570кВт/год при умові проведення платежів за електроенергію відповідно до п.2 Додатку 2 Договору про постачання електричної енергії. ( а.с.35)

За даними позивача, споживачем було отримано рахунок за березень 11.03.2014року (а.с.29). Даний факт відповідачем не заперечується. Таким чином, як заявляє позивач, останнім днем для зарахування грошових коштів за додатково заявлені обсяги електричної енергії є 25.03.2014року. Матеріалами справи підтверджено, що кошти у сумі 4533,84 грн. зараховано на рахунок позивача 26.03.2014року. Тобто, як зазначає позивач, відповідачем не виконано обов'язків щодо дотримання вимог п.2. Додатку №2 і як наслідок, корегування договірних величин споживання електричної енергії на березень 2014 року позивачем зроблено не було.

За споживання електричної енергії понад договірну величину позивачем нараховано відповідачу 4254,52 грн. санкцій. Про відповідача сповіщено письмово листом №050203/1211 від 02.04.2014року та виставлено відповідний рахунок ( а.с.37).

Факт перевищення споживання електричної енергії понад договірну величину підтверджується відомістю про фактичні показники розрахункових засобів обліку електричної енергії (а.с. - 27); актом про обсяги спожитої (переданої) споживачу електричної енергії ( а.с.28).

Так, згідно додатку № 1 до договору ( а.с.11) відповідачу на березень місяць 2014 року встановлено 24350 кВт/год, фактично спожито 28471 кВт/год. (тобто 28471 кВт/год -24350 кВт/год =4121кВт/год було спожито понад договірну величину).

Як зазначає позивач, відповідач санкції за споживання електричної енергії понад договірну величину в сумі 4254,52 грн. не сплатив протягом визначено в договорі періоду, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Крім того, за даними позивача, відповідач споживачем неодноразово було допущено порушення умов договору в частині своєчасної оплати спожитої електричної енергії, а саме : з грудні 2013року, січні, лютому, березні, квітні 2014року. За порушення термінів сплати позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 123 грн.91коп., та компенсаційні нарахування з урахуванням встановленого індексу інфляції 75 грн.36 коп. (за період з грудня 2013року по квітень 2014року) (розрахунок додається, а.с.40,45).

Таким чином, загальна сума заявлена до стягнення становить 4459,79 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

Статтею 27 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

За змістом пункту 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, споживачі у разі перевищення встановлених граничних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частинами п'ятою і шостою статті 26 Закону України "Про електроенергетику".

Згідно ч. 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку перевищення договірної величини потужності споживачі сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Відповідно до п. 6.16 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28, обсяг перевищення договірних величин споживання електричної енергії та/або величини потужності протягом розрахункового періоду оплачується споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до законодавства України та договору.

Згідно з п. 4.2.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч.1 ст. 217).

Згідно частини 5 ст. 277 ГК України відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Отже, з наведених правових норм вбачається, що статтею 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.16 ПКЕЕ визначений особливий вид відповідальності, суть якої полягає у сплаті споживачами подвійної вартості електричної енергії у випадку її споживання понад договірну величину.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем 4254,52 грн. санкцій за споживання електричної енергії понад договірну величину за березень місяць 2014 р. та розрахунку пені з використанням калькулятора ІПС "Ліга" та з урахуванням роз'яснень постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. Під час здійснення перерахунку суд встановив, що позивачем не враховано, що оплата проводиться протягом 10 операційних днів, внаслідок чого зазначений неправильний період нарахування пені. Судом здійснено перерахунок пені та усунуто вказані неточності, у результаті чого з розмір пені становить 69,91 грн.

Відповідачем було заявлено клопотання від 23.10.2014 р. про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому він просить суд відповідно ч. 2. ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України зменшити суму штрафних санкцій до 100 грн.

При вирішенні цього клопотання суд виходить з наступного:

Частина 3 ст.551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач постійно здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості. Також з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що прострочення відповідача по виконанню основного зобов'язання є наслідком несвоєчасного перерахування коштів УДКСУ у Гадяцькому районі. Відповідачем вживалися дії з метою уникнення даної ситуації та період прострочення проведення платежу складає 1 день.

Враховуючи усі обставини справи у сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та зменшення розміру пені, заявленої до стягнення, до 100 грн.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 75,36 грн. інфляційних втрат нарахованих по кожному місяцю окремо.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за вказані у позові періоди та встановлено, що інфляційні нарахування проводяться менше ніж за 15 днів на місяць, що не допускається. За даних обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 75,36 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір покладається на відповідача з огляду на приписи ст.49 ГПК України та п.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України".

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути Гадяцького геріатричного будинку-інтернату (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Тельмана, 8, р/р 35410003001527 в УДК у Полтавській області, ідент. код 03189201) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5) в особі Гадяцької філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Першотравнева, 59, п/р 26009054501089, "Полтавське регіональне управління КБ "Приватбанк, МФО 331401, код ЄДРПОУ 25693582) 100 грн. штрафних санкцій та 1773,94 грн. судового збору

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 27.10.2014 р.

Суддя Н.Г. Гетя