Рішення

від 20.10.2014 по справі 910/8451/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8451/14 20.10.14

Господарський суд міста Києва у складі колегії суддів Чебикіної С.О. (головуюча), Літвінової М.Є. та Чеберяка П.П., розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "КЕЙТЕРІНГ - СЕРВІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю СП у формі ТОВ "Автомобільний Дім-Україна Мерседес Бенц", третя особа: Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» про визнання недійсним пункту 11.4 договору купівлі-продажу, про зобов'язання вчинити дії та стягнення 64 950,06 грн., за участю представників позивача - Поза М.О. довіреність №б/н від 01.04.2014 року, відповідача - Фуртаса О.С. довіреність №б/н від 15.01.2014 року, третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним пункту 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року; про зобов'язання передати автомобіль та стягнення 64 950,06 грн. збитків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.06.2014 року.

20.05.2014 року відповідачем через канцелярію суду надано заперечення проти вирішення спору в господарському суді м. Києва у зв'язку з укладеною між сторонами третейською угодою.

20.06.2014 року відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в позові.

В судовому засіданні від 23.06.2014 року оголошено перерву на 03.07.2014 року.

01.07.2014 року позивачем через канцелярію суду надано заперечення на заяву про припинення провадження у справі.

В судовому засіданні від 03.07.2014 року оголошено перерву на 14.07.2014 року.

В судовому засіданні від 14.07.2014 року оголошено перерву на 15.07.2014 року.

15.07.2014 року через канцелярію від представника відповідача до суду надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2014 року призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 15.07.2014 року розгляд справи № 910/8451/14 доручено здійснювати колегії суддів Чебикіній С.О. (головуюча), Ковтуну С.А. та Чеберяку П.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2014 року прийнято справу до провадження колегії суддів та призначено до розгляду на 30.07.2014 року.

Відповідачем 30.07.2014 року через канцелярію суду надано уточнення та доповнення до відзиву на позовну заяву.

Відповідачем 30.07.2014 року через канцелярію суду надано клопотання про повернення позовної заяви без розгляду, в задоволенні якого судом відмовлено за безпідставністю.

Відповідачем 30.07.2014 року через канцелярію суду надано клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з укладеною між сторонами третейською угодою, на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В судовому засіданні від 30.07.2014 року оголошено перерву на 05.08.2014 року.

Позивачем 01.08.2014 року через канцелярію суду надано заперечення №2 на заяву про припинення провадження у справі.

В судовому засіданні 05.08.2014 року судом відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про припинення провадження у справі у зв'язку з укладеною між сторонами третейською угодою, на підставі п.5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

В пункті 4.2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:,

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

Проте постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №13 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України" вказаний пункт було доповнено новим абзацом, згідно якого господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відтак, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України і не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 12.02.2014 року №914/3638/13 від 09.04.2013 року №5023/6007/12.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 10.09.2014 року у зв'язку з перебуванням судді Ковтуна С.А. у відпустці справу № 910/8451/14 передано на розгляд колегії суддів Чебикіній С.О. (головуюча), Літвіновій М.Є. та Чеберяку П.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014 року призначено справу до розгляду колегією суддів на 10.09.2014 року.

10.09.2014 року третя особа через канцелярію суду надала суду письмові пояснення по справі.

10.09.2014 року позивач через канцелярію суду надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив визнати недійсним пункту 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року; стягнути 1 грн. збитків та повернути судовий збір згідно п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», яка прийнята судом до розгляду.

01.10.2014 року через канцелярію суду третя особа надала клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Представник третьої особи у судове засідання 20.10.2014 року не з'явився, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СП у формі ТОВ "Автомобільний Дім-Україна Мерседес Бенц" (продавець) та Приватним підприємством "КЕЙТЕРІНГ - СЕРВІС" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти всього - 1 (один) Mercedes-Benz S-class W/V222 новий автомобіль, виробництва Концерну Даймлер АГ, модель S 500 4МАТІС L, рік випуску 2014 - замовлення № 0452601103, комплектація якого визначена в додатку №1 до цього договору, далі за текстом «автомобіль», та оплатити за автомобіль його ціну (загальну вартість), визначену згідно з положеннями цього договору.

Згідно п.2.2. договору передача автомобіля покупцю здійснюється протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати надходження від покупця грошових коштів в розмірі 100% ціни (загальної вартості) автомобіля на розрахунковий рахунок продавця. Приймання по якості та комплектності здійснюється покупцем при отриманні автомобіля на складі продавця за місцезнаходженням продавця.

На день підписання сторонами цього договору ціна автомобіля становить 1 824 430,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 20% становить 304 071,67 грн. Ціна (загальна вартість) автомобіля, що підлягає сплаті покупцем за цим договором після доставки автомобіля в Україну повинна включати в себе, в тому числі всі необхідні митні платежі, а також інші податки, інші платежі, пов'язані із ввезенням автомобіля в Україну для вільного продажу, що діють на момент передачі автомобіля (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Пунктом 4.5. ч.2 договору встановлено, що всі платежі покупця продавцю по цьому договору повинні здійснюватись або у безготівковій формі шляхом переказу коштів в національній валюті України на вказаний нижче банківський рахунок продавця: поточний рахунок №26001003717002 в АБ Брокбізнесбанк, МФО 300249, ЄДРПОУ 20021843

Відповідно до п.4.12. договору всі платежі покупця за цим договором повинні здійснюватись виключно на підставі виписаного продавцем рахунку, з обов'язковим зазначенням номеру замовлення автомобіля. Платежі, здійсненні покупцем не на підставі рахунку продавця не вважаються належним виконанням покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

Предметом даного позову є вимоги позивача про визнання недійсним пункту 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року та стягнення 1 грн. збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору з передачі позивачу автомобіля, які складаються з неустойки за прострочку видачі автомобіля покупцю та вимушеної оплати за оренду іншого автомобіля.

Позивач посилається на те, що п. 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року суперечить ст. 124 Конституції України, тому вказаний пункт договору має бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 11.4. договору було передбачено, що усі суперечки, що виникають з цього договору або у зв'язку з ним, між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, передаються для остаточного врегулювання на розгляд Третейському суду «Захист прав» (Україна, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2).

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законом України «Про третейські суди» передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (статті 1, 5).

Третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України «Про третейські суди», для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона, у т.ч. підписана сторонами. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (ст. 7 Закону).

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про третейські суди» сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.

За умовами спірного пункту договору сторонами обрано Третейський суд «Захист прав» (Україна, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2).

Частина 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті (корпоративні спори), та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Законом України "Про третейські суди" (ст. 6) встановлено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком наведеного у вказаній нормі переліку.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

Таким чином, третейська угода/третейське застереження про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Наявність третейського застереження у договорі не позбавляє права сторін звертатися до суду відповідної юрисдикції за вирішенням спору.

Відтак, третейське застереження, що міститься у договорі не є відмовою позивача від звернення до суду. Разом з цим, підписавши договір купівлі-продажу із третейським застереженням, позивач добровільно висловив свою згоду на передачу спору до третейського суду. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про невідповідність волевиявлення позивача під час підписання договору його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В розумінні зазначених правових норм позивачем не доведено суду обґрунтованості позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують невідповідність спірного пункту договору умовам чинного законодавства.

Позивачем за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним п. 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року відсутні, і тому у позові в цій частині слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги про стягнення 1 грн. збитків, позивач посилається на те, що відповідач порушив його права, оскільки не визнає факт виконання договору щодо сплати позивачем останнього платежу та відмовляється передати позивачу автомобіль.

Згідно з нормами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави вважати, що нею регулюються правовідносини сторін, що носять зобов'язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов'язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Відповідно до платіжних доручень №2625 від 12.11.2013 року, №279 від 18.03.2014 року, №282 від 18.03.2014 року, №291 від 21.03.2014 року, № 296 від 24.03.2014 року, №297 від 25.03.2014 року, №298 від 26.03.2014 року, №307 від 28.03.2014 року, №326 від 31.03.2014 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 2 250 026 грн.

Платіж за платіжним дорученням №279 від 18.03.2014 року на суму 300 000,00 грн. є належним, оскільки в платіжному дорученні вказано реквізити, ті що вказані в п. 4.5. договору.

Також слід зазначити, що відповідно до довідки-рахунку серії ВІА від 24.08.2014 року та акту приймання-передачі від 14.08.2014 року відповідач передав позивачу 1 (один) Mercedes-Benz S-class W/V222 новий автомобіль, виробництва Концерну Даймлер АГ, модель S 500 4МАТІС L, рік випуску 2014.

Судом не встановлено наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, зокрема, не встановлено наявність протиправної поведінки та вини відповідача, що мала б призвести до понесення позивачем збитків.

Таким чином, позивач не довів, що дії або бездіяльність відповідача призвели до спричинення позивачу збитків у сумі 1 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження спричинення збитків суду не надано.

Отже, позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.

За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення збитків відсутні, тому у позові слід відмовити в повному обсязі.

Позивач в заяві про уточнення позовних вимог від 10.09.2014 року просив суд повернути переплачений ним судовий збір.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); 5) закриття провадження у справі.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Судом встановлено, що дійсно позивачем при поданні позову до суду з вимогами про визнання недійсним п. 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року, зобов'язання передати автомобіль та стягнення 64 950,06 грн. збитків було сплачено судовий збір у розмірі 47 517,52 грн., що підтверджується квитанцією №7570712-1 від 05.05.2014 року на суму 46 299,52 грн. та квитанцією №7570505-1 від 05.05.2014 року на суму 1218,00 грн.

10.09.2014 року позивачем було зменшено розмір позовних вимог. Судом було розглянуто позовні вимоги про визнання недійсним пункту 11.4 договору купівлі-продажу транспортного засобу №04-01103 від 08.11.2013 року та стягнути 1 грн. збитків.

Оскільки, позивачем було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог (3 045,00 грн.), суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 44 472,52 грн. за позовною вимогою про зобов'язання передати автомобіль, на яку він зменшив розмір позовних вимог, сплачений квитанцією №7570712-1 від 05.05.2014 року на суму 46 299,52 грн.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повернути Приватному підприємству "КЕЙТЕРІНГ - СЕРВІС" (79005, м. Львів, вул. Князя Романа, будинок 20, квартира 1; код 34711154) з державного бюджету судовий збір у розмірі 44 472 (сорок чотири тисячі чотириста сімдесят дві) грн. 52 коп., сплачений квитанцією №7570712-1 від 05.05.2014 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 27.10.2014 року.

Судді С.О.Чебикіна (головуюча)

М.Є. Літвінова

П.П. Чеберяк