Рішення

від 20.10.2014 по справі 911/3799/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа № 911/3799/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШІ СТРАВИ ТМ", м.Вишгород

про стягнення 25 112, 09 грн.

Суддя Щоткін О.В.

За участю представників:

позивач -ОСОБА_2 предст. дов. б/н від 20.04.2011р.;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШІ СТРАВИ ТМ" про стягнення 25 112, 09 грн. заборгованості за договором поставки №04052 від 04.05.2011р., яка складається з: 20 492 грн. основного боргу, 1884,14 грн. пені, 320,01 грн. 3% річних та 2415,94 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.09.2014р. у справі №911/3799/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 20.10.2014р.

Відповідач у судове засідання 20.10.2014р. не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та завчасно.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи те, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

20.10.2014р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд,-

ВСТАНОВИВ:

04.05.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАШІ СТРАВИ ТМ" (покупець) було укладено договір поставки №04052, відповідно до п. 1.1 якого продавець, на замовлення покупця, зобов'язується поставити товар, а останній зобов'язується прийняти і оплатити товар, у відповідності з умовами договору.

Згідно з п. 4.3. договору покупець проводить оплату по факту поставки товару. Таким чином днем оплати поставленого товару є день його безпосередньої поставки продавцю.

На виконання умов договору поставки №04052 від 04.05.2013р. позивач поставив товар на суму 62 200 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими товарними накладними №Г-00001093 від 30.09.2013р., №Г-00001280 від 08.10.13р. та №Г-00000186 від 13.02.104р. та товарно-транспортними накладними №Г-00001093 від 30.09.2013р., №Г-00001280 від 08.10.13р. та №Г-00000186 від 13.02.104р.

Факт отримання товару підтверджується також довіреностями №935 від 30.09.2013 та №983 від 06.10.2013р., виданих ТОВ "НАШІ СТРАВИ ТМ" на ім'я ОСОБА_3 на отримання товару від ФОП ОСОБА_1

Відповідач свої обов'язки за договором в частині оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 20 492 грн.

З метою досудового врегулювання даного спору, позивачем надсилались відповідачу претензії №15/07 від 15.07.2014р. та №8/08-1 від 08.08.2014р., відповідно до яких позивач повідомляв відповідача про наявність заборгованості за договором поставки №04052 від 04.05.2011р. та вимагав її погашення.

Відповідач відповідей на вказані претензії не надав, розрахунки за договором не здійснив.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за отриманий товар в сумі 20 492 грн., останній звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України .

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу .

Приписами статей 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач у засідання суду представника не направив, відзиву на позов, контррозрахунку суми боргу або доказів оплати заборгованості за договором поставки №04052 від 04.05.2011р. (п.4.3. Договору) суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №04052 від 04.05.2011р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 20 492 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1884,14 грн. пені за період прострочки з 21.02.2014р. по 21.08.2014р.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов оплати товару за цим договором він сплачує пеню у розмірі 2% від суми боргу за кожен день прострочення.

Однак, при здійсненні розрахунку пені, позивачем врахована норма статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених дим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 ГК України , штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України , неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України , нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 1.12. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, нарахування пені було здійснено на суму заборгованості у розмірі 20 492 грн. та за період з 21.02.2014р. по 21.08.2014р.

Як вбачається з доданих до позовної заяви виписок по банківському рахунку позивача, здійснити розрахунок пені від кожної накладної не виявляється можливим, оскільки кошти від відповідача надходили без призначення платежу, а тому вони зараховувались в погашення заборгованості за минулі поставки.

Перевіривши правильність нарахування пені за допомогою калькулятора штрафів системи "Ліга-Закон", з врахуванням норм чинного законодавства та умов договору, а також застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, суд встановив, що розрахунок є арифметично вірним, відповідає нормам законодавства та матеріалам справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1884,14 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 320,01 грн. 3% річних та 2415,94 грн. інфляційних втрат за період 13.02.2014р. по 21.08.2014р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період 13.02.2014р. по 21.08.2014р. встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 320,01 грн. 3% річних та 2415,94 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, щодо задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШІ СТРАВИ ТМ" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, вул. Дніпровська, буд. 4, код ЄДРПОУ 36832534) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61168, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 20 492 грн. (двадцять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. основного боргу, 1884 (одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири) грн. 14 коп. пені, 320 (триста двадцять) грн. 01 коп. 3% річних, 2415 (дві тисячі чотириста п'ятнадцять ) грн. 94 коп. інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот дванадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 27.10.2014р.

Суддя Щоткін О.В.