Рішення

від 22.10.2014 по справі 910/19281/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19281/14 22.10.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія», м.Охтирка, ЄДРПОУ 37761522

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано», м.Київ, ЄДРПОУ 38808372

про стягнення 11 017,94 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія», м.Охтирка звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 9779,16 грн., пені в розмірі 652,94 грн., 3% річних в сумі 132,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 453,51 грн.

20.10.2014р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №08/10 від 08.10.2014р. про зменшення позовних вимог. Відповідно до вказаної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» просило стягнути з відповідача основний борг в сумі 9339,16 грн., пеню в розмірі 652,94 грн., 3% річних в сумі 132,33 грн. та інфляційні втрати в розмірі 453,51 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява №08/10 від 08.10.2014р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» умов договору №436-П від 18.10.2013р. поставки товару в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У клопотанні №07/10 від 07.10.2014р. позивач просив здійснити розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія».

У судове засідання 22.10.2014р. позивач не з'явився, представника не направив, проте, був належним чином повідомлений про час та місце вирішення спору з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103031124801.

Відповідач у судове засідання 22.10.2014р. також не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02105, м.Київ, Дніпровський район, просп.Миру, буд.12, кв.54.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу про порушення провадження від 12.09.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена 17.09.2014р. відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103031124739.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем ухвали суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку сторін в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, з 17.09.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» було достатньо часу для підготування своєї правової позиції по суті спору та представлення витребуваних судом документів.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 12.09.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» (покупець) було укладено договір №436-МП поставки товару, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку та умовах, визначених договором, поставити і передати молочну продукцію торгової марки «Славна», «Охтирський смак» у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

У п.2.1 договору №436-МП від 18.10.2013р. сторонами погоджено, що найменування, асортимент та кількість товару вказуються в накладних, згідно яких здійснюється приймання-передача продукції.

Відповідно до п.3.2 укладеного між сторонами правочину загальна сума договору складається з сум товару за всіма накладними.

Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2013р. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявила про розірвання договору за два тижні до закінчення терміну його дії, то даний правочин вважається пролонгованим на наступний календарний рік (п.п.6.1, 6.2 договору №436-МП від 18.10.2013р.).

Ухвалою від 12.09.2014р. сторін було зобов'язано надати пояснення стосовно строку дії договору №436-МП від 18.10.2013р.

Проте, жодних заперечень з приводу пролонгації спірного правочину ані позивачем, ані відповідачем надано не було.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №436-МП від 18.10.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.4.1 договору №436-МП від 18.10.2013р. поставка товару здійснюється на підставі усних або письмових заявок покупця.

Перехід до покупця права власності на товар, що поставляється за договором, відбувається в момент підписання сторонами накладної (п.4.3 договору №436-МП від 18.10.2013р.).

За змістом п.4.5 спірного правочину товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю та якістю після підписання покупцем накладних, згідно яких здійснювалась поставка молочної продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №436-МП від 18.10.2013р. за період з 03.11.2013р. по 30.03.2014р. позивачем було поставлено відповідачу молочну продукцію на загальну суму 503 006,35 грн., що підтверджується представленими до матеріалів справи видатковими накладними.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалою від 12.09.2014р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару за договором №436-МП від 18.10.2013р. на суму 503 006,55 грн.

Проте, жодних заперечень з приводу отримання продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» не представило. При цьому, судом прийнято до уваги, що з 17.09.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї позиції по суті спору.

Отже, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки молочної продукції на загальну суму 503 006,55 грн. в межах договору №436-МП від 18.10.2013р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вже вказувалось судом, умовами спірного правочину передбачено, що ціна товару вказується в накладних, окремо на кожну партію продукції.

З п.3.3 договору №436-МП від 18.10.2013р. вбачається, що розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок або внесення коштів до каси постачальника у розмірі 100% попередньої оплати або оплати по факту - в день отримання товару покупцем.

Таким чином, приймаючи до уваги умови договору №436-МП від 18.10.2013р., зокрема, узгоджений сторонами порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару на загальну суму 503 006,55 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» було лише частково оплачено товар, а саме на суму 493 366,39 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 9339,16 грн.

Ухвалою господарського суду від 12.09.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання зобов'язань з оплати товару за договором №436-МП від 18.10.2013р. поставки товару. Як вже зазначалось, вказану ухвалу відповідач отримав 17.09.2014р., про що свідчить поштове повідомлення №0103031124739. Однак, вказаним учасником судового процесу вимоги ухвали суду виконано не було, витребуваних документів не представлено, факту наявності заборгованості перед позивачем в сумі 9339,16 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» про стягнення основного боргу в сумі 9339,16 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 652,94 грн., 3% річних в сумі 132,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 453,51 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.5.2 договору №436-МП від 18.10.2013р. сторони визначили, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення.

Наразі, позивачем на заборгованість за кожною окремою накладною було нараховано пеню на суму 652,94 грн.

Проте, суд зазначає, що заявником не вірно визначено початок періоду нарахування неустойки на заборгованість за деякими з накладних, оскільки позивачем під час визначення кінцевого терміну оплати за відповідними видатковими документами не враховано приписи ст.254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Після проведення перевірки розрахунку, судом встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» може бути стягнуто пеню на загальну суму 467,01 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було за період з 03.11.2013р. по 02.06.2014р. нараховано 3% річних на загальну суму 132,33 грн.

Однак, під час здійснення розрахунку 3% річних заявником також не було враховано наведені вище приписи ст.254 Цивільного кодексу України. Після проведення власного розрахунку, судом встановлено, що з відповідача може бути стягнуто 3% річних в сумі 85,44 грн.

Одночасно, представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2013р. по квітень 2014р. на суму 453,51 грн. є арифметично вірним, а вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» в цій частині обґрунтованими.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором 436-МП від 18.10.2013р. виконав належним чином, враховуючи, що покупцем не був належними доказами спростований факт порушення взятих на себе за вказаним договором обов'язків щодо оплати поставленого товару в повному обсязі, з огляду на допущені заявником під час нарахування неустойки та 3% річних помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» про стягнення основного боргу в сумі 9779,16 грн., пені в розмірі 652,94 грн., 3% річних в сумі 132,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 453,51 грн. підлягають задоволенню частково на визначені вище суми.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія», м.Охтирка до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 9339,16 грн., пені в розмірі 652,94 грн., 3% річних в сумі 132,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 453,51 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тітано» (02105, м.Київ, Дніпровський район, Проспект Миру, буд.12, кв.54, ЄДРПОУ 38808372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» (42700, Сумська обл., м.Охтирка, провул.Фурманова, буд.1 А, ЄДРПОУ 37761522) основний борг в сумі 9339,16 грн., пеню в розмірі 467,01 грн., 3% річних в розмірі 85,44 грн., інфляційні втрати в сумі 453,51 грн., а також судовий збір в розмірі 1788,39 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 22.10.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 27.10.2014р.

Суддя М.О.Любченко