Рішення

від 20.10.2014 по справі 910/19344/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19344/14 20.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Міськбуд-4"

про стягнення 26 102,87 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Петрушина А.М. за довіреністю № 29/09/14 від 29.09.2014 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Міськбуд-4" (відповідач) про стягнення 26102,87 грн. на підставі видаткової накладної № 00000000048 від 10.01.2014 р., акту надання послуг № 48 від 10.01.2014 р., з яких: 25537,16 грн. основного боргу, 565,71 грн. інфляційної складової боргу. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив поставку товару та надав транспортно-експедиційні послуги відповідачу відповідно до вищенаведених видаткової накладної та акту надання послуг, тоді як відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого позивачем товару та наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/19344/14 та призначено розгляд справи на 29.09.2014 р. об 11:50 год.

26.09.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2014 р. надійшов розрахунок інфляційної складової боргу за період з 01.06.2014 р. по 31.08.2014 р. в сумі 565,71 грн.

26.09.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2014 р. з документами для долучення до матеріалів справи, а саме: копіями витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно позивача та відповідача станом на 22.09.2014 р.

В судове засідання, призначене на 29.09.2014 р., представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 29.09.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 15.09.2014 р. не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0368007714901.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 29.09.2014 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 20.10.2014 о 09:50 год.

В судове засідання, призначене на 20.10.2014 р., представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 20.10.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 15.09.2014 р. та від 29.09.2014 р. не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0368007855920.

Як зазначено в абз. 1 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставини, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні, судом не були встановлені.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 20.10.2014 р. без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.10.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трест Міськбуд-4" (відповідач) було укладено правочин у спрощений спосіб, а саме: позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 08845 від 30.12.2013 р. на оплату товару та транспортно-експедиційних послуг на загальну суму 104707,10 грн. та в подальшому поставив цей товар відповідачу та надав відповідачу транспортно-екпедиційні послуги, що підтверджується видатковою накладною № 00000000048 від 10.01.2014 р. на суму 104207,10 грн., довіреністю № 5 від 10.01.2014 р. та актом надання послуг № 48 від 10.01.2014 р. на суму 500,00 грн. (копії рахунку-фактури, видаткової накладної та довіреності наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України)

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідач частково погасив заборгованість за поставлений товар та надані транспортно-експедиційні послуги в загальному розмірі 79169,94 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 251 від 30.12.2013 р. на суму 74169,94 грн. та № 351 від 10.04.2014 р. на суму 5000,00 грн. (копія наявна в матеріалах справи).

Враховуючи відсутність повної оплати з боку відповідача за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 00000000048 від 10.01.2014 р., та за послуги, надані на підставі акту № 48 від 10.01.2014 р, позивач звернувся до відповідача в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України з вимогою № 10/06/14 від 14.06.2014 р. про погашення заборгованості в сумі 25537,16 грн. у семиденний строк.

На підтвердження направлення відповідачу вищенаведеної вимоги, позивач залучив до позовної заяви копії фіскального чеку № 0914 від 12.06.2014 р. та опису вкладення у цінний лист № 0101904955770 від 12.06.2014 р., а на підтвердження отримання відповідачем 16.06.2014 р. вищенаведеної вимоги - позивач залучив до позовної заяви копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0308302679570.

Як зазначив позивач, відповідач залишив вимогу № 10/06/14 від 14.06.2014 р. без задоволення, а заборгованість в сумі 25537,16 грн. не погасив.

Таким чином, станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач не здійснив повної оплати за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 00000000048 від 10.01.2014 р., та за послуги, надані на підставі акту № 48 від 10.01.2014 р, а тому позивач вважає, що заборгованість відповідача, з урахуванням здійсненої останнім часткової оплати, становить 25537,16 грн. (104707,10 грн., загальна сума поставленого товару та наданих послуг - 79169,94 грн., загальна сума часткової оплати = 25537,16 грн., основний борг).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання не з'явився, належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог суду не надав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Зібрані у справі докази, а саме: рахунок-фактура № 08845 від 30.12.2013 р. на суму 104707,10 грн., яку позивач виставив відповідачу, видаткова накладна № 00000000048 від 10.01.2014 р. на суму 104207,10 грн. та акт надання послуг № 48 від 10.01.2014 р. на суму 500,00 грн., які підписані уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № 5 від 10.01.2014 р., свідчать про вчинення сторонами у спрощений спосіб правочину, який містить елементи договору поставки та договору транспортного експедирування (змішаний договір), що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму .

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму .

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1 статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Статтею 931 ЦК України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 8 ст. 193 ГК України визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Згідно ч. 1 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV (із змінами і доповненнями) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з визначенням статті 1 вищенаведеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (із змінами і доповненнями), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно п. 2.5 вищенаведеного Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.

Отже, видаткова накладна № 00000000048 від 10.01.2014 р., яка підписана уповноваженим представником відповідача Кульбашним А.М. на підставі довіреності № 5 від 10.01.2014 р., приймається судом у якості належного доказу поставки позивачем товару на загальну суму 104207,10 грн. та отримання цього товару відповідачем.

Також, у якості належного доказу надання позивачем відповідачу транспортно-експедиційних послуг на суму 500,00 грн. , суд приймає акт надання послуг № 48 від 10.01.2014 р., який підписаний уповноваженим представником відповідача Кульбашним А.М.

Зібрані у справі докази, а саме: платіжні доручення № 251 від 30.12.2013 р. на суму 74169,94 грн. та № 351 від 10.04.2014 р. на суму 5000,00 грн., свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару в сумі 79169,94 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар та надані транспортно-експедиційні послуги становить 25537,16 грн. (104207,10 грн. + 500,00 грн. - 79169,94 грн. = 25537,16 грн., основний борг).

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час . Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сторонами було вчинено правочин у спрощений спосіб, при цьому строк (термін) оплати товару сторонами не був встановлений. У такому випадку для визначення строку (терміну) виконання відповідачем обов'язку щодо оплати спірного товару слід застосовувати норми цивільного законодавства, зокрема, приписи частини другої статті 530 ЦК України.

Як роз'яснено господарським судам у п. 1.7 (абз. 2) постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" стосовно приписів частини другої статті 530 ЦК України, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу , а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом встановлено, що вимогу № 10/06/14 від 14.06.2014 р. про здійснення повного розрахунку за поставлений товар та надані послуги у семиденний строк була надіслана позивачем відповідачу 12.06.2014 р., що підтверджується фіскальним чеком № 0914 від 12.06.2014 р. та описом вкладення у цінний лист № 0101904955770 від 12.06.2014 р.

Судом також встановлено, що вищенаведена вимога була отримана відповідачем 16.06.2014 р. що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0308302679570.

За встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був виконати свій обов'язок з повної оплати заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № 00000000048 від 10.01.2014 р. та надані послуги згідно акту надання послуг № 48 від 10.01.2014 р. у семиденний строк від 16.06.2014 р., так як саме в цей день уповноважений представник відповідача одержав надіслану позивачем вимогу № 10/06/14 від 14.06.2014 р.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний повністю розрахуватись з позивачем за спірний товар та послуги до 23.06.2014 р. включно (16.06.2014 р. + 7 днів = 23.06.2014 р.).

Станом на час вирішення спору по суті строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати спірних товару та послуг є таким, що настав.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що станом на час вирішення спору по суті відповідач здійснив повну оплату за товар згідно видаткової накладної № 00000000048 від 10.01.2014 р. та за послуги згідно акту надання послуг № 48 від 10.01.2014 р., тож з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, заборгованість відповідача перед позивачем становить 25537,16 грн. (основний борг).

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 25537,16 грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу за період з 01.06.2014 р. по 31.08.2014 р. в сумі 565,71 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач був зобов'язаний повністю розрахуватись з позивачем за поставлений на підставі видаткової накладної № 00000000048 від 10.01.2014 р. товар та за послуги згідно акту надання послуг № 48 від 10.01.2014 р. до 23.06.2014 р. включно, а отже з 24.06.2014 р. слід обраховувати прострочення відповідачем спірного грошового зобов'язання.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 1"Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційної складової боргу, враховуючи при цьому встановлений судом початок періоду прострочення спірного грошового зобов'язання з 24.06.2014 р.,судом встановлено, що сума інфляційної складової боргу за період з 24.06.2014 р. по 31.08.2014 р. становить 307,26 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 24.06.2014 - 31.08.2014 25537.16 1.012 307.26 25844.42

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 565,71 грн. інфляційної складової боргу за період з 01.06.2014 р. по 31.08.2014 р. підлягають лише частковому задоволенню в сумі 307,26 грн. за розрахунком суду.

В іншій частині вимог стосовно стягнення інфляційної складової боргу, зокрема, в сумі 258,45 грн. (565,71 грн. - 307,26 грн. = 258,45 грн.) позивачу належить відмовити.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 25537,16 грн. основного боргу, 307,26 грн. інфляційної складової боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1808,91 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Міськбуд-4" (03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 28, офіс 37; ідентифікаційний код 37724077), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУДВІЛ" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 2; ідентифікаційний код 32769087) 25537,16 грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот тридцять сім гривень 16 коп.) основного боргу, 307,26 грн. (триста сім гривень 26 коп.) інфляційної складової боргу, 1808,91 грн. (одну тисячу вісімсот вісім гривень 91 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2014 р.

Суддя Гумега О.В.