Рішення

від 21.10.2014 по справі 504/1037/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/8431/14

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О. Д., Станкевича В. А.,

при секретарі Стадніченко А. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування та за зустрічною позовною заявою приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою прокурора Комінтернівського району Одеської області на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17. 04. 2014 р.,

в с т а н о в и л а:

03. 04. 2014 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2») про визнання за нею права приватної власності на 3/4 частини торгівельно-офісного комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 збудованого ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», в порядку спадкування після смерті чоловіка, ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р.

11. 04. 2014 р. ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на підставі ст. 376 ч. 5 ЦК України звернулося до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на торгівельно-офісний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 тому, що єдиним засновником підприємства був ОСОБА_4, а в подальшому засновником підприємства стала його донька ОСОБА_3 В процесі своєї фінансово-господарської діяльності підприємство на відведеній йому земельній ділянці збудувало торгівельно-офісний комплекс без відповідного будівельного проекту і після його спорудження комплекс не був прийнятий належним чином до експлуатації, вважається самочинно збудованим, що позбавляє підприємство можливості оформити право власності на це нерухоме майно та зареєструвати його у встановленому законом порядку. Докази того, що статутний капітал та майно підприємства сформовані за рахунок спільної власності подружжя, ОСОБА_2 не надала.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 17. 04. 2014 р. (зі змінами, внесеними згідно з ухвалою цього ж суду від 27. 05. 2014 р.) відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування. Зустрічну позовну заяву ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно задоволено і визнано за ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» право власності на торгівельно-офісний комплекс, розташований по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, яка є єдиним органом, який здійснює державний архітектурно-будівельний контроль на території Одеської області, з конкретним правовим обґрунтуванням цього представництва ставиться питання про скасування рішення суду в частині задоволення зустрічного позову і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і зустрічних позовних вимог ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» у зв'язку з необґрунтованістю та незаконністю рішення суду, внаслідок якого було визнано право власності ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на самочинно побудований торгівельно-офісний комплекс, розташований по АДРЕСА_1. Зокрема, зазначено, що вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, в тому числі чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки, чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації, чи є законною відмова у такому прийнятті, чи є істотними порушені будівельні норми та правила, але судом, незважаючи на норми діючого законодавства та сталу судову практику розгляду справ наведеної категорії не здійснено належний розгляд справи, справа розглянута без участі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та не перевірено усі факти, які зазначено постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30. 03. 20012 р. № 6, а також посилався на вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

В письмових запереченнях ОСОБА_5, представник ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відхилити. Посилається на право підприємства в судовому порядку захистити свої права шляхом визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості і на те, що будівництво спірного комплексу було розпочато в 1994 р., поточні зміни було здійснено в 2006-2007 р. р., а Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким обґрунтовується апеляційна скарга, був прийнятий 17. 02. 2011 р., набрав чинності 12. 03. 2011 р. і не стосується об'єктів, будівництво яких розпочалося до його прийняття; на відсутність органу, в інтересах якого прокурор звернувся до суду.

В судовому засіданні прокурор Елісашвілі О. М. підтримала доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_5, представник ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», вважає рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Задовольняючи зустрічний позов і визнаючи право власності за ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на торгівельно-офісний комплекс суд першої інстанції виходив з того, що «Зустрічний позов ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню», а відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 виходив з того, що остання не надала суду доказів того, що статутний капітал та майно ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» сформовані за рахунок спільної власності подружжя.

Проте з таким висновком суду в повному обсязі погодитися не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 331 ч. 1 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одночасно ч. 2 ст. 331 ЦК України чітко встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва і якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту реєстрації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельні ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Аналіз положень ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 26. 06. 1979 р.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею, серія ОД-13-19, виданим Комінтернівською селищною радою народних депутатів 10. 01. 1996 р., ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» надано у постійне користування 0,246 га землі в межах згідно з планом землекористування (без вказівки конкретної адреси) для розташування торгівельного комплексу з підсобними приміщеннями відповідно до рішення Комінтернівської селищної ради народних депутатів від 26. 12. 1995 р. № 28 (акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 334 № 19) і з плану зовнішніх меж та опису меж видно, зазначена земельна ділянка межує з земельними ділянками Одеського територіального управління по забезпеченню нафтопродуктами, Одеського облшляхбуду, с.м.т. Комінтернівське, ОСОБА_4 (постійне користування), ОСОБА_4 (приватна власність).

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія ААБ № 685105) від 15. 06. 2011 р. стосовно ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» видно, що дата запису в реєстрі - 30. 04. 1996 р.

За договором купівлі-продажу корпоративних прав від 21. 07. 2005 р., засвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 корпоративні права на ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2».

З довідки АБ № 349817 від 22. 06. 2011 р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДПРОУ) стосовно ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» видно, що керівником підприємства є ОСОБА_3

З висновку Центру НТТМ з архітектури та будівництва Академії будівництва України за 2007 рік (без конкретизації дати його складання), підписаного директором ОСОБА_7 і виконавцями ОСОБА_8, ОСОБА_9, і складеного на замовлення ОСОБА_4, про технічний стан основних несучих і огороджуючих конструкцій торгівельно-офісного комплексу і автомийки і про можливість їх введення в експлуатацію, розташованих за адресою АДРЕСА_1 видно, що будинок торгівельно-офісного комплексу в цілому знаходиться в технічно-задовільному стані і задовольняє всім умовам його безпечної експлуатації відповідно з його призначенням, всі несучі і огороджуючи конструкції автомийки знаходяться в технічно задовільному стані і задовольняють умовам їх нормальної експлуатації у відповідності з проектними технологічними процесами у ньому, у зв'язку з чим рекомендується їх нормальна експлуатація у відповідності з призначенням.

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_4 помер.

За рішенням виконавчого комітету Комінтернівської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 109 від 28. 07. 2011 р. розглянувши заяву ОСОБА_3 про надання юридичної адреси торгівельно-офісному комплексу, який належить ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» і розташований на земельній ділянці, якою вона володіє на праві державного акту на право приватної власності, надано юридичну адресу торгівельно-офісному комплексу, який належить ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» - АДРЕСА_1

З технічного паспорту виготовленого Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації Одеської області станом на 12. 08. 2011 р. видно наявність торгівельно-офісного комплексу в АДРЕСА_1, який числиться за власником - ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», з відміткою про наявність збудованих самовільно споруд, але відсутні посилання на правові підстави власності та будівництва щодо цього комплексу.

Вказані обставини сторони у справі не оспорюють і вони підтверджені матеріалами справи.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки наведеним обставинам та доказам і не врахував, що у справі відсутні проектна документація щодо спірного об'єкта нерухомості, висновки державних органів (органів архітектури і будівництва, пожежного та санітарного нагляду тощо) з питань відповідності будівництва об'єкта нерухомості державним стандартам, нормам і правилам, місцевим правилам забудови населених пунктів, а також, що наявний у справі висновок Центру НТТМ з архітектури та будівництва Академії будівництва України за 2007 рік з загальними висновками щодо спірної нежитлової будівлі не може замінити визначений законодавством порядок прийняття об'єктів нерухомості в експлуатацію з відповідним оформленням.

Разом з тим, відповідно до діючого законодавства України, в тому числі Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», Земельного кодексу Україні питання про прийняття в експлуатацію спірного об'єкту нерухомості на земельній ділянці та оформлення стосовно нього документу про право власності має здійснюватися органами державної влади і місцевого самоврядування чи їх виконавчими органами у спосіб, визначений їх компетенцією, у зв'язку з чим висновок суду про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва у даній справі є незаконним, передчасним та необгрунтованим.

До того ж суд першої інстанції не звернув увагу, що торгівельно-офісний комплекс отримав адресу - АДРЕСА_1 за рішенням виконкому Комінтернівської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 109 від 28. 07. 2011 р. на підставі заяви ОСОБА_3 про надання юридичної адреси торгівельно-офісному комплексу, який належить ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» і розташований на земельній ділянці, якою вона володіє на праві державного акту на право приватної власності.

Викладене суперечить вказаному в зустрічному позові ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», що спірний об'єкт знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві користування ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на підставі Державного акту на право постійного користування землею, серія ОД-13-19, виданого Комінтернівською селищною радою народних депутатів 10. 01. 1996 р. щодо надання ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» у постійне користування 0,246 га землі, що свідчить про наявність суперечностей, які не усунуті та яким не дана належна оцінка.

При цьому в даному Державному акті вказано, що зазначена земельна ділянка надана для розташування торгівельного комплексу з підсобними приміщеннями і у справі відсутні дані про надання цієї земельної ділянки для будь-якого будівництва.

Не звернув увагу та не дав належної оцінки суд першої інстанції і тій обставині, що за висновком Центру НТТМ з архітектури та будівництва Академії будівництва України за 2007 рік спірний об'єкт знаходиться по АДРЕСА_1 подальшому відсутні дані, що спірний об'єкт мав цю адресу, а йому одразу присвоюється адреса по АДРЕСА_1, що свідчить про наявність суперечностей, які не усунуті у справі.

Крім того, апеляційний суд виходить також з того, що згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Оскільки заявлений у справі позов і матеріали справи не містять даних щодо звернення позивача ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» до відповідних компетентних органів стосовно прийняття спірного нерухомого об'єкту в експлуатацію, щодо узаконення самочинного будівництва або про відмову цих органів у вирішенні спірного питання, то відсутні дані про порушення, невизнання або оспорювання прав позивача щодо спірного об'єкту нерухомості і висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані будівлі є хибними.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 15 ЦПК України, оскільки у справі не вбачається, що цивільні права, свободи чи інтереси позивача якимось чином порушено, не визнано або оспорено, а положення ст. 376 ЦК України за наведених вище обставин не є підставою у даному випадку для визнання в судовому порядку за позивачем права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що у даній справі відсутні підстави для визнання за ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» права власності на спірний торгівельно-офісний комплекс.

Крім того, з апеляційної скарги прокурора, який діє в інтересах держави, вбачається, що він звертає увагу на не притягнення до участі у даній судовій справі державного органу, до компетенції якого належить вирішення відповідних питань щодо будівництва спірного об'єкту, і це підтверджено матеріалами справи, з яких видно, що у справі приймають участь лише зацікавлені фізичні особи - мати та донька (родичі) та ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», яке належить одному з цих фізичних осіб (дочці).

За викладених обставин, яким не було дано належної оцінки, і без встановлення дійсних обставин справи, а також за відсутності у справі усіх належних відповідачів, суд першої інстанції на порушення вищевказаних правових положень ухвалив рішення про задоволення зустрічного позову ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» про визнання права власності на самочинно збудований торгівельно-офісний комплекс.

Вказане має істотне значення, але суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями залучення до участі у справі інших учасників процесу на стадії апеляційного провадження, і встановлення дійсних обставин справи за відсутності належних відповідачів, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову.

Твердження представника ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не стосується об'єктів, які були побудовані до набрання ним чинності, спростовуються змістом цього Закону, в тому числі статтею 39 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» цього Закону, за яким прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Наведене спростовує доводи представника ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», викладені в її запереченнях, про необхідність залишення рішення суду першої інстанції без змін, а твердження, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з посиланням на те, що згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23. 04. 2014 р. № 150 «Питання функціонування територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції, в тому числі інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не приймаються до уваги наряду з вищевикладеним і тому, що у справі відсутні дані щодо реальної ліквідації інспекції, а рішення суду першої інстанції у даній справі було ухвалене 17. 04. 2014 р., тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 23. 04. 2014 р. № 150.

При цьому, апеляційний суд враховує і те, що прокурор вступив до участі у справі в інтересах держави в особі відповідного органу, а не представляє лише інтереси безпосередньо цього органу, і в п. 2 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України від 23. 04. 2014 р. № 150 «Питання функціонування територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції» вказано: «Погодитися з пропозицією Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо утворення її територіальних органів як структурних підрозділів апарату Інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі».

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення в частині визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості за ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову, а тому відповідно до ст. ст. 11, 303, 307, 309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Одночасно апеляційний суд на підставі ст. 303 ЦПК України, враховуючи вищевказане, вважає необхідним вийти за межі апеляційної скарги і змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивування відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно доповнивши його тим, що не може визнаватися в порядку спадкування право власності на нерухоме майно у вигляді торгівельно-офісного комплексу, який є самочинно збудованим і стосовно якого не вирішено питання щодо прийняття його в експлуатацію відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 304, 307 ч. 1, 309, 313, 314, 316, 317, 318, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17. 04. 2014 р. скасувати в частині задоволення зустрічної позовної заяви приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно і ухвалити нове рішення в цій частині.

Відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

Змінити мотивувальну частину рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17. 04. 2014 р. про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування з підстав викладених у даному рішенні.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

О. Д. Варикаша

В. А. Станкевич