Рішення

від 21.10.2014 по справі 906/1229/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" жовтня 2014 р. Справа № 906/1229/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, посв.НОМЕР_1 від 22.12.2010р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Макарів" (с. Гавронщина Макарівський район Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діс Транс" (м. Новоград-Волинський Житомирська область)

про стягнення 20722,24 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 20722,24грн., з яких: 20000,00грн. - основний борг, 24,00 грн. - інфляційні, 203,04грн. - 3% річних, 495,20грн. - пеня. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. На виконання вимог ухвали суду надав довідку про стан заборгованості відповідача станом на 21.10.2014р., з якої вбачається, що заборгованість ТОВ "Діс Транс" не змінилась і складає 20000,00грн.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судових засіданнях, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 09.10.2014р.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діс Транс" (експедитор/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МБК Макарів" (перевізник/позивач) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №30 (а.с.16-20).

За даним Договором ТОВ "МБК Макарів" як перевізник зобов'язувалось надавати послуги вантажних автомобільних перевезень на умовах, визначених Договором, а ТОВ "Діс Транс" як експедитор зобов'язувалось своєчасно оплачувати надані послуги.

На виконання умов вказаного договору у період з 31.07.2012 по 10.08.2012 ТОВ "МБК Макарів" було здійснено перевезення вантажу Експедитора по маршруту Італія -Узин (Україна). Вартість наданих послуг становить 24000,00грн.

Факт надання послуг підтверджується актом здачі - приймання виконаних робіт від 10.08.2012, який підписаний уповноваженими представниками сторін (а.с.21).

Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата Експедитором Перевізнику здійснюється за дорученням та за рахунок Замовника-Довірителя шляхом перерахування належних сум на розрахунковий рахунок Перевізника на протязі 5 банківських днів з моменти отримання ним рахунку.

За даними позивача, в день підписання вказаного акту здачі - приймання виконаних робіт відповідачем також було отримано рахунок ТОВ "МБК Макарів" від 10.08.2012 №243-2012 на суму 24000,00 грн. (а.с.22).

Однак строки розрахунків, визначені пунктом 3.1 Договору, відповідачем було порушено.

Як зазначив позивач, починаючи з 10.08.2012 і по день пред'явлення претензії (04.12.2012) відповідачем було частково сплачено вартість наданих послуг в сумі 4000,00грн. (2000,00грн. було сплачено 11.10.2012 та 2000,00грн. було сплачено 25.10.2012).

Станом на 04.12.2012 сума простроченої заборгованості за договором становила 20000,00грн.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, та не спростовано відповідачем, останній вартість наданих транспортно-експедиційних послуг у розмірі 20000,00грн. позивачу не сплатив.

Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Згідно зі ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Транспортно-експедиційні послуги опосередковуються договором транспортного експедирування. Згідно зі ст.316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ст.916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 20000,00грн. основного боргу обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Що стосується нарахованих позивачем до стягнення сум пені, інфляційних та 3% річних, слід зазначити наступне.

Пеня і штраф є штрафними санкціями, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Позивач на підставі п.6 ст.231 ГК України нарахував відповідачу пеню у розмірі 495,20грн. (а.с.15).

Як вбачається з умов договору, сторони не передбачили відповідальність відповідача за невиконання чи неналежне виконання ним зобов'язань, в т.ч. грошових, у вигляді сплати пені, не визначили конкретний розмір санкцій, а посилання позивача на норму ст.231 Господарського кодексу України не може бути підставою для стягнення пені, оскільки вона визначає розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань. При цьому, законодавством України не встановлено обов'язку сплати пені за порушення грошових зобов'язань суб'єктами господарювання по справі за договором про надання транспортно-експедиційних послуг у разі, якщо розмір пені не визначено в договорі.

Виходячи з вищевикладеного, у позивача не виникло право на нарахування пені у будь-якому розмірі.

Отже, вимога в частині стягнення пені є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, перевіреного судом, розмір інфляційних складає 24,00грн., 3% річних - 203,04грн.

Наданий позивачем розрахунок є вірним та відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення інфляційних та 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 20000,00грн. - основного боргу, 203,04грн. - 3% річних та 24,00грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 2000,00грн. витрат на послуги адвоката. Розглянувши вказану вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.05.2014 року між Адвокатським бюро Романа Ганенка та ТОВ "МБК Макарів" укладено договір про надання правової допомоги №23/05 та Додаткову угоду №1.

Підтвердженням того, що представник позивача ОСОБА_1 по даній справі має статус адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1, видане Київською обласною КДКА 22 грудня 2010 року.

Згідно п.2 додаткової угоди №1 від 23.05.2014р. до договору про надання правової допомоги розмір гонорару становить 2000,00грн.

Суду надано виписку по рахунку від 20.10.2014, що підтверджує сплату позивачем відповідних послуг до прийняття рішення у справі в розмірі 2000,00грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованою та законною, а тому підлягає задоволенню в розмірі 2000,00грн.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діс Транс" (11700, Житомирська область, м. Новоград-Волинський, пров. Совхозний , 3, код 38006700)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МБК Макарів" (08003, Київська область, Макарівський район, с. Гавронщина, вул. Шевченка, 19б, код 34894392) - 20227,04грн., з яких: 20000,00грн. - основний борг, 24,00грн. - інфляційні, 203,04грн. - 3% річних, а також 2000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1783,34грн. сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27 жовтня 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (за заявою: 08000, Київська область, смт. Макарів, вул.50 річчя Жовтня, 12)

3 - відповідачу (рек. з повід.)