Рішення

від 27.10.2014 по справі 910/18496/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18496/14 27.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЛЕНД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІЗОНА"

про стягнення 5 958,10 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Бублик А.В. за довіреністю № 40-юр від 14.04.2014 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙЛЕНД" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІЗОНА" (відповідач) про стягнення 5 958,10 грн. на підставі Договору поставки № 1173 від 22.11.2011 р., з яких: 5038,68 грн. основного боргу, 579,81 грн. пені та 339,61 грн. 10% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № РН-2013111065 від 22.11.2013 р., № РН-2013111302 від 29.11.2013 р., № 201312246 від 06.12.2013 р., № 201312553 від 13.12.2013 р. на загальну суму 5038,68 грн., проте, відповідач в порушення умов наведеного договору зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/18496/14 та призначено розгляд справи на 22.09.2014 р. об 11:40 год.

22.09.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи власного письмового підтвердження про відсутність аналогічного спору та оригіналу витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача.

В судове засідання, призначене на 22.09.2014 р., представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 22.09.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 05.09.2014 р. не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 22.09.2014 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання, призначене на 22.09.2014 р. та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд ухвалою від 22.09.2014 р. відклав розгляд справи на 27.10.2014 о 10:00 год.

30.09.2014 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав пояснення, зокрема, стосовно засвідчення відповідачем факту отримання поставленого позивачем товару у видаткових та товарно-транспортних накладних.

В судове засідання, призначене на 27.10.2014 р., представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 27.10.2014 р., не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Зокрема, поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 910/18496/14 від 05.09.2014 р. та від 22.09.2014 р. були направлені відповідачу за адресою 04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 25, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача станом на 02.09.2014 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 17.09.2014 р. № 23-07/2020.

Втім, поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 910/18496/14 від 05.09.2014 р., від 22.09.2014 р. та примірниками повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням на відсутність (вибуття) адресата (довідка ф.20).

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р., згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин, вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Письмових заяв та повідомлень щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 27.10.2014 р. відповідач суду не подав та не надіслав. Також, відповідач не подав та не надіслав суду на виконання вимог ухвал суду від 05.09.2014 р. та від 22.09.2014 р. відзив на позов з підтверджуючими документами.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставин, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.10.2014 р. без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений ст. 69 ГПК України двохмісячний строк вирішення спору.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.10.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.11.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙЛЕНД" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІЗОНА" (відповідач, покупець) був укладений Договір поставки № 1173 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник (позивач) зобов'язується передати у встановлений строк алкогольні та безалкогольні напої (далі - товар) у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язується прийняти товар й оплатити його в об'ємах і по ціні згідно видаткових накладних, в строк визначений даним договором.

Згідно п. 2.2 Договору узгоджено, що відпуск товару здійснюється на підставі видаткової накладної, в якій зазначається назва, асортимент, кількість та ціна товару.

Відповідно до п. 2.3 Договору право власності на товар та ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару переходить до покупця (відповідача) з моменту підписання представником покупця видаткової накладної. Датою передачі Товару у власність покупця вважається дата фактичної передачі товару Постачальником, яка зазначається в накладній (п. 3.3 Договору).

У п. 3.1 Договору визначено, що загальна ціна Договору складається із сум, вказаних у видаткових накладних до даного Договору, оформлених належним чином протягом дії даного Договору.

Відповідно до п. 3.2 встановлено, що поставка товару може здійснюватися на умовах попередньої оплати або відстрочення платежу. При відстрочці платежу товар повинен бути оплачений не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання видаткової накладної (або фактичної передачі товару покупцю).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару у відповідності з пунктом 3.2 Договору, покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожну добу затримки. Крім того, сторони дійшли згоди, що в разі прострочення грошового зобов'язання покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 процентів річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Покупець сплачує зазначені в даному пункті штрафні санкції за весь період прострочення.

Відповідно до п. 8.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та є безстроковим. Сторони мають право достроково розірвати даний договір, при умові обов'язкового письмового повідомлення іншої сторони не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до моменту, коли одна із сторін має намір розірвати даний договір.

Позивач зазначив, що здійснені ним поставки товару на підставі Договору за видатковими накладними № РН-2013111065 від 22.11.2013 р., № РН-2013111302 від 29.11.2013 р., № 201312246 від 06.12.2013 р., № 201312553 від 13.12.2013 р. на загальну суму 5038,68 грн. відповідач не оплатив, у зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість в наведеній сумі.

14.03.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 18-юр від 14.03.2014 р. про оплату заборгованості в сумі 5038,68 грн. за Договором від 22.11.2011 р. № 1173, що підтверджується копією фіскального чеку № 7007 від 14.03.2014 р. Проте, відповіді на вказану претензію відповідач не надав, заборгованість в наведеній сумі не погасив.

У зв'язку з наведеним, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 5038,68 грн. основного боргу, 579,81 грн. пені та 339,61 грн. 10% річних на підставі Договору поставки № 1173 від 22.11.2011 р.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог суду не надав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведені умови Договору поставки 1173 від 22.11.2011 р. свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Фактично сторонами не надано належних доказів на спростування, а матеріали справи вказують на чинність Договору поставки № 1173 від 22.11.2011 р., який був продовжений, з огляду на відсутність передбачених п. 8.1 Договору письмових повідомлень сторін про намір достроково розірвати даний договір.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № РН-2013111065 від 22.11.2013 р. на суму 747,72 грн., № РН-2013111302 від 29.11.2013 р. на суму 713,76 грн., № 201312246 від 06.12.2013 р. на суму 2099,04 грн., № 201312553 від 13.12.2013 р. на суму 1478,16 грн. позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 5038,68 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV (із змінами і доповненнями) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з визначенням статті 1 вищенаведеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (із змінами і доповненнями), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції . Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно п. 2.5 вищенаведеного Положення документ має бути підписаний особисто , а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.

Отже, вищенаведені видаткові накладні, які містять підписи уповноважених осіб відповідача та містять відтиск штампу підприємства відповідача, приймаються судом у якості належних доказів по справі, які підтверджують факт поставки позивачем товару за видатковими накладними № РН-2013111065 від 22.11.2013 р., № РН-2013111302 від 29.11.2013 р., № 201312246 від 06.12.2013 р., № 201312553 від 13.12.2013 р. на загальну суму 5038,68 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

При цьому суд взяв до уваги, що відповідно до п. 2.3 Договору право власності на товар переходить до відповідача саме з моменту підписання його представником видаткової накладної , а також, що момент відстрочки платежу за товар умовами п. 3.2 Договору визначений не пізніше 14 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної (або фактичної передачі товару відповідачу).

Додатково факт поставки позивачем спірного товару відповідачу підтверджується товарно-транспортними накладними на переміщення алкогольних напоїв № 1065 від 22.11.2013 р., № 1302 від 29.11.2013 р., № 246 від 06.12.2013 р., № 553 від 13.12.2013 р., які містять підписи уповноважених осіб відповідача, та Актом звірки взаєморозрахунків від 17.02.2014 р.,який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін, та яким підтверджується заборгованість відповідача в сумі 5038,68 грн.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що поставка товару може здійснюватися на умовах попередньої оплати або відстрочення платежу. При відстрочці платежу товар повинен бути оплачений не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання видаткової накладної (або фактичної передачі товару покупцю).

Отже, враховуючи, що датою поставки товару на суму 747,72 грн. за видатковою накладною № РН-2013111065 є 22.11.2013 р., датою поставки товару на суму 713,76 грн. за видатковою накладною № РН-2013111302 є 29.11.2013 р., датою поставки товару на суму 2099,04 грн. за видатковою накладною № РН-201312246 - 06.12.2013 р., датою поставки товару на суму 1478,16 грн. за видатковою накладною № РН-201312553 - 13.12.2013 р., то з урахуванням пункту 3.2 Договору щодо відстрочки платежу товару на 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту підписання видаткової накладної, відповідач повинен був оплатити:

747,72 грн. за видатковою накладною № РН-2013111065 від 22.11.2013 р. - включно по 06.12.2013 р.;

713,76 грн. за видатковою накладною № РН-2013111302 від 29.11.2013 р.- включно по 13.12.2013 р.;

2099,04 грн. за видатковою накладною № РН-201312246 від 06.12.2013 р.- включно по 20.12.2013 р.;

1478,16 грн. за видатковою накладною № РН-201312553 від 13.12.2013 р. - включно по 27.12.2013 р.

Таким чином, станом на час вирішення спору по суті строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару згідно наведених видаткових накладних є таким, що настав.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати за товар в загальній сумі 5038,68 грн., який був поставлений позивачем згідно видаткових накладних № РН-2013111065 від 22.11.2013 р., № РН-2013111302 від 29.11.2013 р., № 201312246 від 06.12.2013 р., № 201312553 від 13.12.2013 р.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5038,68 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

З огляду на прострочення відповідачем оплати за спірний товар за Договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 579,81 грн. пені та 339,61 грн. 10% річних. При цьому позивач додав до позовної заяви обґрунтовані розрахунки вказаних сум до стягнення, які здійснені відповідно до кожної спірної видаткової накладної із зазначенням відповідних періодів прострочення грошового зобов'язання по оплаті товару за певною видатковою накладною.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зокрема, пеня, як різновид неустойки, характеризується тим, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, суд взяв до уваги роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно яких стосовно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, в той час як в наведених роз'ясненнях також зазначено, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду .

Пунктом 5.1 Договору , зокрема, передбачено , що за несвоєчасну оплату товару у відповідності з пунктом 3.2 Договору, покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожну добу затримки. При цьому в наведеному пункті Договору сторони узгодили, що покупець (відповідач) сплачує зазначені в даному пункті штрафні санкції (пеню, інфляційні нарахування, 10% річних) за весь період прострочення .

Отже, дослідивши вищенаведений пункт Договору, суд прийшов до висновку, що укладеним сторонами Договором передбачено більшу тривалість періоду сплати штрафних санкцій, зокрема, пені, а саме: за весь період прострочення.

Судом встановлено, що:

- товар на суму 747,72 грн., поставлений за видатковою накладною № РН-2013111065 від 22.11.2013 р. відповідач повинен був оплатити включно по 06.12.2013 р., а отже прострочення виконання відповідачем даного зобов'язання мало місце з 07.12.2013 р.;

- товар на суму 713,76 грн., поставлений за видатковою накладною № РН-2013111302 від 29.11.2013 р. відповідач повинен був оплатити включно по 13.12.2013 р., а отже прострочення виконання відповідачем даного зобов'язання мало місце з 14.12.2013 р.;

- товар на суму 2099,04 грн., поставлений за видатковою накладною № РН-201312246 від 06.12.2013 р. відповідач повинен був оплатити включно по 20.12.2013 р., а отже прострочення виконання відповідачем даного зобов'язання мало місце з 21.12.2013 р.;

- товар на суму 1478,16 грн., поставлений за видатковою накладною № РН-201312553 від 13.12.2013 р. відповідач повинен був оплатити включно по 27.12.2013 р., а отже прострочення виконання відповідачем даного зобов'язання мало місце з 28.12.2013 р.

За таких обставин, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд прийшов до висновку, що в наведеному розрахунку позивач вірно визначив початок періоду прострочення грошового зобов'язання за кожною із спірних видаткових накладних, а також, з урахуванням умов п. 5.1 Договору, позивач мав підстави для нарахування пені за період часу понад 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (ч. 6 ст. 232 ГК України) - фактично нарахування пені здійснені позивачем по 22.08.2014 р., при цьому всі розрахунки виконані позивачем арифметично вірно та у відповідності до встановлених обставин справи.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 579,81 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Пунктом 5.1 Договору також передбачено , що в разі прострочення грошового зобов'язання покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) 10 процентів річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. При цьому в наведеному пункті Договору сторони узгодили, що покупець (відповідач) сплачує зазначені в даному пункті штрафні санкції (пеню, інфляційні нарахування, 10% річних) за весь період прострочення .

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 4.2 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних .

Отже, дослідивши пункт 5.1 Договору, суд прийшов до висновку, що укладеним сторонами Договором збільшено передбачений законом розмір процентів річних, а саме: передбачено сплату 10% річних від простроченої суми в разі прострочення грошового зобов'язання.

Як вище встановлено судом, початок прострочення відповідачем виконання зобов'язання за видатковою накладною № РН-2013111065 від 22.11.2013 р. мав місце з 07.12.2013 р, за видатковою накладною № РН-2013111302 від 29.11.2013 р. - з 14.12.2013 р.; за видатковою накладною № РН-201312246 від 06.12.2013 р. - з 21.12.2013 р.; за видатковою накладною № РН-201312553 від 13.12.2013 р. - з 28.12.2013 р.

За таких обставин, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 10% річних, суд прийшов до висновку, що в наведеному розрахунку позивач вірно визначив початок періоду прострочення грошового зобов'язання за кожною із спірних видаткових накладних, а також, з урахуванням умов п. 5.1 Договору, позивач мав підстави для нарахування 10% річних за весь період прострочення, який позивач визначив по 22.08.2014 р., при цьому всі розрахунки виконані позивачем арифметично вірно та у відповідності до встановлених обставин справи.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 339,61 грн. 10% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 5038,68 грн. основного боргу, 579,81 грн. пені та 339,61 грн. 10% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІЗОНА" (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, кв. 25; ідентифікаційний код 31514253), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЛЕНД" (02105, м. Київ, пр.-т Ю. Гагаріна, буд. 9, кв. 24; ; ідентифікаційний код 31748637) 5 038, 68 грн. (п'ять тисяч тридцять вісім гривень 68 копійок) основного боргу, 579, 81 грн. (п'ятсот сімдесят дев'ять гривень 81 копійку) пені, 339, 61 грн. (триста тридцять дев'ять гривень 61 копійку) 10 процентів річних, 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.10.2014 р.

Суддя Гумега О.В.