Рішення

від 02.10.2014 по справі 755/11116/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/11116/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Нестеровському Б.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою: ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: розірвати шлюб укладений 19 липня 2003 року між ним та ОСОБА_2, актовий запис № 1261; визнати за ним у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на квартиру АДРЕСА_4; визнати за ним в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на автомобіль Форд Фієста, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати за ним в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1920 га, за адресою: АДРЕСА_6; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на квартиру АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на автомобіль Фіат Гранде Пунто, 2010 року випуску.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19 липня 2003 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, актовий запис № 1261. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народилась дитина - ОСОБА_3 На сьогоднішній час їхня дитина проживає з матір'ю. Він щодо даної обставини не заперечує. Після одруження тривалий час у них були гарні відносини. Подружжя проживало у взаємній згоді та любові. Однак, починаючи з 2012 року в сім'ї різко почали виникати непорозуміння та різні погляди на життя. У 2013 році він фактично перестав проживати з сім'єю для того щоб уникнути сварок та напруження негативних відносин з відповідачем, і у зв'язку з цим переїхав на постійне місце проживання за іншою адресою: АДРЕСА_1. Отже, спільне проживання у них припинено з 2013 року та вони не ведуть спільне господарство, та за його глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає.

За час шлюбу у спільну сімейну власність подружжя було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_2, загальною площею 106,5 кв.м., ринкова вартість якої складає 1 600 000 гривень; квартира АДРЕСА_4, загальною площею 42 кв.м., ринкова вартість якої складає 700 000 гривень; земельна ділянка загальною площею 0,1920 га, за адресою: АДРЕСА_6, ринкова вартість якої складає 80 000 гривень; автомобіль Форд Фієста 2006 року випуску, ринкова вартість якого складає 90 000 гривень; автомобіль Фіат Гранде Пунто 2010 року випуску, ринкова вартість якого складає 130 000 гривень. Вважає, що зазначене спільне майно, підлягає поділу між ним та ОСОБА_2 у рівних частинах, шляхом виділення і присудження права власності, зберігаючи його цілісність.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити. Пояснив суду, що сторони не проживають разом та не підтримують шлюбних стосунків з березня 2013 року,

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала, проти його задоволення не заперечувала, з підстав викладених у поясненнях на позовну заяву (а.с.51-52). Пояснила суду, що позивач проживає з іншою жінкою, окремо від відповідача та їхньої спільної дитини. Зазначила, що квартира АДРЕСА_2 належить сторонам на праві спільної власності та була придбана ними на підставі інвестиційного договору.

Уповноважений представник третьої особи - Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний актовий запис № 1261 (а.с. 11).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.48).

Згідно положення частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

За правилом частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що сторони не проживають разом з березня 2013 року, не підтримують сімейно-шлюбні стосунки, не ведуть спільне господарство, не мають спільного бюджету.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов'язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали не можливим, оскільки сторони проживають окремо, не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.12).

Крім того, 25 жовтня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру під номером АДРЕСА_4 (а.с.49).

Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлювальному документі, квартира АДРЕСА_4 зареєстрована за ОСОБА_1 (а.с.49, об.).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «Fiat Grande Puntо», д/н НОМЕР_2 зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.50).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 (а.с.13).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 406198, земельна ділянка площею 0,1920 га за адресою: АДРЕСА_6 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 серпня 2007 року № 2618 (а.с.14).

Як роз`яснено в п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Таким чином, за час шлюбу, сторонами було набуто наступне майно:

1. квартира АДРЕСА_2;

2. квартира АДРЕСА_4;

3. автомобіль «Fiat Grande Puntо», д/н НОМЕР_2;

4. автомобіль «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1;

5. земельна ділянка площею 0,1920 га за адресою: АДРЕСА_6.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ним.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Таким чином, наявні у справі письмові докази свідчать про те, що квартира АДРЕСА_2; квартира АДРЕСА_4; автомобіль «Fiat Grande Puntо», д/н НОМЕР_2; автомобіль «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1; земельна ділянка площею 0,1920 га за адресою: АДРЕСА_6 були придбані в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, при визначенні частки майна подружжя в розрізі даного спору, суд виходить з їх рівності, та вважає що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками вказаного майна у рівних частках.

Відповідно до положень частини четвертої статті 174 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст. 69 СК).

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 3 ст. 370 Цивільного кодексу України визначено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Статтею 364 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової компенсації або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

З огляду на викладене, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, згідно з якими здійснюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин та які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства, турботи про власні інтереси, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення адекватного захисту права або інтересу, враховуючи повне визнання відповідачем позову та досягнення відповідної домовленості між позивачем та відповідачем, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_4, автомобіль «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1, земельну ділянку площею 0,1920 га за адресою: АДРЕСА_6, а за відповідачем - право власності на квартиру АДРЕСА_2, автомобіль«Fiat Grande Puntо», д/н НОМЕР_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Аналізуючи наведені вище доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 36, 51, 60, 63, 65, 68, 69, 70, 71, 104, 105, 112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 364, 368, 370 Цивільного кодексу України, п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 11, 57, 59-61, 174, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 19 липня 2003 року у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис №1261 - розірвати.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, право власності на: квартиру АДРЕСА_4; автомобіль марки «FORD FIESTA» 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; земельну ділянку площею 0,1920 га, що розташована в АДРЕСА_6, кадастровий номер 3220882200:04:008:0035.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, право власності на: квартиру АДРЕСА_2, автомобіль марки «FIAT GRANDE PUNTO», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: