Постанова

від 27.10.2014 по справі 925/860/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2014 р. Справа№ 925/860/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС»

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 24.06.2014

у справі №925/860/14 (суддя Хабазня Ю.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕССЕНТІ», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС», Черкаська обл., м. Монастирище,

про стягнення 144 886,46 грн,

за участю представників:

від позивача: Бреус В.М. - представник (довіреність №19/02 від 19.02.2014);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕССЕНТІ» (надалі - ТОВ «ЕССЕНТІ») звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» (надалі - ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС») про стягнення заборгованості в сумі 157 417,39 грн, з яких 96 643,97 грн основного боргу, 9 138,90 грн інфляційних втрат, 44 353,05 грн процентів річних та 7 281,47 грн пені, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №48 від 10.06.2011 з оплати поставленого товару.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості, неодноразово в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог. Згідно останньої заяви про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 144 886,46 грн, з яких 89 643,97 грн основного боргу, 1 520,57 грн інфляційних втрат, 47 224,89 грн процентів річних та 6 497,03 грн пені.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.06.2014 у справі №925/860/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» на користь ТОВ «ЕССЕНТІ» 89 643,97 грн основного боргу, 1 520,57 грн інфляційних, 4 043,20 грн 3% річних, 6 365,96 грн пені, 2 031,47 грн судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 24.06.2014 у справі №925/860/14 про стягнення заборгованості та прийняти нове рішення, яким в позові щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені відмовити повністю, та розстрочити сплату заборгованості, розмір якої буде визначено на момент розгляду справи апеляційною інстанцією строком до 12 місяців.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та призначена до розгляду на 26.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 для розгляду справи №925/860/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., суддів - Жук Г.А., Майданевич А.Г.

Сторони своїх представників у судове засідання 26.08.2014 не направили, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 27.10.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 для розгляду справи №925/860/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., суддів - Жук Г.А., Суховий В.Г.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області - без змін.

В судове засідання 27.10.2014 відповідач свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що позивач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

27.10.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2011 між ТОВ «ЕССЕНТІ» (в тексті договору - постачальник) та ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» (в тексті договору - покупець) було укладено договір №48 (далі - договір), за умовами якого (п.1.1) постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупцеві товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 3.2. договору датою продажу і переходу права власності на товар, а також усіх ризиків, вважається дата передачі постачальником товару покупцю та підписання сторонами видаткових накладних чи інших двосторонніх документів на поставлений товар.

Відповідно до п. 5.3 договору покупець зобов'язується оплатити товар за цим договором в повному обсязі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 13 даного договору, не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати передачі йому товару. Датою передачі товару вважається дата отримання товару покупцем, що підтверджується датою у видатковій накладній постачальника або у разі, якщо покупець не надав/не надіслав постачальнику видаткову накладну та довіреність - датою отримання товару згідно декларації перевізника.

Датою оплати за отриманий товар покупцем вважається день надходження коштів на поточний рахунок постачальника

(п. 5.4. договору).

Згідно п. 5.5. договору постачальником надається покупцю товарний кредит - ліміт на суму не більш 600 000,00 грн (у тому числі ПДВ). При порушенні умов своєчасної оплати за отриманий згідно з договором товар, кредит - ліміт зменшується на суму заборгованості.

Договір набуває чинності з 10.06.2011 і діє до 31.12.2015 (п. 12.10. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору у період з 10.06.2011 по 13.03.2014 ТОВ «ЕССЕНТІ» поставило, а ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» прийняло товар на загальну суму 815 857,69 грн, відповідно до видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких додано до позовної заяви (а.с.20-72, т. 1).

При цьому, як встановлено місцевим господарським судом, позивачем невірно розрахована загальна сума поставленого товару у розмірі 815 857,69 грн, оскільки доказів поставки товару на таку суму у справу не надано, а вищезазначені видаткові накладні свідчать про поставку товару на загальну суму 668 886,00 грн.

Однак, в порушення умов договору відповідач здійснив лише часткову оплату в сумі 579 242,94 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку (а.с. 73-184, т. 1) та платіжними дорученнями від 16.05.2014 №7018, від 20.05.2014 №7026, від 27.05.2014 №427, від 30.05.2014 №7043, від 03.06.2014 №445, від 06.06.2014 №3286, від 16.06.2014 №3297, від 18.06.2014 №7104, від 19.06.2014 №7116, від 20.06.2014 №3319 (а.с. 230-234, 250, т. 1; а.с. 16-18, 35, т. 2).

Таким чином, як зазначає позивач та встановлено судом першої інстанції, сума основного боргу ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» перед ТОВ «ЕССЕНТІ» за договором №48 від 10.06.2011 станом на час розгляду спору склала 89 643,97 грн (668 886,00грн - 579 242,94 грн).

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ЕССЕНТІ», місцевий господарський суд виходив з того, що на час розгляду спору відповідачем не спростовано факт отримання товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними та не надано доказів його повної оплати. При цьому, у зв'язку з невірним розрахунком пені та процентів річних суд першої інстанції задовольнив вказані вимоги частково.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідач відзиву на позов та обґрунтованих заперечень щодо розміру позовних вимог не надав, а в апеляційній скарзі наголошував на тому, що на час винесення оскаржуваного рішення та на час підписання його повного тексту сума основного боргу була зменшена у зв'язку із здійсненням часткового погашення заборгованості, на підтвердження чого до апеляційної скарги додано підписані апелянтом акти звірки взаєморозрахунків між сторонами. Крім того, відповідач вважає безпідставним стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат з огляду на передбачений умовами договору кредитний ліміт, який підлягає зменшенню у разі порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати за отриманий товар. Разом з тим, апелянт просить суд апеляційної інстанції розстрочити сплату заборгованості, розмір якої буде визначено станом на момент розгляду справи апеляційним судом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким, у відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕССЕНТІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» договору №48 від 10.06.2011 було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем було надано суду видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які визнано судом належними доказами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а надані суду довіреності на право отримання ТМЦ оформлені відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Крім того, пунктом 3.2. договору сторони визначили, що датою продажу і переходу права власності на товар, а також усіх ризиків, вважається дата передачі постачальником товару покупцю та підписання сторонами видаткових накладних.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про необхідність підтвердження факту поставки товару відповідними специфікаціями на товар.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити товар за цим договором в повному обсязі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 13 даного договору, не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати передачі йому товару. Датою передачі товару вважається дата отримання товару покупцем, що підтверджується датою у видатковій накладній постачальника.

Згідно вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до вищевказаного договору поставки настав, доказів здійснення повної оплати товару відповідачем суду першої інстанції не надано, виходячи з наявних матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 89 643,97 грн.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду не може прийняти в якості додаткових доказів по справі, додані до апеляційної скарги акти звірки взаєморозрахунків, які на думку відповідача підтверджують зменшення розміру основного боргу станом на час винесення оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

За приписами вищенаведеної норми ГПК України апеляційний господарський суд розглядає справу повторно. За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції та при цьому, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 №7 у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Проте, як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, апелянт не обґрунтував причин неможливості подання доказів погашення перед позивачем основного боргу до суду першої інстанції, а твердження апелянта про неможливість направлення свого представника в судове засідання, який перебував на лікарняному, не підтверджено жодними доказами. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.05.2014 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у даній справі, судове засідання призначено на 05.06.2014.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.06.2014 розгляд справи було відкладено на 17.06.2014.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 17.06.2014 (а.с. 256-257, т. 1), судом було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надання можливості для ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.06.2014 розгляд справи було відкладено на 24.06.2014.

Однак, матеріали справи свідчать, що у судове засідання 24.06.2014 відповідач свого уповноваженого представника не направив, відзиву на позов та власного розрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суду не надав.

Згідно з частиною 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, відповідач, навіть у разі неможливості забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання, не був позбавлений можливості направити суду всі необхідні докази на підтвердження своїх доводів і заперечень.

Відтак, з наведеного вбачається, що відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, на власний розсуд не скористався своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, зокрема, правом брати участь у судовому засіданні та подавати докази.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на достатність часу, протягом якого відповідач мав змогу сформулювати свою позицію відносно спору, подати суду необхідні докази, які на думку останнього спростовують вимоги позивача.

Відповідно до п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття доданих до апеляційної скарги актів звірки взаєморозрахунків, як додаткових доказів по справі, з огляду на недоведеність відповідачем поважності причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін. В той же час факт здійснення будь-якої господарської операції, в тому числі сплати грошових коштів, можуть засвідчувати тільки первинні документи.

Як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язань по оплаті товару, яка за розрахунком позивача за загальний період з 24.06.2013 по 24.06.2014 складає 6 497,03 грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від вартості невиконаного зобов'язання за кожний день такого прострочення.

З огляду на викладене, враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №48 від 10.06.2011, позовна вимога про стягнення з відповідача пені є правомірною.

Однак, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 6 365,96 грн, з огляду на недоведеність наявності суми боргу у розмірі 2000,00 грн за період прострочення з 24.06.2013 по 24.01.2014, у зв'язку з чим у цій частині вказаної позовної вимоги, а саме, у стягнення 131,07 грн пені необхідно відмовити.

Разом з тим, позивач посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 5.8. укладеного між сторонами договору заявив до стягнення з відповідача проценти річних у розмірі 35,04%, нарахованих на суму заборгованості за період з 18.10.2011 по 24.06.2014, які за його розрахунком склали 47 224,89 грн, а також 1 520,57 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 18.10.2011 по 15.05.2014.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, пунктом 5.8 договору сторони передбачили, що у разі прострочення терміну розрахунку, визначеного в п. 5.3 цього договору покупець зобов'язаний оплатити постачальнику суму боргу, а також нараховані на цю суму проценти у розмірі 0,096% за кожен день прострочення, починаючи з дня прострочення оплати товару і до його фактичної оплати.

У відповідності до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.11.2006 у справі №47/628-05, при винесенні рішень суд має встановити правову природу відповідальності, яка передбачена сторонами у договорах.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що за своєю правовою природою пунктом 5.8 договору сторони за порушення строків оплати товару фактично передбачили стягнення пені за невиконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, тлумачення позивачем пункту 5.8 договору як установлення іншого розміру процентів річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, не відповідає приписам законодавства.

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, інший розмір процентів не встановлений укладеним між сторонами договором, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок процентів річних за визначений позивачем період з 18.10.2011 по 24.06.2014, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача 4 043,20 грн 3% річних. У решті вимог про стягнення процентів річних, а саме у стягненні 43 181,69 грн слід відмовити.

Крім того, враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 18.10.2011 по 15.05.2014, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення вказаної позовної вимоги у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 1 520,57 грн інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на неправомірності стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на п. 5.5 договору, яким передбачено, що постачальником надається покупцю товарний кредит - ліміт на суму не більш 600 000,00 грн (у тому числі ПДВ). При порушенні умов своєчасної оплати за отриманий згідно з договором товар, кредит - ліміт зменшується на суму заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що вказане положення договору жодним чином не обмежує право позивача на нарахування штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат, визначених умовами договору та приписами законодавства, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог частково, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №48 від 10.06.2011 у розмірі 101 573,70 грн, з яких 89 643,97 грн основного боргу, 1 520,57 грн інфляційних втрат, 4 043,20 грн 3% річних та 6 365,96 грн пені. В іншій частині позову, а саме, у стягненні 131,07 грн пені та 43 181,69 грн процентів річних необхідно відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач наголосив на недотриманні принципу рівності учасників судового процесу та принципу змагальності сторін судом, який під час розгляду справи проігнорував клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, отримане судом до судового засідання. Натомість, суд здійснив розгляд справи у відсутність скаржника, позбавивши його тим самим довести належним чином обґрунтованість своїх заперечень щодо позову.

З наведеними доводами судова колегія не погоджується та не вбачає в діях суду порушення процесуальних прав відповідача.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як було зазначено вище, розгляд справи неодноразово відкладався місцевим господарським судом, в тому числі у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надання можливості для ознайомлення з матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що твердження відповідача про неможливість направлення свого представника в судове засідання у зв'язку з перебуванням останнього на лікарняному, викладене у клопотанні про відкладення розгляду справи від 23.06.2014, не підтверджено жодними доказами.

Крім того, згідно роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 19.07.2010 №04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, оцінивши сукупність наявних у справі доказів, колегія вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджала розгляду справи, а відтак місцевий господарський суд правомірно розглянув справу відповідно до положень статті 75 ГПК України у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про розстрочення сплати заборгованості на строк 12 місяців, заявлене на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України під час здійснення апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, а отже питання про відстрочку або розстрочку може розглядатись в ході судового розгляду при винесенні рішення по справі.

В обґрунтування свого клопотання відповідач послався на скрутне фінансове становище, пов'язане зі складною економічною ситуацією в Україні, великою дебіторською заборгованістю, наявністю проблем із розрахунками контрагентів відповідача.

З огляду на те, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим, суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Слід враховувати, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, складне фінансове становище, не є виключними обставинами та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але й інших суб'єктів підприємницької діяльності в силу складних процесів в економіці.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Водночас, допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Зважаючи на вищенаведене, оскільки відповідач не довів наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує на тому, що відповідач не позбавлений можливості звернутися з відповідною заявою про відстрочку та розстрочку виконання рішення в порядку ст. 121 ГПК України до Господарського суду Черкаської області в межах справи №925/860/14 після набрання оскаржуваним рішенням законної сили на стадії його виконання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 24.06.2014 у справі №925/860/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКЕМА ТЕКНОЛОДЖІС» на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.06.2014 у справі №925/860/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.06.2014 у справі №925/860/14 залишити без змін.

3. Справу №925/860/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий