Ухвала

від 23.10.2014 по справі 5-3625км14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

23 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді ОСОБА_5,

суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

при секретарі ОСОБА_8,

за участю прокурора ОСОБА_9,

особи, щодо якої закрито

кримінальне провадження ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12013250270000300, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Прилуки Чернігівської області,

мешканця АДРЕСА_1,

громадянина України, не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,

в с т а н о в и л а :

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 05 грудня 2013 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 4 ст. 358 КК України до штрафу у розмірі 32 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, що становить 544 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 01 квітня 2014 року вирок щодо ОСОБА_1 скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КПК України.

У касаційній скарзі перший заступник Дніпровського екологічного прокурора порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Вважає, що апеляційний суд не дав оцінки зібраними доказам та дійшов необгрунтованого висновку про відсутність в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, за яке він засуджений судом першої інстанції. Зазначає, що, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції не навів в ухвалі належних підстав на спростування її доводів та не мотивував свого рішення належним чином. Вважає, що апеляційний суд, закриваючи провадження по справі незаконно постановив рішення в формі ухвали, а не вироку.

Вироком районного суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, достовірно знаючи про відсутність у нього у власності чи користуванні земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, діючи з метою набуття права власності на дачний будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташовані на зазначеній земельній ділянці, площею 567 м. кв., 19 липня 2012 року умисно незаконно використав підроблений офіційний документ, надавши до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, який містив завідомо неправдиві відомості в розділі «Інформація про земельну ділянку» про наявність у нього в приватній власності земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0008 за вищевказаною адресою на підставі договору оренди, укладеного з Черкаською міською радою 29.01.2004 року, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яку було зареєстровано інспекцією 24 липня 2012 року за № ЧК 18212125690, після чого повторно використав неправдивий офіційний документ, подавши зазначену декларацію до Свидівоцької сільської ради Черкаського району.

За результатами розгляду декларації та іншої документації виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради прийнято рішення № 108 від 24 липня 2012 року «Про надання дозволу громадянам на оформлення права власності на дачні будинки з господарськими будівлями та спорудами», на підставі якого 26 липня 2012 року КП «ЧООБТІ» за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на дачний будинок з господарськими будівлями та спорудами та видано свідоцтво про право власності серії САЕ № 451675.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, тому вирок скасував, а справу провадженням закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Пунктом 2 ч. 1. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо судом встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває провадження.

Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, повністю дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Суб'єктивна сторона ч. 4 ст. 358 КК України характеризується прямим умислом і спеціальною метою - використання підробленого документа за призначенням.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення у використанні завідомо підробленого документу і суд першої інстанції погодився з таким обвинуваченням. Апеляційний суд, давши належну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_1, який не визнавав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, а також показанням свідків та письмовим документам, якими вина ОСОБА_1 не підтверджується, дійшов висновку про відсутність в діях останнього складу інкримінованого правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, тому обгрунтовано прийняв рішення про необхідність скасування незаконного обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції обгрунтовано взяв до уваги показання ОСОБА_1 про те, що він, подаючи документи до ДАБК у Черкаській області, не звернув уваги, що в декларації про готовність об'єкта для експлуатації, яку на його прохання заповнювала інша особа, помилково зазначено, що земельна ділянка належить йому на праві приватної власності. Наявність в декларації технічної помилки підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3, яка здійснювала технічний нагляд за будівництвом, та ОСОБА_4 - заступника директора ТОВ «ГПБ Центр ДБК».

Надавши належної оцінки декларації про готовність об'єкта для експлуатації, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність у зазначеному документі технічної помилки та суперечливих даних, зокрема, в розділі 7 - «Інформація про земельну ділянку» зазначено документ, що посвідчує право власності (користування) земельною ділянкою; назва: договір оренди землі; дата «29» січня 2004 р.; орган, який видав документ - Черкаська міська рада; форма власності або користування: приватна.

Слід звернути увагу, що при поданні декларації, у якій документом про право власності (користування) земельною ділянкою зазначений договір оренди від 29.01.2004 року, ОСОБА_1 також додана його копія зазначеного договору.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що зазначення приватної форми власності по своїй суті не змінює саме право користування вказаною земельною ділянкою.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 був прийнятий в члени дачного кооперативу «Береговий» і за ним закріплена земельна ділянка загальною площею 567 кв.м. для будівництва та обслуговування індивідуального дачного будинку, а також рішенням Свидівоцької сільської ради йому було надано дозвіл на оформлення права власності на дачний будинок зі спорудами, згідно технічної документації. Право власності на будь-яку будівлю може виникати, коли особі виділено земельну ділянку в користування або у власність.

Отже, запис в декларації про те, що земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, не має юридичного значення, оскільки право власності оформлено не на земельну ділянку, а на будівлю, яка розташована на земельній ділянці, що передана останньому в користування.

Таким чином, докази у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 не підробляв декларацію, а її виготовила інша особа, яка допустила технічну помилку під час зазначення права власності на земельну ділянку. ОСОБА_1, подаючи відповідні документи, не мав на меті отримати право власності на земельну ділянку, а лише на будівлю, розташовану на ній, що свідчить про відсутність у нього умислу на неправомірне заволодіння земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, висновки апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, ґрунтуються на повному, всебічному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та підтверджені сукупністю доказів, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку з точки зору достатності та взаємозв'язку. З висновком апеляційного суду погоджується і касаційна інстанція.

Відповідно до ст. 419 КПК України апеляційний суд зазначив в ухвалі мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, положення закону, якими керувався. Зміст ухвали відповідає вимогам ст. 372 КПК України.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а також підстав для скасування ухвали апеляційного суду через неправильне застосування кримінального закону.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 376 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 01 квітня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника Дніпровського екологічного прокурора залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

С у д д і :

ОСОБА_12 ОСОБА_11 ОСОБА_10