Ухвала

від 02.10.2014 по справі 2а-7153/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/70551/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 0 2 . 10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012

у справі № 2а-7153/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства „Енергооблік"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Енергооблік" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова (правонаступник - Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про скасування податкових повідомлень - рішень: №0002682330 від 28.12.2011; №0000012330 від 12.03.2012; №0000022900 від 16.03.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача по взаємовідносинам із ТОВ „Опт-Торгспецзапчастина" за період з 01.01.2010 по 31.03.2010, з ТОВ „Промпец Консалтинг" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, з ТОВ „Промтехноопт" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 та з 01.11.2011 по 30.11.2011, за результатами перевірки складений акт №250/23-217/24662711 від 22.02.2012.

Перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 424654,76 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми №0000012300 від 12.03.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 424654 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 212327 грн.

Також, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача по взаємовідносинам із ТОВ „Опт-Торгспецзапчастина", ТОВ „Тех-Агромаркетинг", ТОВ „Промбуд-Монтажінвест", ТОВ „Промпец Консалтинг", ТОВ „Промтехноопт" за період з 01.01.2010 по 30.11.2010 та з 01.02.2011 р. по 30.09.2011, за результатами перевірки складений акт №2300/23-304/24662711 від 02.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 1505132 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0002682330 від 28.12.2011, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 1505132 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 271978, 25 грн.

Відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача по взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за листопад 2011 року та грудень 2011 року та складений акт №328/23-304/24662711 від 01.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 425026 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми №0000022900 від 16.03.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 425026 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 212513 грн.

Позивачем у перевіряємих періодах віднесло до складу податкового кредиту витрати по придбанню товарів/послуг у ТОВ „Промтехноопт", ТОВ „Промбуд-монтажінвест", ТОВ „Промспец-консалтинг", ТОВ „Опт-торгспецзапчастина", ТОВ „Тех-Агроремпоставка" та ТОВ „Тех-Агромаркетинг".

Підставами для висновків щодо заниження позивачем податку на додану вартість за перевірені періоди стали висновки актів перевірок ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо зазначених контрагентів позивача про те, що господарська діяльність має ознаки нереальності, зокрема - незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою, тощо, укладені правочинів від імені ТОВ „Промтехноопт", ТОВ „Промбуд-монтажінвест", ТОВ „Промспец-консалтинг", ТОВ „Опт-торгспецзапчастина", ТОВ „Тех-Агроремпоставка" та ТОВ „Тех-Агромаркетинг" не спричиняють реального настання правових наслідків, тому правочини між позивачем та його контрагентами також не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані завірені копії договорів до зазначених договорів, актів здачі-приймання робіт, податкових накладних.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він як суб'єкт владних повноважень має довести правомірність свого рішення.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що вбачається з акту перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.

За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними.

При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.

Стосовно відсутності у деяких наших контрагентів позивача достатнього персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, необхідних для здійснення господарської діяльності, що на думку відповідача свідчить про неможливість здійснення господарських операцій з цими контрагентами.

Суди попередніх інстанцій визнали ці висновки відповідача такими, що не можуть бути прийняти до уваги, оскільки не враховують права та можливості підприємства залучати та використовувати у своїй діяльності трудові та інші ресурси за цивільно-правовими угодами.

Також судами була надана належна увага обставинам подальшої реалізації закуплених позивачем матеріалів та комплектуючих.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 у справі № 2а-7153/12/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 у справі № 2а-7153/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва О.І. Степашко